Вірусна епідемія 2009. Як це було
Українців, евакуйованих з китайської провінції Хубей, повернули на Батьківщину. І це багатьох напружує – аж до пікетів і підготовлених до підпалу шин: а ну, як вірус вирветься назовні? З іншого боку: епідемія, як повідомляє офіційний Пекін, іде на спад. І це має заспокоїти.
Але хтозна, де хвороба проявиться у світі знов? Чи готові ми, в Україні до серйозного її спалаху на наших теренах? І з точки зору системи охорони здоров`я, і з точки зору суспільної психології?
Якщо повернутися на небагато років у минуле, то згадуємо, що з епідемічним викликом українці вже стикалися – це був спалах пандемічного грипу А(H1N1) у 2009 році. Пригадаймо, як діяла тоді влада і чи готова була до епідемії система охорони здоров`я?
На сполох забили вже наприкінці жовтня 2009 року: щорічна сезонна захворюваність на грип раптово почала набувати нетипових ознак. Епідемія розпочалася у Тернопільській, Івано-Франківській та Львівській областях у період 10-12 жовтня того року і швидко захопила широкі верстви населення.
На 30 жовтня 2009 року число померлих від пандемічного грипу, за даними обласних управлінь охорони здоров'я Тернопільської, Івано-Франківської, Львівської, Чернівецької, Рівненської областей, досягло 34 осіб.
30 жовтня президент Віктор Ющенко скликав Раду національної безпеки й оборони, яка констатувала: «Служби Міністерства охорони здоров'я України із запізненням зреагували на очевидні загрозливі тенденції та не застосували необхідних профілактичних заходів для зниження загрози життю і здоров'ю людей».
Були відмічені «недостатня готовність центральних та місцевих органів виконавчої влади приймати узгоджені рішення та неналежне фінансування відповідних заходів», через що «можна прогнозувати дальше ускладнення епідемічної ситуації». Дефіцит лікарських та захисних засобів «викликав паніку серед жителів потерпілих областей», а відсутність чіткої практичної методології боротьби з хворобою «може призводити до медичних помилок».
Оперативно розпочала роботу Державна надзвичайна протиепідемічна комісія при Кабінеті міністрів України й відповідні комісії при облдержадміністраціях. Було доручено створити резерви медичного обладнання, антивірусних препаратів, засобів індивідуального захисту, а також вакцин, дезінфекційних засобів, посилено протиепідемічний режим та проведено комплекс дезінфекційних заходів у місцях масового перебування людей (аеропорти, залізничні та автобусні вокзали тощо), в освітніх закладах, закладах культури. Обмежено проведення масових культурно-розважальних та інших заходів, пов'язаних з великою скупченістю людей. До надання медичної допомоги були залучені медичні частини і підрозділи МВС та Міністерства надзвичайних ситуацій, військові госпіталі Міністерства оборони України.
Президент України Віктор Ющенко звернувся по міжнародну допомогу в боротьбі з епідемією грипу і вказав перелік необхідних препаратів і обладнання, яких потребувала держава.
Утім, швидко подолати епідемію не вдалося. Більше того, на 5 листопада 2009 року в Україні було зареєстровано вже понад 763 тис. хворих на грип та гострі респіраторні захворювання, госпіталізовано близько 40 тис. осіб, з них – понад 16 тис. дітей.
Число померлих від пандемічного грипу швидко сягнуло цифри в 109 чоловік, серед них – одна дитина і три вагітні жінки. Смертність досягла порогу 10 осіб на добу. Особливо загрозливою була ситуація на заході України. Суспільні настрої тут досягли панічної планки.
(Цілком можливо, саме пам`ять про ті катастрофічні місяці й спричинила панічну реакцію останніх днів у західних областях України – через звістку про можливу доставку в медзаклади областей українців, евакуйованих із зони, де лютує коронавірус COVID-19.)
