Чому ми не працюємо над помилками?
У роздумах про черговий карантин я з жахом усвідомив, що особливих висновків з попередніх карантинів не було зроблено. Ця думка потребує глибинного аналізу. Чому ми ніколи не працюємо над помилками? Чому не розробляємо нові рішення? Чому не прогнозуємо і не готуємося?
Суть відповіді на це питання полягає у філософії виживання. Раніше я вже казав, що наша національна ідея – вижити. Ми виживаємо на всіх рівнях. На особистому – намагаючись вирішити комфорт свого існування в дико не комфортній реальності. Звідси – корупція і рішалово, які живуть разом із патріотизмом і релігійністю, причому – часто в одній голові. Ми без кінця волаємо про допомогу, клянчимо гроші й підтримку.
Філософія виживання полягає в тому, щоб перебитись, якось прожити. Вона передбачає використання всього, що можливо для виживання. В хід піде все: приниження будь-яких принципів, корупція, підлабузництво і т.п. У виживання немає фундаменту, нижче якого не можна впасти, немає червоних ліній, немає рамок.
У виживання немає завтра – тільки сьогодні, тільки зараз, тільки вже. Тому воно не породжує осмислення й усвідомлення, не породжує аналіз і прогноз, не породжує готовність розв'язати системні проблеми, які продукують умови і загрози життю.
Звідси: якось пройшли попередні карантини – пройдемо і цей. Надцятий карантин, який маячить на горизонті, не несе жодних нових підходів. Політика на основі виживання базується на принципі: якось пройшли перший, то й інші пройдемо. Ніяких висновків щодо кризи медичного забезпечення, кризи дистанційного навчання, кризи малого і середнього бізнесу, кризи логістики – немає. І не буде.
З іншого боку – наша здатність виживати є нашим найбільшим ресурсом. Немає армії – зараз зробимо з чого є, немає ресурсу для бізнесу – зараз будемо крутитися, немає можливості купити машину – зараз придумаємо якусь євробляху, не буде світла – зараз якісь генератори і свічки придумаємо, немає опалення – зараз...
Трагедія цієї філософії – в тому, що виживання породжує виживання. Виживший – дякує Богові й хоче все забути, а не починає працювати, щоб такого не трапилось. Виживший готується виживати, а не жити. В нього немає майбутнього, а є тільки страх.
Віктор Андрусів
FB
реклама