Хрестовий похід проти вимушеного неробства

Ідея прем’єр-міністра Дениса Шмигаля створити пів мільйона бюджетних робочих місць з невеликими зарплатами, аби українці «протрималися на карантині», мала б супроводжуватися гіперпосиланням у часи американської Великої депресії.

Саме тоді президент США Франклін Делано Рузвельт ризикнув запровадити масові громадські роботи, які мали «підтримати» штани американцям у скрутні часи.

Той рузвельтівський експеримент не може не зачаровувати. І за шляхетністю цілі, й за рішучістю виконання, й за впливом на всю подальшу історію Америки.

Роками споглядаючи баюри на наших шляхах, діряві шкільні дахи й облуплені фасади музеїв, ми заздрісно думали: ех, немає на все це Рузвельта!

Утім, як написав хтось у ФБ, коментуючи ініціативу українського уряду: ти ще спробуй нас, українців, зажени на ті роботи! Ми надто гонорові, аби іти укладати асфальт чи окультурювати звалища. Навіть за грубі гроші, а не за “невелику зарплату”, як обіцяє прем’єр. Ліпше ходитимемо у лахміттях і помиратимемо з голоду.

Можливо, й справді, для Громадських робіт рузвельтівського розмаху потрібна дійсно Велика депресія...

БРОКЕРИ ЗА БЕЗПЛАТНИМ СУПОМ

Така, яка трапилася в США з 1929 по 1939 роки. Коли підприємства тисячами зачинялися і без роботи лишився кожен п’ятий працездатний американець (а часом ця частка досягала третини). Банкрутство половини американських банків спалило всі заощадження на “чорний день”. У 1932 році в США розпочався голод, а потім протести й бунти, які безжально карала влада. Кілометрові черги вишикувалися не тільки до біржі праці, а й за безплатним супом, і пам’ять про це закарбована на Меморіалі пам’яті Рузвельта в скульптурній композиції “За хлібом”, де в одній черзі стоять і робітники в кашкетах, й учорашні брокери у капелюхах із хвацько заламаними полями...

На 1 січня 1935 р. на утриманні федерального уряду, штатів і міст перебувало 22,4 млн чол. (разом із сім’ями) — цифра, проголошена у звіті секретаря “надзвичайної адміністрації по виплатам допомоги” Гаррі Гопкінса. І це в країні, де налічувалося 125 млн населення. Армія безробітних тиснула на зниження зарплат та купівельну спроможність людей.

Як тільки-но Рузвельт дістався Білого дому, він добився виділення коштів на допомогу безробітним.

Але новий президент не був прихильником утриманства, а тим більше – безрозмірної добродійності, яку американський бюджет не витримав би.

Та й у протестантській Америці, де бог – це праця, допомога по безробіттю сприймалася як подачка, а невдахи, які жили з неї — як трутні.

Тож, за задумом Рузвельта, цю допомогу безробітні мали відробити. Цей, більше моральний, аніж економічний постулат, і було покладено в основу ідеології громадських робіт.

ХОЧ ПІРАМІДУ ХЕОПСА...

Звідки взялася сама ідея? Одна з версій – Рузвельта до неї підштовхнули члени команди, прихильні до теорії англійського економіста Джона Кейнса. У своєму “Трактаті про гроші” він і висунув ідею державного фінансування громадських робіт з метою підтримки зайнятості. У 1934 році Кейнс приїздив до США, зустрічався у Білому домі з Рузвельтом і навіть виступив перед ним із ґрунтовною доповіддю. Подейкували, що, закликаючи президента профінансувати з бюджету громадські роботи, економіст у пориві ентузіазму сказав: не так важливо, що саме будуватимуть на ці гроші – хоч піраміди Хеопса!

Утім, за іншими версіями, обидві видатні постаті паралельно і цілком незалежно прийшли до ідеї державного регулювання ринкових відносин (і зокрема, на ринку праці): Кейнс як теоретик, Рузвельт – як практик.

Як воно було насправді – невідомо.

