Омелян Ковч. Священномученик оберігатиме душі померлих

Омелян Ковч. Священномученик оберігатиме душі померлих

Репортаж
Укрінформ
У Любліні біля музею “Майданек” встановили пам’ятник українському греко-католицькому священнику

25 березня 1944 року в гітлерівському концтаборі «Майданек» завершив своє мирське життя український греко-католицький священник, отець Омелян Ковч. Упродовж багатьох місяців 1943-1944 років він духовно підтримував сотні в’язнів різних національностей та віросповідань, допомагаючи їм зносити фізичні та морально-психологічні тортури.

Рівно 77 років потому, 25 березня 2021 року, біля музею «Майданек» у Любліні відбулася урочиста церемонія встановлення пам’ятника Омелянові Ковчу.

Урочисте відкриття пам’ятника планувалося ще торік у жовтні. Тоді його мав освятити глава Української греко-католицької церкви Святослав Шевчук, і навіть обговорювалося питання участі в церемонії президентів України та Польщі. Але запровадження жорсткого локдауну в Польщі у той період завадило реалізації планів. Друга спроба теж ледь не опинилася під загрозою зриву через третю хвилю пандемії та введення жорстких обмежень у Польщі. Та попри очевидні труднощі, вантажівка з пам’ятником Омелянові Ковчу виїхала з Києва в напрямку Любліна.

У міській раді Любліна вранці 25 березня не було гамірно: більшість депутатів через коронавірусні обмеження працюють дистанційно. Утім, у сесійній залі, крім невеликої кількості депутатів, зібралося чимало польських та українських журналістів, а також членів української делегації. Серед них – голова Громадського комітету зі вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча, ексвіцепрем’єр-міністр Іван Васюник, люблінський священник УГКЦ Стефан Батрух, скульптор Олександр Дяченко, який працював над монументом.

Відбулася урочиста передача Україною пам’ятника о. Омеляну Ковчу громаді міста Любліна. Після символічного підписання акту передачі Васюник зазначив, що рішення про встановлення пам’ятника є «історичним» і відіграватиме важливу роль у співпраці обох народів. Отець Батрух підкреслив, що від цього моменту пам’ять про Ковча буде «безсмертною для багатьох поколінь, незважаючи на національність і релігію».

Мер Любліна Кшиштоф Жук звернув увагу на символічність події, яка, на його переконання, «формуватиме майбутнє обох народів». Мер підкреслив, що Люблін має багато міст-побратимів в Україні й потроху стає одним із основних центрів співпраці між обома країнами.

Один із депутатів міськради Любліна від правлячої партії «Право і Справедливість» зауважив, що монумент свідчить про відкритість польського народу до співпраці з українцями. Водночас зауважив, що польська сторона хотіла б більшої відкритості з боку України у справах ексгумацій польських поховань на території України.

Добре відомо, що це питання тривалий час викликає напругу у відносинах між країнами. Інститути національної пам’яті України та Польщі роблять спроби знайти підходи до розв’язання історичних проблем.

Біля музею після засідання Ради міста зібралися десятки людей – представники української діаспори, гості з України, влада міста, дипломати, офіцери міжнародної литовсько-польсько-української бригади «ЛитПолУкрбриг», журналісти. Поряд – вантажівка з привезеним пам’ятником та великий кран. Місце для пам’ятника викладено світлою бруківкою. Рівно об 11-й будівельна бригада розпочала встановлення монумента. Процедура тривала кілька хвилин під пильним оком скульптора Олександра Дяченка.

«Усе так, як ти планував!» – звернувся до Дяченка Васюник. Відчувалося, що обидва довго очікували на цей момент.

Люди уважно роздивлялися пам’ятник зблизька. Хтось сказав: тепер погляд отця Омеляна спрямовано на концтабір, священномученик оберігатиме душі померлих тут майже 80 років тому.

До монумента підійшли українські та польські офіцери «ЛитПолУкрбригу». Командир бригади, український полковник Дмитро Братішко зачитав уголос вигравіюваний на монументі фрагмент листа отця Ковча, написаного з Майданека до своєї сім’ї: «Ми тут усі рівні: поляки, євреї, українці, росіяни, латвійці та естонці. Я єдиний священник серед них. Навіть не можу собі уявити, як тут буде без мене. Тут я бачу Бога, який є однаковий для всіх нас, незалежно від наших релігійних відмінностей. Можливо, наші церкви різні, але один і той же Великий і Всемогутній Бог веде нас усіх. Коли я відправляю богослужіння, усі моляться. Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм перейти цей малий міст до вічності».

Цитата з листа викарбувана з трьох боків, крім української, ще польською мовою та на івриті.

Біля пам’ятника запалили лампадки, літній чоловік поклав на монумент білі троянди…

Іван Васюник після завершення офіційної церемонії розповів, що пройдено довгий шлях від ідеї про встановлення пам’ятника до її реалізації. «Від моменту ухвалення політичного рішення минуло п’ять років, від початку фізичної реалізації – три», – сказав він.

За його словами, місце під монумент облаштовувала українська сторона, а Люблін профінансував спорудження невеликого моста до пам’ятника з боку проїжджої частини. На весь проєкт витрачено загалом 250 тис. доларів, зібраних від благодійників по всьому світу. Зокрема, значні внески зробили фонд канадця українського походження Джеймса-Костянтина Темертея, Український культурний фонд, влада Любліна, а також десятки осіб з України та Польщі. На каменях поряд із пам’ятником ще планується викарбувати імена організацій, котрі допомагали в реалізації проєкту, і благодійників.

Подвижницьке життя отця Омеляна Ковча було насиченим і багатогранним. Священник-місіонер, капелан Української галицької армії, громадський діяч… Під час німецької окупації Галичини він намагався врятувати від вірної смерті сотні євреїв. Загалом їм було видано понад 600 свідоцтв про хрещення. Український священник не побоявся звернутися з листом до Гітлера, у якому засуджував масові вбивства євреїв. Від окупаційної адміністрації він вимагав дозволу на відвідування євреїв у гетто. У грудні 1942 року його заарештувало гестапо, а в серпні 1943-го священника було переведено з львівської в’язниці на Лонцького до «Майданека», де він потай провадив душпастирську діяльність.

Його доля була трагічною, як і мільйонів інших його сучасників: у віці 60 років він загинув у нацистському концтаборі. Проте, на відміну від багатьох, він мав вибір. Греко-католицька церква, особисто її глава Митрополит Шептицький здійснювали зусилля, щоб звільнити свого священника з концтабору. Однак, маючи можливість урятуватися, він у листі до рідних та ієрархів УГКЦ просив цього не робити.

«Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене. Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 людей. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання? Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста», – пояснював о. Ковч свою місію в концтаборі, як виявилося – останню в земному житті.

У 1999 році його названо праведником України, у 2001-му Папа Римський Іван Павло II під час візиту в Україну оголосив його блаженним священномучеником, а в 2009 році його визначено як покровителя душпастирів УГКЦ. Попри це, на сьогодні про Омеляна Ковча небагато знають в Україні, ще менше – у Польщі.

Постать Омеляна Ковча об’єднує обидва народи, стоїть вище всіх поділів та історичних суперечок.

Юрій Банахевич, Люблін–Варшава

Фото, відео автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-