7 жовтня. Пам’ятні дати
Найбільшого у світі профспілкового об’єднання, а також за активної підтримки Міжнародної організації праці (МОП; Україна є членом МОП з 1954 року).
Згідно з визначенням Міжнародної Організації Праці «гідна праця – це високопродуктивна праця, яка гарантує гідний заробіток та соціальний захист чоловіків і жінок, в умовах свободи об’єднання, відсутності дискримінації, безпеки на робочих місцях та поваги до людської гідності». Цього дня профспілки усього світу спільно виступають за забезпечення усіх трудящих гідною працею. Вони вимагають, щоб концепція гідної праці лягла в основу урядових програм, оскільки тільки таким чином можна забезпечити економічне зростання та побудувати нову економіку.
Як зазначають в Міжнародній конфедерації профспілок, на сьогодні через пандемію Covid-19 у всьому світі втрачено понад 400 млн робочих місць. Тому цьогорічна центральна тема Дня – «Новий суспільний договір для відновлення і стійкого розвитку».
Для українських працівників найбільш чутливим залишається питання про вдосконалення оплати праці, яке є вирішальним у системі соціально-економічних відносин не тільки тому, що стосується інтересів основної частини населення країни, але й у зв’язку з тим, що впливає на розвиток і майбутнє економічних реформ у державі.
Події дня:
За деякими джерелами, цього дня, у 1253 році, в місті Дорогочині короновано Данила Галицького. Князь Данило належав до старшої лінії роду Мономаховичів - найавторитетнішої і найвпливовішої гілки великокнязівського дому Рюриковичів. Всі його пращури за батьківською лінією колись посідали київський престол. Через батька, діда й прадіда Данило походив від Мстислава, старшого сина Володимира Мономаха. Данило народився у 1201 році. Його батько галицько-волинський князь Роман Мстиславович - один з наймогутніших володарів Русі свого часу. Під його владою були всі, за винятком Чернігівського, українські князівства: Київське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Однак, у 1205 році Роман Мстиславович загинув на війні в Польщі. Незабаром після смерті князя Романа з новою силою розгорілися чвари між князями. Мати Данила, разом з дітьми, була змушена втекти спочатку із Галича, а потім і з Володимир-Волинського. Лише через 40 років Данилові вдалося повернути володіння батька. Насамперед, у 1221 році Данило утвердився на Волині, у 1238 році він зміг повернути собі Галич і частину Галичини. І тільки у 1245 році, після перемоги у битві під Ярославом, Данило остаточно підкорив собі всю Галичину. Згодом князь Данило віддав своєму братові Васильку Волинь, а собі залишив Галичину. У цей період авторитет та мудрість Данила та мирне його співіснування із Васильком сприяли зростанню і укріпленню Галицько-Волинської держави. Неймовірно швидко зростають міста: Холм (став резиденцією Данила і фактичною столицею князівства), Львів (названий на честь старшого сина Данила Лева), Угровськ, Кременець, Данилів, Стіжок та інші. Данило успішно воював з польськими та литовськими князями, зміцнюючи західні кордони князівства. Однак найбільшою зовнішньополітичною проблемою князя були монголо-татари. У 1239 році Данило посадив у Києві свого воєводу Дмитра, якому уже через рік довелося захищати місто від кочівних полчищ. На жаль, ця оборона була невдалою і тому уже 1241 року монгольські війська спустошують Галич та Володимир. У пошуках політичної та військової підтримки Данило звертається до Заходу. Папа Римський Інокентій IV відправляє посольство до Данила із короною і обіцянками допомоги у боротьбі проти Золотої Орди. І от, у жовтні 1253 року, у Дорогочині Данило Романович був коронований. Наступного року Папа Римський оголошує «хрестовий похід» проти Орди і закликає Польщу, Чехію, Померанію, Сербію взяти участь у ньому. Однак, європейські країни не підтримали заклику Папи. Не дивлячись на це, Данило все ж таки розпочав військовий похід, щоб відвоювати Київ у монголо-татар. Незважаючи на певні успіхи, йому не вдалося здійснити свій задум та ще й довелося дорого поплатитися: у 1259 році велике ординське військо вдерлося на Галичину і Волинь. Протистояти такій навалі Данило не зміг: він був змушений пристати на вимоги монголо-татар і зруйнувати мури Львова, Володимира, Луцька та кількох інших міст. Лише Холм зберігся недоторканим. Там же у Холмі, у 1264 році, король Данило Романович відійшов у вічність. Все своє життя він поклав на вівтар відновлення цілісної давньоруської держави: реформував військо та державний апарат Галицько-Волинського князівства, приборкав бунтівне галицьке боярство, стримував польську та угорську експансію, готувався до боротьби з татарами й шукав союзу із Заходом. Після смерті Данила Романовича, Галицько-Волинське князівство ще століття зберігало свої державницькі та культурні традиції поки не втратило незалежність і не потрапило під контроль Польщі та Литви.