ХРЕСТОВИЙ ПОХІД

Так чи інакше, Рузвельт взявся реалізовувати цю ідею в рамках “Нового курсу”. Рівно 85 років тому, в своєму черговому радіозверненні до народу (одній зі знаменитих “Бесід біля каміну”) 28 квітня 1935 року він озвучив шість принципів, на яких мали ґрунтуватися проєкти громадських робіт.

По-перше, вони мають бути корисними самі по собі. 

По-друге, ними має бути передбачено, що значна частина витрачуваних коштів іде безпосередньо на оплату праці. 

По-третє, перевагу треба віддавати таким проєктам, які обіцяють повернення витрат у вигляді доходів до держказни. 

По-четверте, кошти, виділені на кожен проєкт, мають бути без зволікань витрачені. А не відкладені на покриття витрат у майбутньому. 

По-п’яте, слід насамперед забезпечити роботою тих, хто на даний момент отримує допомогу по безробіттю. 

Нарешті, кошти слід розподілити так, щоб допомога регіонам була пропорційною числу безробітних, які отримують допомогу в кожному з них.

І ще одне, цікаве. Рузвельт пообіцяв, що виділені кошти будуть “максимально витрачатися на створення нових ділянок роботи, а не на те, щоб розширяти недешеву адміністративну надбудову в столиці”. Адмініструвати ж громадські роботи будуть уже існуючі державні інституції, в тому числі й ті, хто займався досі отими “благодійними” соціальними виплатами.

“Це, – патетично підсумував Рузвельт, – великий загальнонаціональний хрестовий похід. Це похід проти згубного для людського духу вимушеного неробства – породження економічної депресії”.

Кількома днями раніше у США ухвалюється Закон про асигнування на надзвичайну допомогу. Для координації проєктів було створено дві незалежні одна від одної адміністрації. Одна – Public Works Administration, яка отримала – 3,3 млрд дол. на фінансування масштабних будівельних проєктів (вона залучала солідні компанії, які в свою чергу наймали робочу силу) та Works Progress Administration, яка надавала тимчасову роботу безробітним і отримала на це 4 млрд доларів.

По всій країні запрацювала мережа трудових таборів, де безробітна молодь жила й працювала майже у військовому режимі й під керівництвом військових інженерів займалася озелененням занедбаних земель, осушуванням боліт, впорядкуванням річок та іншими роботами. Молодим людям віком від 17 до 23 років надавалися дах над головою, харчування, формений одяг, медичне обслуговування та 30 доларів (540 за нинішнім курсом) на місяць, з яких 25 відсилалися сім’ї. (Бо певний час на громадських роботах мав право працювати лише один член сім’ї, а виживати треба було усім).

Сума в 30 доларів не була випадковою. Зарплата на громадських роботах була вищою за допомогу по безробіттю, але нижчою від мінімальної по країні (50 доларів), аби не ставати на заваді залученню молоді у приватний сектор.

Найбільшим проєктом, реалізованим за допомогою громадських робіт, називають комплексне освоєння ресурсів річки Теннесі. Ним було охоплено територію семи штатів, побудовано електростанції, поліпшено умови судноплавства, впорядковано береги й оводнено засушливі території.

Громадські роботи охоплювали безліч сфер. Було висаджено 200 мільйонів дерев. Споруджено тисячі шкіл, лікарень, мостів. Будувалися траси, тунелі, аеропорти, облаштовувалися парки, прокладалися телефонні лінії, ліквідовувалися наслідки стихійних лих.

Завдяки їм прогрес прийшов у сільську місцевість. Було, наприклад, електрифіковано 40% фермерських господарств.

На цих роботах колишні безробітні опановували професії автомеханіків, каменярів, теслярів, друкарів. І, як водилося в Америці з часів батьків-засновників США, всіляко заохочувалося винахідництво.

Часто можна почути, що громадські роботи мали привабливість лише у пролетаріату, викинутого за ворота зупинених заводів, та колишніх селян, яких нужда погнала у мегаполіси. “Білі комірці” й богема – не постраждали.

