2 серпня. Пам’ятні дати

2 серпня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні День Повітряних Сил Збройних Сил України.

Цей день відзначається згідно з Указом Президента від 27 червня 2007 року у першу неділю серпня. Історія світової авіації тісно пов’язана з українською землею. Тут творили конструктор одного з перших літаків, що піднявся у повітря, Олександр Можайський, засновник теорії ракетобудування Микола Кибальчич, творець бойових ракет Олександр Засядько. Імена киян Ігоря Сікорського та Дмитра Григоровича стали всесвітньо відомими завдяки збудованими літальними апаратами. Безстрашні українські льотчики-аси Костянтин Арцеулов і Володимир Дибовський зуміли «приборкати» пострах перших авіаторів – штопор. Мужній і талановитий пілот Євграф Крутень заклав підвалини тактики винищувальної авіації, на які спираються і сьогоднішні прийоми повітряного бою. В Одесі промисловцем Артуром Анатра був створений один із перших у Російській імперії авіаційних заводів. Після розпаду Радянського Союзу і проголошення у 1991 році незалежності, Україна успадкувала одне із найпотужніших у Європі авіаційних угруповань із сучасними літальними апаратами. На базі цього угруповання 17 березня 1992 року були створені Повітряні Сили України. Нині до складу Повітряних Сил входять бомбардувальна, винищувальна, штурмова, розвідувальна, транспортна авіація та зенітні, ракетні та радіотехнічні війська. Разом з тим, до них входять окремі військові частини і підрозділи спеціальних військ – розвідувальних, інженерних, радіаційних, хімічних і бактеріологічного захисту, зв’язку, автоматизованих систем управління та радіотехнічного забезпечення, радіоелектронної боротьби, метеорологічного забезпечення, частини матеріально-технічного і медичного забезпечення та інші. Підготовка фахівців для Повітряних Сил здійснюється в Харківському університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. На озброєнні Повітряних Сил знаходяться літаки МІГ-29, Су-27, Су-25, Су-24, Су-24МР, Л-39, Іл-76, Ан-26, Ан-24, Ан-30, Ту-134, вертольоти Мі-8, Мі-9, зенітні ракетні комплекси С-300 та «Бук» різних модифікацій.

Сьогодні ж Міжнародний  день  голокосту  ромів, який відзначається в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради від 8 жовтня 2004 року. Саме в цей день у 1944 році нацисти в концтаборі Аушвіц-Біркенау (Освенцим) влаштували так звану «Циганську ніч», знищивши більше 20 тисяч ромів. Остаточне число загиблих під час репресій не встановлено. Загалом за роки Другої світової війни нацисти, здійснюючи расистську політику етноциду, вивезли з окупованих країн і спалили в концтаборах близько 500 тисяч ромів. Немало їх було знищено під час війни і в Україні: в таборах примусової праці, місцях кочування, в ході каральних операцій. Найбільш численних втрати зазнали роми, які проживали у Києві, на території Криму, Закарпатській, Вінницькій, Одеській, Сумській, Черкаській та інших областях нашої держави.

Події дня:

2 серпня 1989 року в Києві сталася одна з найбільших міських аварій - обвал колонади Головпоштамту, де під завалами загинуло 11 людей,  ще 13 отримали травми різної тяжкості. За іронією долі, того дня ішов невеличкий дощ, і перехожі зібралися під козирком над входом до Головпоштамту, де тривав ремонт. Вже після того, як робітники пішли на обід, 700-тонний портал, що прикрашав вхід до будівлі, разом із верандою та чотирма колонами упав на людей. Звук обвалу було чутно за декілька кварталів. Першими розбирати руїни кинулися перехожі та десантники, які зібралися на Хрещатику святкувати своє професійне свято. Одразу за ними з'явилися працівники міліції, бійці цивільної оборони найближчих підприємств, воєнізовані загони пожежників. У ніч з 2 на 3 серпня роботи по розбиранню завалу були завершені. Під уламками виявили тіла 11 загиблих та 2 тяжкопоранених. Серед причин трагедії називали й помилки під час будівництва поштамту ще у сталінські часи (колони порталу не були зв'язані з основною будівлею), і вібрацію від лінії метро, але найвірогіднішою причиною обвалу стала недбалість і порушення правил проведення будівельних робіт.