Реагуючи на загрозу, яка ставала все більш відчутною, Верховна Рада 5 листопада 2009 року в оперативному порядку ухвалила спеціальну постанову «Про ситуацію, що склалася у зв'язку з епідемією грипу та пандемічного грипу А(Н1N1), та першочергові заходи протидії її поширенню». У ній визнано, що епідемію не вдалося локалізувати. Зокрема й через те, що у регіонах були відсутні тест-системи для діагностики Каліфорнійського грипу, достатня кількість лікарських та захисних засобів. Не було змоги провести вірусологічний моніторинг циркулюючих у країні вірусів грипу.
ВРУ зобов`язала Кабінет міністрів закупити у великих масштабах тест-системи й специфічні антивірусні препарати, розгорнути додаткову госпітальну базу для надання медичної допомоги, проконтролювати наявність в аптеках необхідних ліків, санітарних препаратів і засобів індивідуального захисту (марлевих масок та ін.) і встановити контроль за цінами на них.
До боротьби з епідемією були залучені лікарі-пенсіонери та студенти-медики. Лікарям, що працювали з хворими на пандемічний грип, встановили доплати в розмірі чотирьох посадових окладів, а сім`ям тих із них, хто захворів і помер під час виконання службових обов`язків, постановили надавати матдопомогу в розмірі 100 тис. гривень.
І ще один важливий пункт Постанови:
«1.8. Терміново вирішити питання щодо закупівлі апаратів штучної вентиляції легень, що відповідають міжнародним стандартам надання медичної допомоги хворим, які перебувають на штучній вентиляції легень тривалий період, з обов'язковою наявністю у цих апаратах мембранних оксигенаторів, необхідних режимів вентиляції легень, функції кондиціонування дихальної суміші, можливості підбору оптимальних параметрів вентиляції (з інтелектуальним режимом вентиляції, що адаптується), а також реанімобілів, апаратів штучної нирки та іншого обладнання відповідно до потреб регіонів».
Чому цей пункт важливий? А тому, що штучна вентиляція легень – сьогодні чи не єдиний випробуваний засіб боротьби з атипічною пневмонією, викликаною коронавірусом COVID-19... А апаратів ЕКМО (екстракорпоральна мембранна оксигенація) в Україні нині – одиниці (лікар Борис Тодуров припустив, що їх менше 5 штук – а отже, з їх допомогою можна врятувати лише 5-х хворих).
Очевидно, після природного спаду захворюваності на Каліфорнійський грип у 2010 році ніхто й не подумав виконувати пункт 1.8 постанови Верховної Ради…
15 грудня 2009 року Верховна Рада ухвалила в цілому закон про виділення додаткових коштів на боротьбу з епідемією. На ці цілі було додатково направлено 608 млн гривень. 22 грудня президент Ющенко підписав цей закон.
В Україні почали закриватися на тривалий карантин школи та виші, медики закликали не виходити з дому без марлевих пов'язок. В аптеках стали дефіцитом усі противірусні препарати.
Завдяки вжитим заходам (а можливо, через природні причини – весняне потепління) епідемія зійшла нанівець. Найгірші очікування не справдилися.
Однак підсумкові цифри виявилися вражаючими. Загалом за час епідемії в країні було зареєстровано приблизно 5,6 мільйона випадків захворювання на грип та гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ), госпіталізовано 345 тисяч хворих. Від ускладнень померли 1125 осіб. (Ця цифра – співставна із тим, що ми зараз маємо у Китаї).
Отже, досвід боротьби з пандеміями, подібними до коронавірусу COVID-19, ми маємо. Питання в тому, чи зробили ми висновки з історії десятирічної давнини? Чи стали допущені тоді помилки уроком для системи охорони здоров`я, влади в цілому, для суспільства? Чи готові ми до подібних випробувань?
Бо здається іноді, що списавши все на партійний піар Юлії Тимошенко, українці заспокоїлися – і забули, як усе було насправді.
Мар`яна Рабченюк, Євген Якунов. Київ
