9 жовтня. Пам’ятні дати

9 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні Всесвітній день пошти – міжнародне професійне свято працівників поштового зв’язку.

Саме цього дня 1874 року в столиці Швейцарії Берні був заснований Всесвітній поштовий союз (ВПС) – одна з найстаріших і найбільш представницьких міжнародних і міжурядових організацій, що має статус спеціалізованого закладу при ООН.

На сьогодні ВПС є головним форумом для співробітництва між поштовими службами, він допомагає забезпечити універсальну мережу сучасних поштових продуктів і послуг; виконує консультативну і посередницьку роль. ВПС установлює правила міжнародного поштового обміну, надає рекомендації щодо стимулювання росту поштових об’ємів, а також і з підвищення якості обслуговування клієнтів. Нині членами ВПС є 192 країни, в тому числі і Україна, яка приєдналася до поштового союзу у 1947 році і представлена там «Укрпоштою».

Пошта не має аналогів за масштабністю надання послуг. За даними ООН, на сьогодні у світі існує близько 650 млн. поштових відділень, в яких працюють понад 5,3 млн. працівників.

Пандемія Covid-19 позначилася і на роботі пошти у всьому світі. Під час жорсткого карантину, у січні-травні цього року міжнародні поштові операції скоротилися на 21% в порівнянні з аналогічним періодом попереднього року. Проте, незважаючи на такі серйозні виклики, поштові служби впроваджують нові способи надання поштових послуг.

Ювілеї дня:

135 років від дня народження Володимира Свідзінського (1885-1941), українського поета, літературознавця, перекладача. Під час Першої світової війни жив у Галичині, згодом у Вінниці. У 1925 році переїхав до Харкова, працював у Державному видавництві України. Належав до літературної організації «Плуг». Перекладав твори Арістофана, французьку та польську поезію («З нього був бездоганний перекладач із старогрецької (Гесіод), латинської (Овідій) і німецької мов», - зазначає Юрій Лавріненко у книзі «Розстріляне відродження»). Його поетичний доробок («Ліричні поезії», «Вересень», «Поезії») невеликий за обсягом, але займає значне місце в українській літературі. «Це – поет неповторний, своєрідний, тонкий. Я маю насолоду від його поезії і думаю, що невдовзі прийде час і на достойне поцінення його творчості критикою і громадськістю» (Микола Бажан, лист до Андрія Чернишова, 1973). Трагічною була смерть поета: наприкінці 1941 року, коли до Харкова насувався фронт, Свідзінський був насильно евакуйований разом з іншими діячами культури з міста і спалений енкаведистами у клуні біля Салтова.

80 років від дня народження Джона Леннона (1940-1980), англійського рок-музиканта, композитора, співака. Один із засновників і учасників гурту The Beatles, поп-ідол 60-70-х років ХХ ст., політичний активіст. Після розпаду The Beatles почав сольну кар’єру, але в 1980 році був убитий одним із фанатів. З усієї бітлівської четвірки Леннон був чи не найсамобутнішим – безбашенний підліток, що з дитинства вважав себе генієм і всім про це розповідав. «Господи, хіба вони не бачили, що я – геній? Такий самий, як і Ван Гог?», - риторично запитував Джон в одному з пізніх інтерв’ю. Звісно, про це мало хто здогадувався, аж поки його тексти, музика, його пісні, та й саме ім’я почали приносити мільйони доларів. Тоді всі все й зрозуміли. Народився Джон у Ліверпулі. Батьки рано розлучилися, хлопець жив і виховувався у тітки. Середовище було переважно жіночим: тітка, бабця, подруги однієї й другої, іноді на горизонті кометою пролітала мати. Розмови теж, звісно були жіночі: про красунь-розумниць жінок та про сволоту-чоловіків. Аби хоч якось абстрагуватись від невтішної й доволі нудної дійсності, Джон знаходив своєрідний прихисток у читанні – серед улюблених авторів – вікторіанці Льюїс Керрол і Оскар Уайльд. Він і сам був схожий на керролівську Алісу в країні див – чим далі, тим більше. А ще розрадою була гітара. До того ж у Британії почалось повальне захоплення молоді рок-н-ролом. Юний Джон разом із друзями засновує шкільний музичний ансамбль Quarrymen. 6 липня 1957 року відбувається подія, яка для затятих бітломанів є такою ж священною, як для шанувальників класичного театру зустріч Костянтина Станіславського з Володимиром Немировичем-Данченком –  Леннон познайомився з Полом Маккартні й прийняв його в Quarrymen. Що відбувалося потім – відомо всім: створення The Beatles, феноменальний успіх, шалена всесвітня слава, гастролі, мільйони слухачів і слухачок (зокрема й за «залізною завісою»), великі гроші й наркотики. Але романтику й диваку Леннону стало затісно в акуратному бітлівському костюмчику. «Ми вийшли в тираж… Ми померли… Музика The Beatles померла тоді ж, коли і музиканти. Ми вбили себе самі тоді – заради успіху. І це був кінець», - констатував Леннон під час інтерв’ю Яну Саймону Веннеру (засновник, редактор і видавець  журналу Rolling Stone) у січні 1971 року. Натомість Джон відпустив довге волосся, перейшов (не без допомоги наркотиків) на психоделіку й зайнявся власною сольною кар’єрою, ставши справжнім кумиром хіппі. Картину доповнювала японська дружина-художниця, котру багато хто з фанів із ревнощів одразу ж звинуватив у розвалі The Beatles, а потім і в смерті музиканта. На сьогодні з четвірки «бітлів» живі лише двоє: Рінго Старр і сер Пол Маккартні. Останній – вічний старий юнак, продовжує тримати одного разу впійману хвилю, вправно граючи роль дорослого пай-хлопчика. Леннон якось сказав про нього: «Пол… Він талановитий… Він геніальний піарщик. Можливо, найкращий у світі…» А Джон Леннон, так само як і The Beatles,  став легендою і міфом.

Роковини смерті:

100 років із дня смерті Дмитра Марковича (1848-1920), відомого українського громадського та державного діяча, юриста, письменника. Походив з відомого козацько-старшинського роду. Закінчив юридичний факультет Новоросійського університету (Одеса). Працював слідчим, товаришем прокурора, суддею у м. Оргєєві (Бессарабія), Херсоні, Катеринодарі, Каліші (Польща). З початку 1900 року займався хліборобством, кооперативною діяльністю (поблизу м. Острога, згодом у Вінниці). Був членом Товариства Українських Поступовців, з 1917 року редагував у Вінниці тижневик «Подільська Воля». В період Української Центральної Ради – генеральний прокурор, за Гетьманату – член сенату. В уряді УНР був генеральним суддею. Одним з перших в український літературі звернувся до теми трудової еміграції, життя молдаван та інших народів в Україні. Автор збірки оповідань «По степах і хуторах» де із співчуттям зобразив «маленьку людину» в умовах пореформеного села. Написав спогади «Сюрприз», «Життя одної людини».

83 роки від дня смерті Михайла Лозинського (1880-1937), українського політичного діяча, публіциста, літературознавця, перекладача. Родом з Галичини. Після закінчення Віденського університету працював юристом, співробітничав у газетах «Громадський голос», «Діло», «Рада». Був активним діячем Русько-української радикальної партії. 1918-1919 – секретар закордонних справ уряду ЗУНР. У 1927 році переїхав до Харкова, викладав у вузах. Відстоював право українського народу на державну незалежність, пропагував ідеї духовної єдності України. У 1933 Михайла Лозинського арештували, а у 1937 розстріляли. Реабілітований посмертно.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-