Але це не так. Депресія, якщо вона дійсно Велика, б’є й по творчих особистостях. Через злидні зникає попит на твори мистецтва, порожніють театри і картинні галереї.

ДЕРЖАВНА ПАЙКА ДЛЯ ДЖЕКСОНА ПОЛЛОКА

Ось чому адміністрація Рузвельта змушена була витратити близько 27 млн доларів на федеральні мистецькі проєкти.

Один з департаментів Управління громадських робіт — Федеральний художній проєкт надав роботу 5300 художникам, талантами яких було намальовано, викарбувано і виліплено 225 тис. арт-об’єктів. Нові картини прикрасили стіни громадських бібліотек і шкіл. Було підготовлено так званий “Індекс американського дизайну”, 22 тис. статей якого задокументували зразки народної творчості американців. Живописці представили серію плакатів, які пропагували національні парки.

Чимало всесвітньо відомих талантів починали свою карколомну художню кар’єру саме з громадських робіт. Це й такі в майбутньому стовпи абстракціонізму, як Джексон Поллок та Марк Ротко, американська скульпторка українського походження Луїза Невельсон, улюбленець радянського народу пейзажист Роквел Кент і багато-багато інших.

Федеральний музичний проєкт підтримував композиторів, музикантів і співаків. А заодно популяризував класичну музику. Музиканти давали безплатні концерти, вчили грі на інструментах і музичній грамотності дітей з малозабезпечених родин.

Так само грали в безплатних спектаклях актори театру. Виходили дослідження з історії США, медицини й демографії. Архітектори долучалися до проєктування публічних будівель.

І все це називалося Громадськими роботами.

НОВЕ ОБЛИЧЧЯ АМЕРИКИ

За різними підрахунками, Американська держава дала роботу від 4 до 10 млн американців, а з сім’ями, які відчули добавку в доходах, це – у чотири рази більше.

Вже набагато пізніше 34-й президент США Дуайт Ейзенхауер так оцінив зроблене в ті скрутні часи: «Цей державний проєкт змінив обличчя Америки більше, ніж будь-який інший. Його вплив на американську економіку такий великий, що не піддається точному обчисленню”.

Утім, згодом американці зуміли таки ефект вирахувати й оцінили його віддачу за нинішнім курсом десь – ні багато ні мало – в 2,1 трильйона доларів.

Звичайно ж, проєкт громадських робіт — лише одна зі складових “Нового курсу”. І велика затратність його, як і “Нового курсу” в цілому, ось уже 80 з лишком років ставиться в провину адміністрації Рузвельта. Чи не варто було розпорядитися тими мільярдами більш раціонально?

Двічі Верховний суд США скасовував закони, відповідно до яких фінансувалися й організовувалися в тому числі й громадські роботи.

Прихильники класичної ліберальної економіки звинувачували Рузвельта в соціалізмі й тому, що втручанням у ринок праці держава зламала принцип вільної конкуренції.

Герберт Гувер, опонент і попередник Рузвельта на президентському посту в своїх промовах проголошував, що підтримка безробітних за допомогою громадських робіт “підриває віру населення у власні сили” і “послаблює стійкість індивідуального характеру американців”. І взагалі, це не справа держави. Хай підтримкою безробітних займаються благодійні організації.

Ліві ж убачали в проєкті громадських робіт з одного боку – прогин перед великим бізнесом, через який реалізовувалось більшість масштабних проєктів, а з іншого – ледь не прояви тоталітаризму, коли “нещасних” безробітних змушували працювати під наглядом військових.

На цю тему, до речі, полюбляють поговорити й сучасні російські пропагандисти від історії. Кейнс, мовляв, свого часу побував у більшовицькій Росії й познайомився з досвідом роботи тамтешніх чекістських таборів. І цей досвід йому настільки сподобався, що він вирішив розпіарити його в Білому домі. І переконав таки американського президента! А з огляду на це — несправедливо, що Рузвельта з його трудовими таборами всі хвалять, а Сталіна з його ГУЛАГом — лають...

