14 листопада. Пам’ятні дати
Вирощуванням винограду і виробництвом вина на наших теренах – в Криму, в Північному Причорномор’ї, в нижньому Подніпров’ї, міжріччі Дністра та Дунаю, займалися з давніх давен. Ймовірно, виноград завезли греки, які заснували свої колонії на Півдні України.
У наші часи виноградарство і виноробство є однією із галузей, що стрімко розвивається. Адже вигідне географічне розташування нашої країни та помірний клімат сприяють розвитку виноробства і вирощуванню найрізноманітніших сортів винограду.
На сьогодні великі промислові виноградники зосереджені переважно на Одещині, Закарпатті, Херсонщині, Миколаївщині та Криму.
Сьогодні Всесвітній день боротьби з діабетом – одним із найпоширеніших захворювань у світі.
Уперше Всесвітній день боротьби з діабетом проводився Міжнародною діабетичною федерацією (IDF) і Всесвітньою організацією охорони здоров’я 14 листопада 1991 року. З 2007 року Всесвітній день боротьби з діабетом проводиться під егідою ООН.
Дата обрана не випадково – 14 листопада день народження Фредеріка Бантінга, канадського фізіолога, котрий відкрив (спільно з Джоном Маклеодом) гормон інсуліну, за що отримав у 1923 році Нобелівську премію з фізіології та медицини. Це відкриття врятувало і продовжує рятувати життя мільйонам людей.
Метою Всесвітнього дня боротьби з діабетом є підвищення поінформованості про діабет – не тільки про кількість хворих, але і про те, яким чином можна запобігти розвитку цієї хвороби. За прогнозами медиків, цукровий діабет до 2030 року стане сьомою найпоширенішою хворобою на планеті. Ця підступна хвороба входить до трійки захворювань, які найчастіше спричиняють інвалідизацію населення та смерть.
Подія дня
Цього дня у 1918 році, через декілька днів після закінчення Першої світової війни, в Україні було створено Директорію – тимчасовий революційний верховний орган, що складався з опозиційних партій просоціалістичної орієнтації (разом вони називалися Українським Національним Союзом), який рівно за місяць – 14 грудня 1918 року, шляхом збройного повстання повалить Гетьманат і стане верховним державним органом УНР. Намагаючись зберегти владу, гетьман Скоропадський, який прийшов до влади у квітні 1918-го року, проголосив федерацію Української держави з майбутньою небільшовицькою Росією, що й стало одним із приводів до антигетьманського повстання. Директорія була сформована у складі п’яти членів – представників різних політичних напрямів: від українських есдеків були Володимир Винниченко (голова), Симон Петлюра, Андрій Макаренко; від українських есерів – Федір Швець; від соціалістів-самостійників – Панас Андрієвський. Як відомо, Директорія була при владі два роки – до 10 листопада 1920, аж поки остаточно не програла більшовикам.
У цей день народилися
в Україні…
Дмитро Антонович (1877-1945), мистецтвознавець, громадсько-політичний діяч.
Син українського історика, археолога та етнографа, одного із засновників української історіографії Володимира Антоновича. З 1912 року Дмитро Антонович – викладач історії мистецтва в Київській художній школі, один з лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. У 1917 році був у числі засновників Української академії мистецтв (нині Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури). Член Ради Академії. З березня 1917 року – член Центральної ради, заступник Михайла Грушевського. У жовтні 1917 року Антонович за дорученням Генерального Секретаріату був направлений в Одесу, Херсон і Миколаїв, щоб з’ясувати питання про можливість українізації Чорноморського флоту. Після повернення до Києва був призначений генеральним секретарем Генерального Українського Секретаріату Морських Справ, а згодом – міністр морських справ УНР. З липня 1918 року Антонович очолював українські дипломатичні місії: спочатку в Швеції, а потім в Італії. Після падіння Директорії залишився в еміграції, де активно і плідно займався науковою і викладацькою роботою. Упродовж багатьох років читав лекції з історії українського мистецтва в Українському вільному університеті у Празі. Антоновичбув організатором культурного і наукового життя української еміграції, зокрема президентом Українського історико-філологічного товариства у Празі, директором створеного там же Музею визвольної боротьби України. Його монографії «Українське мистецтво» (1923) і «Триста років українського театру» (1925) стали вагомим внеском у дослідження історії українського мистецтва, передусім, архітектури і театру.
