Черга на вакцинацію, або Як розумнішає нація

За день до входження в червону зону я прийшла до Оболонського центру адміністративних послуг. І тут побачила те, чого ніколи не спостерігала раніше. Довгу-довгу чергу.

«А я ж казала…»
(Українська народна мудрість)

- Це всі до ЦНАПу? - перепитала я.

- Ні, на вакцинацію, - почула.

Я зайшла у своїх справах до будівлі, і поки чекала свої довідки, вирішила послухати, про що говорять у черзі. Тут було чимало літніх людей, деякі стояли парами, а деяких супроводжували дорослі діти.

- "Супутника" в Україні немає, – скаржився один дідок.

- Він в Росії є, а все одно дохнуть як мухи. Коліть Коронавак і не слухайте пропаганду, - відказала його старенька сусідка.

- Я не слухаю їх, а ви як всі змовилися, обзиваєте мене біомасою для Росії - завівся дідок, - просто от Росія завжди була готова...

- ...Продати нам своє г...но, - відповідала старенька.

- Послухайте, припиняйте, ви літні люди, будете лаятися, не від ковіду захворієте, а від серцевого нападу, – заспокоювала їх молода родичка.

Дідок прослизнув до кабінки для вакцинації і вийшов звідти задоволений. А я продовжувала спостерігати чергу.

- Не знаю, що робити, – схвильовано казала жінка у хусточці, – одні кажуть, не можна робити щеплення. Мовляв, краще йди з роботи, страждай, останні часи прийшли. Але слухала батюшку молодого, він каже, що всю сім'ю вколов: і себе, і матушку, і дітей старших, і каже, що якщо хтось радить мені піти з роботи через щеплення, то нехай платить мені зарплату, яку я втрачу, і штрафи, які заплачу. Я подумала, почитала акафіст всім святим - і вирішила зробити щеплення. Ну, ми ж дітей колемо. Не може бути бісівського чіпа без моєї згоди.

Мене запросили до віконця, і я навіть з жалем подумала, що не можу спостерігати цей у чомусь переломний момент. Так, черги до кабінетів вакцинації з'явилися напередодні заходу столиці в червону зону і обмежень, але я бачила явний прогрес у мисленні. Черги - це в принципі погано, але люди старшого віку до них звикли. Разом зі мною з будівлі Оболонського ЦНАПу йшли цілі групи пенсіонерок, які жваво обговорювали процедуру і докоряли собі, що не пішли раніше.

- Мене діти переконали, - ділилася одна, – і хоча я не хочу, але подумала, що можу наробити їм багато клопоту, якщо захворію, тільки заради дітей на це пішла.

- А я чекала, поки на районі вколять всіх людей похилого віку, дивилася, як перенесуть, питала у сімейного лікаря, як все проходить. Бачу, що всі старі, які вкололися, бігають і за молоком, і вечорами гуляють, вирішила, що і мені можна, – безпосередньо ділилася друга.

Чого тільки не побачиш у черзі: і материнську жертовність, і людський прагматизм. Заодно я подумала, що черга – чудова фокус-група суспільних настроїв. А якщо вставляти туди правильних людей, то усі вчорашні антивакси підуть звідти щасливими і переконаними.

Перше листопада і перший день червоної зони відзначилися напівпорожнім метро і повсюдними повідомленнями про затори. Судячи з усього, невакциновані люди, боячись перевірок, пересіли на авто. При цьому в метро стояли пости поліції, але про щеплення ніхто не питав. Зате до магазинів без щеплень не пускали. Порожні торгові центри виглядали трохи моторошно. Мені вдалося погодувати в місті свого сина-підлітка, який вибрався в центр тільки в кафе, де я сама є постійним клієнтом, переконавши, що неповнолітніх лише кілька днів, як почали вакцинувати, і ми просто фізично не встигли на щеплення.

Увечері я знову вирішила протестувати черги. В Оболонському ЦНАПі черга була меншою, з 1 листопада сюди пускають лише з експрес-тестом або з ПЛР.

Потім я пішла в Дрім Таун. Як і попереджав власник Дріма Гарік Корогодський у Фейсбуці, в аптеки і Сільпо пускали всіх, але лише з боку входу до супермаркета. Після покупок я вирішила постояти в черзі на вакцинацію. Йдучи порожніми просторими торговими залами Дріма (всюди запитували сертифікат), я подумала, що вакцинація – по-своєму виживання бізнесу. Власне, це виживання в усіх відношеннях - і за ковіду, і без нього. Останнім часом найбільш відповідальні сімейні лікарі часто не виходять на зв'язок, оскільки працюють в центрах вакцинації. У Дрімі була величезна черга. Але це була в основному молодь, найстаршим у черзі було не більше п'ятдесяти.

- Збиралися до Льохи на день народження. Половина народу без сертифіката, сходняк накривається – ділився один хлопчина.

- А я просто провтикала вакцинацію влітку, - безтурботно ділилася інша дівчина.

- Ну, і стоїмо по чотири години тепер, хоча на Броварському місяць тому можна було все за 15 хвилин зробити. Та й у будь-якому Епіцентрі (вся мережа супермаркетів проводить вакцинацію на своїх майданчиках – авт.) на початку осені все 15 хвилин займало, – каже третій.

Я подумки посміхнулася і відчула себе людиною, яка все робить вчасно. Вакцинація на Броварському була справді зразковою, і цілих два місяця там можна було зробити щеплення практично без черг.

Старші люди скаржилися одне одному на порушення прав.

- Ось їхала з Рівного і читаю білборд: вакцинація або сувора ізоляція, це якийсь апартеїд,-шипіла одна жінка.

- А я теж бачила шедевр реклами: вакциновані хворіють легко. Ну, нічого собі, якщо ми колемо цю гидоту, то взагалі не повинні хворіти.

- Нас начальник не змушує вакцинуватися, каже, що не звільнить, однак штраф - на моїй відповідальності, звідки 17 тисяч?

- А мене не взяли на роботу через те, що я не хотіла вакцинуватися. Сказали, що або нехай буде довідка, що мені не можна робити щеплення, або сертифікат. Два місяця помикалася - і ось прийшла.

Про порушення прав говорили в основному люди старшого віку. Подумки мені захотілося показати їм статуси благодійних фондів, які роздають кисневі концентратори, і дати послухати аудіозаписи розмов людей, які метушаться по Харкову та Одесі, намагаючись кудись покласти своїх батьків, які потребують кисню. Але не зробила цього. Зрештою, вони ж прийшли на щеплення.

Взагалі, мені здається, нехай не лише пряником, а й батогом (загалом, будь-які обмеження – це трохи батіг), - справа зрушила. І це стосується не лише впевнено зростаючих цифр, а й змін у свідомості. Наше антивакційне суспільство перестало бачити у процедурі зло і загрозу. Шкода, що не обійшлося без адмінресурсу, але по-іншому поки не виходить. Після стояння у п'ятигодинній черзі, наступного разу щепитимуться швидше. Я відійшла від черги і попрямувала до виходу «вулицями» Дріма.

З усіх офісів і торгових майданчиків, життя у цьому ТРЦ било ключем лише в дитячій студії Серебрянських, це одразу поруч із залом вакцинації. Кнопочки у балетному одязі робили перекиди і тягнули носочки, здавалося, обіцяючи світле майбутнє собі і всім нам.

Лана Самохвалова, Київ

Фото автора