Однак, є у всій цій історії факт, який ніхто не наважується спростувати. Громадські роботи Рузвельта показали американцям, як багато значить і як багато може спільна праця на благо вітчизни. Можна стверджувати: після них американці по-іншому почали розуміти, що означають слова “Американський народ”.

Чи є такий шанс у народу українського?

ГРОМАДСЬКІ РОБОТИ Й ГРОМАДЯНИ

Український прем’єр-міністр сповнений оптимізму. Він мріє (і обіцяє) 500 тисяч робочих місць для українців, які через епідемію і карантин опинилися без роботи, а то й без засобів існування. Причому, близько 170 тисяч робочих місць будуть створені у сфері дорожнього будівництва вже у цьому році. Гроші на це є – за розрахунками дорожників, є 80 мільярдів гривень, які треба освоїти.

Причому, на думку Шмигаля, «є шанс» кілька сотень тисяч робочих місць створити вже «в ці місяць-півтора».

Чимало хто до цього ставиться скептично. Коронавірусна епідемія, все ж, не економічна криза. І колективні роботи в умовах карантину мають свої обмеження: в таборах не поживеш, з меседжем “Краще сидіти вдома” на будівництво не заженеш.

До того ж і ситуація в нас у чомусь не така критична, як в Америці 20-30 років минулого століття. Заощадження не девальвували, соціальні виплати йдуть, субсидії діють. Кожному здається, що можна пересидіти — тим більше, що в Європі епідемія начебто йде на спад. До того ж, якщо найматися на громадські роботи, то краще – кудись у Польщу чи Чехію…

Але ніхто не знає, що буде завтра. Якщо уважно вчитатися в історію Великої депресії, там теж були часи ремісії, які вселяли надії (марні, як виявилося) на те, що все саме собою, відповідно до законів ринку, владнається.

Втім, уже зрозуміло, що економічний спад таки буде. І безробіття – сьогодні карантинно-директивне – завтра може стати стихійним лихом.

Однак, у якомусь сенсі, нам з громадськими роботами буде легше. Не забуваймо, Америка вступила у Велику депресію з вірою в абсолютну цінність класичної ліберальної системи економіки, коли держава мінімально втручається в справи бізнесу. І для ліберального мислення громадські роботи були певною мірою культурним шоком.

У нас же держава давно дотує різні галузі економіки й гуманітарної сфери. Хіба не вливаються гроші в промисловість і сільське господарство? Хіба не фінансуються державою масовий спорт, театри, кіно, гуманітарні проєкти?

Просто невідомо, куди воно все дівається...

Бо не сприймається все це в нашому суспільстві, як громадські роботи. Не усвідомлюється, що гроші зі скудної державної казни тобі даються не для забезпечення власного добробуту, а для того, щоб ти за ці гроші створив щось цінне для суспільства і заробив чесну винагороду за свою працю.

Не забуваймо, весь пафос громадських робіт – не в тому, щоб дати комусь можливість перекантуватися до кращих часів. Роботи ці стануть привабливими і їх можна буде називати Громадськими, якщо вони відповідатимуть отим, вище згаданим, шести вимогам Рузвельта.

Щоб агрохолдинги, які отримували для підтримки власних гаманців мільярди, витрачали ці кошти винятково на зарплату залучених до роботи безробітних. Щоб шляхи асфальтували не турецькі робітники, а свої. Щоб театри на всю суму субсидій давали безплатні спектаклі всім охочим, а фільми, на зйомку яких ішли державні кошти, крутилися по Суспільному телебаченню безплатно – глядач уже за них заплатив, податками.

Якби зараз оголосили громадські роботи по реконструкції будівлі Українського художнього музею чи будівництву Музею сучасного мистецтва, я гадаю, вся наша мистецька еліта, всі наші моральні авторитети як один пішли б туди класти цеглу й місити розчин. Навіть безплатно. Просто щоб перемогти вимушене неробство і змінити обличчя країни.

Хіба я не правий?

Євген Якунов. Київ