16 грудня. Пам’ятні дати
Наприкінці травня 1637 року у Правобережній Україні вибухнуло повстання під проводом Павла Павлюка (Бута) проти польського панування. Незабаром повстання охопило і Лівобережну Україну. На придушення повстання польський уряд кинув значні військові сили – всього близько 15 тисячі чоловік) під командуванням польського гетьмана коронного Миколая Потоцького. Вирішальне бойовисько відбулось біля с. Кумейки (тепер село на Черкащині). В ході бою польським військам вдалося оточити повстанців. Збудувавши нашвидкоруч табір, козаки цілий день відбивали запеклі атаки шляхетської кінноти, яку підтримувала піхота і артилерія. Козацьке військо було гірше озброєне ніж польське: очевидець писав, що «…не всі мають самопали, декотрі тільки рогатини, коси, сокири»; але йшли «дуже сміло і сердито». Увечері Павло Павлюк з невеличкими силами вийшов з табору і відступив до Чигирина, де сподівався з’єднатися з іншими повстанськими загонами та поповнити запаси пороху. Основні повстанські сили на чолі з Дмитром Гунею (видатним козацьким стратегом) продовжували бій до пізньої ночі. Різня була страшна. Вбитих козаків було до чотирьох тисяч, поляків – до трьох. На світанку наступного дня повстанці почали відступати до Черкас, а потім – до Боровиці (тепер село Чигиринськорго р-ну Черкаської обл.), де об’єдналися із загоном Павлюка. Через декілька днів під Боровицею розпочався новий бій з поляками. Не маючи змоги зламати опір повстанців, Миколай Потоцький запропонував розпочати переговори. Під час переговорів Павла Павлюка, а також інших керівників повстання, було по-зрадницьки схоплено і відправлено до Варшави, де незабаром страчено.
Події дня
Цього дня у 1981 році у Польщі під час страйкового руху міліція розстріляла дев’ять шахтарів вугільної шахти Вуєк під Катовіце. Акція силовиків була частиною спільної операції з розгрому незалежної профспілки «Солідарність» після введення воєнного стану в 1981 році. Вона пройшла технічно успішно, проте в довгостроковій перспективі стала одним із чинників, які зламали комуністичну систему в Польщі.
Як відомо, 13 грудня 1981 року в Польщі генералом Войцехом Ярузельським було оголошено про введення воєнного стану. Ще в ніч з 12 на 13 грудня почалися арешти активістів профспілки «Солідарність». Серед них був і голова профспілкового комітету вугільної шахти «Вуєк» Ян Людвічек. Про арешт Людвічека дізналися на шахті. На знак протесту члени комітету ухвалили рішення розпочати страйк. Почалися страйки і на інших підприємствах і шахтах. Органам влади були висунуті вимоги негайно звільнити Людвічека, скасувати військовий стан, припинити переслідування «Солідарності». Почалися перші переговори між представниками шахти і органами влади, проте жодних результатів вони не принесли. Розуміючи, що влада може почати стягувати сили для штурму, було прийнято рішення розпочати оборону території шахти силами самих гірників. Почалося спорудження барикад, були виставлені спеціальні пости спостереження. 14 грудня мешканці житлового району, де проживали шахтарські сім’ї, почали допомагати страйкарям продуктами, теплим одягом. Вранці 16 грудня почався стягування до шахти військових і міліцейських підрозділів. Вони складалися з 8 рот ZOMO (спеціальної міліції, аналог Беркуту) за підтримки ORMO (міліцейських резервістів) і NOMO, семи водометів, трьох армійських мотострілкових рот (30 БМП) і однієї танкової роти. Спочатку силовики водометами розганяли людей біля прохідної шахти, потім, почався обстріл території шахти спецзасобами зі сльозогінним газом.
Після цього стіни території шахти почали таранити танки, пропускаючи, таким чином, за собою бійців ZOMO. Під час зіткнення були поранені 41 міліціонер і колишній військовий, 11 з них – важко. У розпал сутичок спеціальний взвод зі складу ZOMO відкрив вогонь з бойової зброї по страйкарям, убивши 9 чоловік і 21-го поранивши. До вечора опір страйкуючих стих. Згодом троє шахтарів були засуджені на терміни ув’язнення від трьох до чотирьох років. Лише 1 червня 2007 року 15 колишніх співробітників спеціального взводу були засуджені до тюремного ув’язнення за участь у вбивстві. Більшість з них отримали від 2,5 до 3 років тюремного ув’язнення, командир взводу отримав 11 років.
У цей день народилися
Джейн Остін (1775-1817), англійська письменниця.
Автор камерних романів з життя провінційного дворянства «Гордість і упередження», «Здоровий глузд і чутливість», психологічних романів «Менсфілд парк», «Емма». Манера письма Остін іронічна і ненав’язлива; проза вирізняється вишуканою простотою і філігранним стилістичним опрацюванням. Саме тому романи Остін залишаються «читабельними» і у наш час. Твори письменниці неодноразово екранізувались.
Василь Кандінський (1866-1944), російський живописець і графік, один з основоположників абстрактного мистецтва.
У 1901 році Кандінський почав життя практикуючого художника; він бере участь в організації об’єднання «Фаланга», відкриває при ньому свій клас. Також, аби «насытить глаз», багато подорожує по Німеччині, Європі, Північній Африці. Жив переважно в Німеччині (у невеличкому містечку Мурнау), іноді навідуючись в Москву і Одесу. Цей період і став вершиною в його творчості. Після початку Першої світової війни повернувся в Росію, але не знайшовши порозуміння з новою владою, у 1921 назавжди залишив батьківщину. Кандінські жили спочатку в Німеччині, потім у Франції. Наприкінці 30-х років всесвітньо відомий художник потрапив до нацистського списку творців «дегенеративного мистецтва». Частина його картин з німецьких музеїв була вилучена, їх або продавали, або спалювали.
Ярослав Мука (1958), український актор, народний артист України.
Родом з Кемеровської області (Росія). Після закінчення студії при театрі ім. М. Заньковецької (1978 рік) – актор львівських Театру юного глядача та театру ім. М. Заньковецької. У 1995 році відбувся дебют артиста у кіно – це була роль Степана Бандери у фільмі «Атентат – Осіннє вбивство в Мюнхені» (режисер Олесь Янчук). Знявся й в наступних фільмах Олеся Янчука: «Нескорений» (2000), «Залізна сотня» (2004), «Владика Андрей» (2008), «Таємний щоденник Симона Петлюри» (2018).