Андрій Малишко (1912-1970), поет, перекладач, літературний критик.
Народився в Обухові на Київщині в сім’ї шевця. Старший брат Андрія – Петро Малишко – став своєрідним народним месником – Робін Гудом, який грабував комуністів і совєтських чиновників, але не чіпав простих селян. 1928 року Петра спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро – ціни б мені не було!»
Навчався у медичному технікумі, потім – на літературному факультеті Київського інституту народної освіти, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії. По демобілізації переїхав до Харкова, де працював журналістом у республіканських газетах та журналах.
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах. Після війни був відповідальним редактором журналу «Дніпро».
Перша збірка «Батьківщина» вийшла у 1936 році. Відтоді його книжки з’являються регулярно.
У 50-ї роки Малишко поринає у створення ліричних віршів, багато з яких були покладені на музику видатними композиторами того. Серед них «Знову цвітуть каштани», «Пісня про рушник» («Рідна мати моя…»), «Ми підем, де трави похилі»; «Стежина», «Цвітуть осінні тихі небеса…» та багато інших
Борис Патон (1918-2020), видатний науковець у галузі зварювальних процесів, металургії і технології металів, доктор технічних наук. Президент НАН України (1962-2020).
Народився в Києві в сім’ї відомого вченого Євгена Оскаровича Патона – пізніше засновника та директора Інституту електрозварювання.
1941 року закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-електрик. Кандидатська і докторська дисертації Бориса Патона були присвячені процесам зварювання.
З 1942 року Патон працює в Інституті електрозварювання, створеному батьком. З 1953 року очолює цей заклад.
Перелік посад і регалій Бориса Патоного зайняв би не одну сторінку, тому наведемо лише кілька з них:
академік АН СРСР з 1962 року; згодом – академік АН союзних республік та країн соціалістичного табору, після 1991 року – також член багатьох міжнародних наукових товариств і асоціацій;
у період 1992-1994 та з серпня 1997 по лютий 2005 року – член Ради національної безпеки України.
Безпрецедентні 58 років очолював Академію наук – спочатку УРСР, потім України.
В доробку Бориса Патона – понад 1000 публікацій, зокрема 20 монографій; понад 400 винаходів.
Наукові дослідження присвячені процесам автоматичного і напівавтоматичного зварювання під флюсом, розробці теоретичних основ створення автоматів і напівавтоматів для електродугового зварювання і зварювальних джерел живлення; умовам тривалого горіння дуги та її регулювання; проблемам керування зварювальними процесами, створення нових перспективних конструкцій і функціональних матеріалів майбутнього.
Уперше почав і активізував дослідження в галузі використання зварювання і споріднених технологій у космосі, створення космічних конструкцій; визнаний лідер у цій сфері діяльності.
Борис Патон – автор ідеї і керівник проєкту зі створення унікальної технології зварювання живих тканин, що тепер широко використовується у хірургії.
Розробки Інституту електрозварювання АН УРСР запатентовані у багатьох країнах, включаючи США, ФРН, Японію.
Олександр Костецький (1954-2010), художник, представник містичного реалізму.
Костецький народився у Києві у сім’ї знаменитого художника-академіка Володимира Костецького і скульптора Галини Новокрещенової. Закінчив Київський державний художній інститут (нині НАОМА). Спочатку різав скульптури з дерева, деякий час малював ікони. Але відійшов від релігійного мистецтва. У 1970-х виставляв роботи на андеграундних виставках київського об’єднання «Рух». З 1988 по 1992 жив і працював у Нью-Йорку, де влаштовував персональні виставки робіт. Потім переїхав до Києва.
Працював у напрямку містичного реалізму для яких характерне поєднання переконливо-реалістичного зображення простору й об’єктів із смисловою спрямованістю поза межі реального світу.