Ювілеї дня:

132 роки від дня народження Костя Буревія (справж. – Костянтин Степанович Буровій; 1888–1934), українського письменника, публіциста, театрознавця. Як зазначив Юрій Лавріненко у своїй праці «Розстріляне відродження», «…Кость Буревій – людина трьох різних життів. Перше життя було типовим життям «всеросійського» професіонального революціонера-підпільника, активного діяча, а потім і члена ЦК найстаршої російської партії соціалістів-революціонерів (1903–1922). Це життя дало Буревію 68 царських і одну більшовицьку російську тюрму, три заслання на Північ і в Сибір та втечі з них, туберкульоз і десятки операцій кістки. Друге життя (1923–1934) – це життя видатного діяча Розстріляного Відродження. Воно дало йому нові злидні і переслідування, але повернуло йому його Україну, дало найвищу втіху будувати, творити непроминальні вартості. Третє життя Костя Буревія – це життя містичного Едварда Стріхи, що народився 1927 року, але не вмер і досі, бо записало Буревія до невеличкої в історії світової літератури групи найліпших майстрів пародії і літературної містифікації. Друге і третє життя можна розглядати як одно, що тривало лише десять літ і що коштувало йому розстрілу, коли він мав лише 46 років і почав семимильними кроками наздоганяти втрачений час…» Кость Буревій народився в надзвичайно бідній родині, а тому зміг закінчити лише сільську чотирирічку. Дальшу освіту він здобув самотужки, переважно на каторзі та в тюрмах. Там він вивчив польську та французьку мови. Вперше звернув на себе увагу Буревій книжкою «Європа чи Росія. Шляхи розвитку сучасної літератури». У 1929 році він переїхав до Харкова і показав себе як першорядний знавець і критик театру, літератури, мистецтва (видав монографії «Три поети» (про творчість Павла Тичини, Михайля Семенка, Валер’яна Поліщука), «Амвросій Бучма», редагував монографії про художників Самокіша, Дмитра Левицького та театральні мемуари Саксаганського, Кропивницького, Садовського та ін.). Кость Буревій є автором пародій «Зозендропія», «Хами», «Мертві петлі», «Овечі сльози», історичної драми «Павло Полуботок». 13–15 грудня 1934 року виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР у Києві за звинуваченням «в організації підготовки терористичних актів проти працівників Радянської влади» Кость Буревій був засуджений до розстрілу. Вирок виконано 15 грудня 1934 року. По цьому процесу проходило 37 осіб, із них 27 – розділило долю Буревія. З-поміж жертв – письменники Олекса Влизько, Григорій Косинка, Іван Крушельницький, Дмитро Фальківський.

88 років від дня народження Пітера О’Тула (1932-2013), британського актора театру і кіно. Знімався у фільмах: «Як вкрасти мільйон», «Лоуренс Аравійський», «Беккет», «Ніч генералів», «Правлячий клас», «Мій улюблений рік», «Троя», «Останній імператор», «Супердівчина», та ін. Грав у театрі шекспірівський репертуар. Вісім разів був номінований на «Оскар», але отримати престижну нагороду акторові не вдавалося. Лише в 2003 році він був удостоєний почесного «Оскара» за видатний внесок у розвиток кіномистецтва. Останньою кінороботою актора є роль у стрічці «Катерина Александрійська», яка вийшла на екрани в серпні 2014 року.

Роковини смерті:

День пам’яті Миколи Василька (1868-1924), відомого українського громадсько-політичного діяча, дипломата. Член Української Національно-демократичної партії, Головної Української Ради (1914) і Загальної Української Ради (з 1915) – найвпливовіших тогочасних українських політичних організацій в Австро-Угорщині. В 1898-1918 рр. Василько – депутат буковинського крайового сейму і Австро-Угорського парламенту, де відстоював національні інтереси українців, їх права на участь у суспільно-політичному і культурному житті Буковини та Галичини. Микола Василько був одним з організаторів української гімназії у Вижниці (1908) та Гуцульсько-Буковинського Легіону, який в 1915-1916 рр. брав участь у бойових діях у складі австро-угорських військ. Виступав за національно-державну автономію «Галицько-волинського краю» в складі Австро-Угорщини. Брав активну участь у підготовці і проведенні Брест-Литовських переговорів (1918) Центральної Ради з державами німецько-австрійського блоку. Користуючись авторитетом в австрійських урядових колах, Василько сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру. Він був ініціатором і співавтором таємного протоколу між УНР і Австро-Угорщиною, за яким західноукраїнські землі виділялись в окремий коронний край. Міністр закордонних справ Австро-Угорщини Оттокар Чернін у своїх спогадах про ці переговори небезпідставно називав Василька «лідером австрійських українців». У жовтні-листопаді 1918 року Василько – співзасновник Української Національної Ради у Львові і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Очолював її дипломатичне представництво в Австрії, потім – посольство УНР у Швейцарії і в Німеччині (1920-1924), де й помер.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-