Ювілеї дня:
135 років від дня народження Нільса Бора (1885-1962), данського фізика, лауреата Нобелівської премії з фізики (1922), громадського діяча. Засновник (1920) і керівник Інституту теоретичної фізики в Копенгагені (Інститут Нільса Бора), який свого часу став міжнародним центром фізиків-теоретиків і відіграв провідну роль у міжнародній співпраці вчених. Нільс Бор створив першу квантову теорію атома. Багато зробив для становлення і обґрунтування квантової механіки, розробляв теорію атомного ядра. Як учений Бор формувався в знаковий для фізики період, коли вона впритул наблизилася до вивчення світу атомних процесів і пов’язаних із ним полів. Праці Макса Планка, Альберта Ейнштейна, аналіз спектрів випромінення атомів уже показали незвичність закономірностей мікросвіту. Був накопичений величезний експериментальний матеріал, часом досить суперечливий з огляду на відомі на той час закони. Потрібен був принципово новий підхід для створення фізичної картини атомних процесів. І Бор знайшов такий підхід. Він орієнтував фізиків на дослідження суперечливих аспектів фізичної реальності мікросвіту, сформулював ідею дискретності енергетичних станів атомів, у світлі нових ідей побудував атомну модель, відкривши умови стійкості атомів, і пояснив величезне коло явищ. Чимало зробив Бор для становлення й інтерпретації квантової механіки, яка виникла в 20-х роках ХХ ст. Зусиллями Бора, його співробітників та учнів була створена стійка система фізичних ідей квантової механіки. В 1927 році він сформулював важливий для її розуміння принцип доповняльності, що стало поштовхом до його відомих дискусій з Альбертом Ейнштейном про детермінізм.
Цього дня народилась Маргарита Криницина (1932-2005), українська кіноактриса, народна артистка України, лауреат Державної премії України ім. О. Довженка. Знялась у фільмах: «Катя-Катюша», «Це було навесні», «Стежки-доріжки», «Весілля в Малинівці», «Циган», «Вій», «Дні Турбіних» та ін. Проте найвідомішою кінороботою актриси є роль Проні у фільмі «За двома зайцями». У 1999 році у Києві було встановлено скульптурну групу, де закарбовано у бронзі героїню Кринициної разом з Олегом Борисовим – Голохвостим.
Роковини смерті:
110 років тому під час показового польоту поблизу Санкт-Петербурга на очах тисяч глядачів загинув Левко Мацієвич (1877-1910), корабельний інженер і льотчик, перший український авіатор, громадський і політичний діяч. Народився Левко Мацієвич в селі Олександрівка Київської губернії (нині Кіровоградщина). Навчався в Харківському технологічному інституті (де серед його друзів був, поміж інших, Гнат Хоткевич), у 1906 році закінчив Миколаївську морську академію в Петербурзі. Автор 14 проектів підводних човнів. Займався питаннями теорії та практики авіації. У 1909 році створив проект гідролітака. У травні 1910 року, після створення Відділу повітряного флоту, Мацієвич очолив групу із 7 офіцерів, відряджених до Франції для вивчення авіаційного пілотажу (мав також завдання з закупівлі аеропланів). Перебуваючи у Франції, вивчав креслення й авіаційну літературу, багато часу провів у майстернях, де виготовляли аероплани. Відвідав 7 аеродромів, де детально ознайомився з будовою аеропланів і дирижаблів. Одночасно як голова комісії побував у Брюсселі та їздив до Британії, де оглянув близько 20 систем літальних апаратів. Постійно літав на аероплані «Фарман», одержав посвідчення авіатора № 178 (це фактично означало входження до двох сотень перших у світі льотчиків). У вересні 1910 повернувся до Санкт-Петербурга де брав активну участь у Першому всеросійському святі повітроплавання, де завоював кілька призів і став улюбленцем столичної публіки. Левко Мацієвич був одним із засновників Української революційної партії – першої політичної партії, яка ставила за мету здобуття незалежності Наддніпрянської України. Фінансово підтримував український національний рух. У 1903 році брав участь в урочистостях, присвячених відкриттю в Полтаві пам’ятника Івану Котляревському. Разом зі своїм інститутським другом Олександром Коваленком (теж офіцером Чорноморського флоту) створив у Народному домі Севастополя самодіяльний робітничий театр з українським репертуаром, організовував вечори пам’яті Тараса Шевченка, що не надто подобалося російській імперській владі. Серед друзів і знайомих Мацієвича були Михайло Коцюбинський, Микола Вороний, Олександр Олесь, Борис Лазаревський, Людмила Василевська (Дніпрова Чайка), Христина Алчевська, Микола Міхновський, Симон Петлюра, Гнат Хоткевич, Микола Левитський. «Він був наш по духу і по крові… Ми повинні з чуттям глибокого здивування і гордості вшанувати пам’ять Мацієвича і в самому серці України, у Києві, поставити йому, принаймні, бюст… Лев Макарович був наш, українець, наш спільник і навіки останеться окрасою і честю насамперед нашої забутої нації», - так відгукнувся на смерть 33-річного авіатора Олександр Олесь. А Микола Вороний зауважив, що «…вдача витривалого українця поєднувалася в ньому з високою культурою європейця... Слава Мацієвича розійшлася по всьому світу, але Україні належить честь, що один з її синів записав своє благородне ім’я на скрижалях вселюдського поступу». Похорони Левка Мацієвича стали багатотисячною маніфестацією, не баченою Санкт-Петербургом відтоді як хоронили Достоєвського.
