18 жовтня. Пам’ятні дати

День започаткований Європарламентом у 2007 році. Торгівля людьми є серйозним злочином і грубим порушенням прав людини. Щороку сотні тисяч чоловіків, жінок і дітей потрапляють до рук торговців людьми, як у себе вдома, так і за кордоном. Всі країни світу, будь то країна походження, транзиту або призначення, страждають від торгівлі людьми.

За оцінками Міжнародної організації з міграції, понад 260 тисяч українців постраждали від торгівлі людьми, починаючи з 1991 року. На сьогодні Україна є однією з основних країн походження постраждалих від сучасного рабства в Європі. Лише із січня по червень 2020 року МОМ в Україні ідентифікувало понад 800 постраждалих від торгівлі людьми та надало їм допомогу. І якщо на початку 2000 років переважала торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації, то зараз лідирує трудова експлуатація.

Варто нагадати, Україна ратифікувала у вересні 2010 року Конвенцію Ради Європи про заходи щодо протидії торгівлі людьми. У вересні 2011 року Верховна Рада України ухвалила Закон «Про протидію торгівлі людьми». У 2011 році український парламент ратифікував ще один документ – Конвенцію Ради Європи № 201 про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насилля. Торгівля людьми вважається особливо тяжким злочином в Україні та багатьох інших країнах. Стаття 149 Кримінального Кодексу України передбачає, що злочини, пов’язані з торгівлею людьми, караються позбавленням волі на строк від 3 до 15 років.

Окрім Європейського дня боротьби з торгівлею людьми, існує і Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми, який відзначається 30 липня.

Події дня:

Цього дня у 1715 році в Чернігові освятили Катерининську церкву – нині одну з візитівок міста. Катерининська церква споруджена в пам'ять про козаків Чернігівського полку, які перебували під командуванням полковника гетьмана Якова Лизогуба. З 1933 по 2006 рік у храмі не проводились богослужіння, адже  у 1962 році Катерининська церква стала частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Володимира Жаботинського (1880-1940), лідера правого сіонізму, засновника та ідеолога руху сіоністів-ревізіоністів, одного із засновників Єврейського легіону, письменника, публіциста, перекладача (писав російською мовою та на івриті). Народився і упродовж тривалого часу жив в Одесі. Похований в Єрусалимі на горі Герцеля; чимало вулиць ізраїльських міст носить його ім’я. Саме з ревізіоністського руху, створеного Жаботинським, бере початок відома  права ізраїльська партія «Лікуд», яка з 70-х років ХХ ст. відіграє одну з провідних ролей на політичній арені Ізраїлю.

101 рік від дня народження П’єра Трюдо (1919–2000), державного і політичного діяча Канади, прем’єр-міністра країни в 1968–1984 рр. (з перервою в 1979–1980 рр.), однієї з найяскравіших політичних постатей у новітній історії Канади. Його по праву називають «батьком» сучасної Канади. Саме за його керівництва у 1982 році ця країна отримала власну конституцію, замінивши таким чином в якості основного закону країни Акт про Британську Північну Америку, який діяв з 1867 року; він зрівняв у правах англійську й французьку мови, надавши останній статус офіційної; був непримиренним антисепаратистом, категорично виступаючи проти відділення провінції Квебек від Канади; запровадив метричну систему, відмовившись від англійської; з його ім’ям пов’язують також лібералізацію розлучень і законодавства щодо абортів і гомосексуалістів. З цього приводу політик сказав фразу, що стала крилатою: «Державі немає місця в спальнях її громадян». Ліберал за переконаннями, аристократ у побуті, П’єр Трюдо був досить ексцентричною особою. Він міг прийти на засідання парламенту в сандалях, міг дозволити собі непристойний жест у бік мітингувальників що виступали проти його політики… Одного разу він навіть зробив пірует за спиною англійської королеви. Цікаво, що нині прем’єр-міністром Канади є старший син П’єра Трюдо - Джастін Трюдо.

Роковини смерті:

65 років тому помер іспанський філософ, публіцист і громадський діяч Хосе Ортега-і-Гассет (1883-1955). Автор праць «Повстання мас», «Дегуманізація мистецтва» та ін. Засновник і співробітник журналів «Espana», «El Sol», щомісячника «Revista de Occidente». Народився Хосе Ортега в сім’ї, що належала до культурної буржуазії часів Реставрації, правління короля Альфонса XII. Батько був письменником, публіцистом, вів літературний розділ у газеті «Імпарсіаль». Мати була дочкою засновника й власника цієї ліберальної газети, у минулому дипломата. Як зауважував сам Ортега, він народився «під друкарським верстатом». Чимало родичів філософа – відомих діячів культури, літераторів, журналістів, політиків – потрапило до Іспанського енциклопедичного словника. Ортега навчався в єзуїтському коледжі, потім в університетах  Більбао і Мадрида. Навчання не задовольняло його, тому майбутній філософ активно займався самоосвітою. Потужний вплив на формування його особистості справила французька культура. У 1904 році він захищає докторську дисертацію і їде до Німеччини, вчиться в університетах Берліна й Марбурга, який на початок ХХ ст. був місцем справжнього паломництва європейської молоді, центром філософської освіти. З 1908 року Ортега викладає філософію, а в 1910 році отримує кафедру метафізики в Мадридському університеті, де читає курси лекцій аж до 1936 року. Кількість його учнів і послідовників швидко зростала, й на початок 1930-х років виникла «мадридська школа», яка проіснувала декілька десятиліть, і відіграла помітну роль у розвитку філософської думки в Іспанії та країнах Латинської Америки (куди емігрували після поразки Республіки чимало учнів Ортеги). Варто зауважити, що коли Ортега розпочинав свою викладацьку діяльність, філософія в іспанських вишах не викладалася – вчений став першопрохідцем у цій царині, займаючись просвітництвом й популяризуючи філософію як у невеличких аудиторіях, так і читаючи лекції на кшталт «Що таке філософія» в повному-повнісінькому театрі. Ортегу не можна назвати філософом «не від світу цього» – два томи його творів присвячені політичній публіцистиці. Коли почався франкістський заколот (1936) Ортега, не зважаючи на антипатію до тодішнього уряду, висловився на захист законної влади, але згодом, ставши свідком правого і лівого терору, виїхав з Іспанії. Впродовж тривалого часу філософ жив у Франції, Голландії, Португалії, Аргентині, але, зрештою, у 1945 році повернувся на батьківщину. Він важко переживав трагедію Іспанії й підсумок громадянської війни – мільйон убитих, майже мільйон емігрантів, сотні тисяч в’язнів, калік. Не оминула війна і сім’ю Ортеги – один його син був республіканцем і емігрував, інший воював у лавах фалангістів. Майже всі учні залишили країну. В Іспанії вчений жив у стані «внутрішньої еміграції», не сказавши жодного слова на підтримку режиму, але й утримувався від відкритої критики. Але й за таких умов Ортега знайшов у собі сили для філософії – у 1948 році він заснував Інститут гуманітарних наук, де читав курс з філософії історії Арнольда Тойнбі, цикл лекцій «Людина і люди».