5 січня. Пам’ятні дати

5 січня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Два роки тому, 5 січня 2019 року, Вселенський патріарх Варфоломій підписав Томос про автокефалію об’єднаної Православної церкви України.

Церемонія підписання Томосу пройшла після спільного молебню Варфоломія і предстоятеля Православної церкви України Епіфанія в храмі Святого Георгія на території Вселенського патріархату в Стамбулі. Томос є патріаршою грамотою, що офіційно затверджує канонічний автокефальний статус ПЦУ як однієї з 15 помісних православних церков світу. Цей документ видається один раз і є основою існування церкви. Він чинний з моменту його підписання.

Як відомо, шлях до незалежної української помісної Церкви був складним і тривалим. Перша спроба була здійснена ще 100 років тому, за часів Гетьманату і Директорії. Але народженню Української церкви завадила більшовицька окупація.

Процес був відновлений з початком Незалежної України, велику роль у цьому відігравав предстоятель УПЦ Київського патріархату Філарет. Проте, багато років Москві вдавалося блокувати цей процес. І лише спроба 2018 року виявилася вдалою: 11 жовтня Синод Вселенського патріархату оголосив, що Російська православна церква втратила юрисдикцію над канонічною територією України, а церквою-матір'ю України є Константинополь. Окрім того, було визнано недійсною анафему глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля УАПЦ Макарія.

15 грудня 2018 року, у Софії Київській, пройшов  Об'єднавчий церковний собор. На ньому духовенство УПЦ Київського патріархату, Української автокефальної православної церкви та УПЦ Московського патріархату створили єдину помісну Православну церкву України, ухвалили її статут і обрали предстоятеля - митрополита Київського і всієї України Епіфанія.

Процедура надання автокефалії ПЦУ завершилась 6 січня 2019 року - в Патріаршому храмі Святого Георгія відбулося вручення Томоса про автокефалію та божественна літургія, яку спільно відправили Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.

Ювілеї дня:

141 рік від дня народження Василя Верховинця (справж. – Костів, 1880-1938), українського композитора, хорового диригента, хореографа, фольклориста і етнографа, педагога. У 1906–1915 рр. – актор, хормейстер, хореограф, диригент Театру Миколи Садовського в Києві. Один із засновників і балетмейстер Харківського театру музичної комедії. Автор першого посібника з української хореографії. Досліджував український музичний фольклор, записав понад 300 українських народних пісень і танців. Репресований у 1938 році.

89 років від дня народження Умберто Еко (1932-2016), італійського письменника, культуролога, філософа, лінгвіста, університетського викладача, члена провідних світових академій, кавалера Великого хреста і Почесного Легіону, засновника і керівника наукових і мистецьких журналів, видатного колекціонера стародавніх книг. Автор романів «Ім’я троянди», «Маятник Фуко», «Острів напередодні», «Баудоліно». У співавторстві з Кармі написав книгу для дітей «Бомба і генерал», «Три космонавта». Умберто Еко народився в Алессандрії (П’ємонт; Італія). У 1954 році отримав докторський ступінь в університеті Туріна. Протягом п’яти років працював у Мілані редактором на телебаченні, потім читав лекції в Туринському університеті. Крім того, викладав в університетах Мілана, Флоренції та Болоньї, де в 1975 році отримав посаду професора на кафедрі семіотики, а також у Міланському політехнічному інституті. Писати почав наприкінці 50-х років. За його участю були засновані журнали «Marcatre» і «Quindici»; був редактором журналу «Versus» і входив до редколегії журналів «Semiotica», «Degres», «Text», «Structuralist Review», «Communication», «Problemi dell’Informazione», «Alfabeta». З 1979 року є віце-президентом Міжнародної асоціації семіотичних досліджень. Умберто Еко – почесний доктор ряду університетів. Його наукова і літературна діяльність відзначені численними преміями, в тому числі Strega (1981), Viareggio Prize (1981), Anghiari Prize (1981), Medicis Prize (1982), McLuhan Teleglobe Prize (1985). Еко помер 19 лютого 2016 року на 85 році життя. Письменник любив давав поради. Наприклад, радив на пам’ять вчити «Іліаду», поменше сидіти в Facebook. Звісно, великою популярністю подібні слова не користувалися. Одна справа – говорити щось дотепне і яскраве, інша – давати такі понурі поради. А ще Еко ненавидів примітивізм і банальщину. «Байки про те, що читачам треба все легші та простіші тексти, вигадали видавці та головні редактори. Насправді читач неймовірно стомився від примітивізму», - стверджував письменник.

79 років від дня народження Мауріціо Полліні (1942), італійського піаніста, який давно зажив слави «ювеліра музики». Виступає також як оперний диригент. До світової виконавської еліти піаністів увійшов на початку 70-х років. Майже всі його записи критики одноголосно називають еталонними, вони сприймаються як зразки прочитання музики, як достеменні її «озвучені видання». Його кредо таке: «Ми, інтерпретатори, повинні наблизити твори класиків і романтиків до свідомості сучасної людини. Ми зобов’язані зрозуміти, що означала класична музика для свого часу. Можна, скажімо, зустріти в музиці Бетховена або Шопена дисонуючий акорд: сьогодні він звучить не надто драматично, але на той час це було саме так! Нам потрібно лише знайти шлях, виконувати музику так само хвилююче, як вона звучала тоді. Ми повинні «перекладати» її». І він «перекладає» – регулярно виступаючи не тільки в престижних залах світу, але й на заводах і фабриках, не боячись пропонувати робітникам програму, складену не з «солоденьких популяризованих і розтиражованих класичних шлягерів», а, приміром, з останніх сонат Бетховена.

Роковини смерті:

День пам’яті Дарії Ребет (1913-1992), української політичної та громадської діячки, публіцистки. Дарія Ребет - дружина відомого діяча ОУН Лева Ребета. Народилася 26 лютого 1913 року в Кіцмані на Буковині. І батько, і мати походили з  родин священиків – греко-католицької та православної. Дарія закінчила гімназію, пізніше стала магістром права – навчалася на юридичних факультетах Львівського та Люблінського університетів. Чи не все життя Дарії Реберт присвячене боротьбі за волю України. Вона завжди була в гущі найбільш драматичних і доленосних подій цієї боротьби. На початку 30-х належала до молодіжної структури ОУН у Стрию, очолювала жіночі групи Стрийської окружної екзекутиви ОУН в Стрийській окрузі. В 1934-1938 роках – член Крайової екзекутиви ОУН на Західно- Українських Землях, відповідала за зв’язки з керівництвом українських націоналістів, що перебувало в еміграції. За участь в українському націоналістичному русі кілька разів заарештовувалась польською поліцією, відбувала піврічне ув’язнення в тюрмі (1939). З квітня 1941 року стає членом ОУНР. Під час німецької окупації налагоджувала роботу підпільних осередків ОУНР. У серпні 1943 взяла участь у роботі 3-го Надзвичайного Великого збору ОУНР. З вересня входила до складу ініціативного комітету, який підготував проведення Першого великого збору Української Головної визвольної ради (1944). Була обрана членом І-ї Президії УГВР, брала участь у розробці програмних документів УГВР. У повоєнний час жила в еміграції в Німеччині. Після розколу ОУНР у грудні 1956 року приєдналася до ОУНЗ і була обрана до складу її Політичної ради. З 1979 очолювала діяльність Політичної ради ОУНЗ і перебувала на цій посаді до червня 1991 року. Пішла з життя 5 січня 1992 року в Мюнхені.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-