Антін Мухарський (1968), також відомий під псевдо Орест Лютий – актор, телеведучий, співак, пісменник та поет-пісняр.
Народився у Києві, закінчив Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого. Дванадцять років працював актором у Національному театрі російської драми ім. Лесі Українки.
У 2008 році заснував галерею незалежного мистецтва «Antin’s collections», яка стала відома масштабними проектами «Жлоб-Арт», «Сільський гламур» (колекція українського кітчевого живопису 30 – 60-х років ХХ століття).
У 2009 році заснував Союз Вольних Художників (СВХ) «Воля або смерть», до складу якого увійшли художники Іван Семесюк, Олекса Манн, Андрій Єрмоленко, Сергій Коляда, Ніна Мурашкіна, Сергій Хохол та інші.
У 2012 році створив проєкт «Лагідна українізація», в рамках якого створив вокально-інструментальний ансамбль «Сталін унд Гітлер капут», який виконує пісні на музику популярних совєтських пісень, а слова (в жанрі політичного памфлету та стьобу) пише Антін Мухарський. Саме виступи в цьому ансамблі зробили ім’я Антіна Мухарського (Ореста Лютого) відомим та популярним в Україні.
Михайло (Місько) Барбара (1971-2021), один із засновників і фронтмен культового рок-гурту «Мертвий Півень».
Народився у Львові. 1989 року став одним із засновників гурту «Мертвий Півень», залишаючись його вокалістом до розпаду гурту у 2011 році. Виразний вокал і артистичний талант Миська Барбари зробили його справжньою зіркою.
«Мертвий півень» став культурним явищем 90-х и початку 2000-х років, колектив гурту актуалізував у своїх піснях величезний пласт української поезії.
Протягом року жив у США. 1998 року переїхав до Харкова, де став лідером місцевого театру «Арабески», а також виступав з концертними проектами «Радіо Афродіта», названого так на честь радіостанціі ОУН-УПА «Афродита» Другої світової війни.
В умовах карантину 2020 року відбувся онлайн-концерт «Прокидання з Міськом Барбарою» на якому співак виконав хіти «Мертвого півня», а також нові пісні. Місько Барбара почав начитувати книгу «Мед і Паштет — фантастичні вітрогони» видавництва «А-ба-ба-га-ла-ма-га» в рамках аудіопроєкту «Слухай українською».
Артист лише місяць не дожив до свого 50-ліття.
Послухати МП:
https://www.youtube.com/watch?v=aLl8EpQyBcQ
https://www.youtube.com/watch?v=7KjckhtHrYk
Хіт «Ми помрем не в Парижі» тут: https://www.youtube.com/watch?v=sMOkpSHiPmE
…і у світі
Клод Моне (1840-1926), французький живописець, один з засновників імпресіонізму.
Найвідоміші твори: «Враження. Схід сонця», «Вокзал Сен-Лазар», «Скелі в Бель Іль», «Бульвар Капуцинок у Парижі», «Руанський собор опівдні». Моне був першим з художників-імпресіоністів що досяг успіху і єдиним з них, хто побачив, як цей успіх перетворився у справжній тріумф. Клод Моне традиційно входить у п’ятірку найдорожчих художників світу. Його полотно «Ставок з водяними ліліями», написане Моне у 1919 році, є найдорожчою картиною цього майстра. У 2008 році на аукціоні Christie`s в Лондоні ця картина була продана за рекордні 80 млн дол. США.
Фредерік Ґрант Бантінґ (1891–1941), канадський лікар і фізіолог, лауреат Нобелівської премії (1923, разом з Дж. Маклеодом).
У 1922 році вперше одержав гормон підшлункової залози – інсулін. На знак визнання здобутків Фредерика Бантінга Всесвітній день боротьби з діабетом відзначається в день народження вченого 14 листопада. Варто зауважити, що Бантінг завжди підкреслював внесок свого асистента Чарльза Беста у відкритті інсуліну. Бантінг віддав Бесту половину своєї частки Нобелевської премії на знак подяки. Фредерік Бантінг – наймолодший лауреат Нобелівської премії з фізіології та медицини – на момент вручення премії йому було 32 роки.
