23 листопада. Пам’ятні дати

День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських Указів 1998 та 2007 років.

У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був Голод 1932-1933 років – саме його нині називають геноцидом українського народу здійсненим сталінським режимом. Українські селяни стали наступними жертвами тодішньої влади після тотальних репресій щодо української інтелігенції та духівництва.

Масовому голоду в Україні передувала низка подій. Так, 18 листопада 1932 року, вийшла Постанова ЦК КП(б)У «Про заходи щодо посилення хлібозаготівель», яка передбачала покарання за невиконання планів заготівлі зерна - сільські господарства каралися натуральними штрафами, тобто конфіскацією 15-місячної норми м’яса. Згодом перелік компенсаційних харчів було розширено картоплею і салом, наприкінці року - продуктами тривалого зберігання. Окрім того, видана цього ж дня Постанова «Про ліквідацію контрреволюційних гнізд та розгром куркульських груп» дозволяла відбирати у селян хліб за статтею «контрреволюційні злочини».

Вже через кілька днів, 26 листопада, вийшов наказ наркома юстиції і генерального прокурора УРСР, в якому наголошувалося на тому, що «репресії є одним з потужних засобів подолання класового спротиву хлібозаготівлі». Таким чином, штучно створений голод став добре продуманою та ретельно замаскованою каральною операцією.

Передусім, в українських селян було відібрано вирощене ними зерно, далі численними натуральними штрафами та обшуками були відібрані останні запаси продовольства. У грудні 1932 року у 82 районах України була заборонена торгівля продуктами, також припинилися поставки промислових товарів. На початку 1933 року забороною виїзду із охопленої голодом України, селян було позбавлено останніх надій на порятунок. Залишившись без хліба, голодуючі селянські сім’ї вживали у їжу різні сурогати: кукурудзяні качани і стебла, просіяне лушпиння, сушену солому, гнилі кавуни і буряки, картопляне лушпиння, стручки акації, товчену кору і листя дерев.

Терор голодом, що тривав в Україні протягом 22-х місяців, забрав життя майже 4 мільйонів людей.

Впродовж десятиліть тема Голодомору була табуйованою. Допоки існував комуністичний режим, навіть говорити про голод тих років було суворо заборонено. Дослідження цієї трагедії розпочалися лише наприкінці 80-х років минулого століття. Нині в Україні, відповідно до закону від 28 листопада 2006 року «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні», голод 1932-1933 років розцінюється як акт геноциду українського народу, а його «публічне заперечення… визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним».

Постановою Апеляційного суду Києва від 13 січня 2010 року радянських очільників — Йосипа Сталіна, В'ячеслава Молотова, Лазаря Кагановича, Павла Постишева, Станіслава Косіора, Власа Чубаря, Менделя Хатаєвича, визнано винними в організації Голодомору в Україні.

7 грудня 2016 року українські парламентарі закликали й інші держави визнати Голодомор геноцидом українського народу. Наразі це зробили 17 держав світу. Ще 10 країн в офіційних зверненнях засудили Голодомор як акт винищення людства, вчинений тоталітарним сталінським режимом або вшанували пам’ять його жертв. Крім того, Голодомор 1932-1933 років в Україні було визнано актом геноциду на регіональному та муніципальному рівні у 8 країнах.

Щороку Український інститут національної пам’яті пропонує спеціальну тему Дня для підкреслення певного аспекту трагедії Голодомору 1932–1933 рр. Цього року вона присвячена окремим історіям людей, які не мовчали про Голодомор. Гаслом кампанії є «Пам’ять, що рятує: голоси правди».

Загальнонаціональні заходи до Дня пам’яті жертв Голодомору пройдуть по всій Україні. Цього дня передбачені жалобні заходи, проведення тематичних наукових, інформаційних, та культурно-мистецьких заходів, виставок, презентацій документів, фото- і відеоматеріалів. Разом з тим, на території України буде приспущено Державний прапор. О 16.00 в кожній домівці й установі українці запалять свічки пам’яті та приєднаються до загальнонаціональної хвилини мовчання.

Події дня:

Цього дня, у 1708 році, Російська православна церква піддала анафемі гетьмана Івана Мазепу. Іван Мазепа (1639–1709), український політичний, військовий діяч, дипломат, гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави на Лівобережній (1687–1704) і всій Наддніпрянській Україні (1704-1709). У молодості служив при дворі польського короля Яна II Казимира. По обранню гетьманом, намагався відновити авторитет гетьманства в Україні. Зробив великий внесок у економічно-культурний розвиток Лівобережжя. Перебуваючи під патронатом московського царя Петра I, проводив курс на відновлення козацької держави Війська Запорозького з кордонами часів Хмельниччини. Тривалий час формально підтримував Московське царство у Північній війні зі Шведською імперією, проте 1708 року розірвав з російським царем і став на сторону шведів. Дізнавшись про вчинок Мазепи, Петро І наказав головнокомандувачу російськими військами в Україні Олександру Меншикову зрівняти гетьманську столицю Батурин із землею, а саму столицю перенести до Глухова. Там же у Глухові, 16 листопада 1708 року, була розіграна страта «зрадника»: на площі спорудили ешафот та повісили ляльку Мазепи, а прибічники російського царя Меншиков і Головкін розірвали всі гетьманські грамоти й нагороди. Проте, Петру І і цього виявилося замало. 23 листопада у глухівському Троїцькому соборі в присутності царя і всього генерального штабу, а також «вірних» козацьких старшин митрополит київський Іосаф проголосив анафему Мазепі. У той же день подібна церемонія відбулася в Успенському соборі Кремля. Варто зазначити, що від самого початку анафема Івана Мазепи була чисто політичною, а не церковною справою. Відомо, що рішення про неї прийняв цар, а не Синод. Окрім того, анафема гетьмана так і залишилася внутрішньою справою Московської церкви. Після прокляття 1708 року всі заслуги гетьмана Мазепи були негайно забуті, пам’ять про нього активно винищувалась. За наказом Петра І по всій Україні прокотилася хвиля арештів симпатиків Мазепи та ліквідація всього того, що могло нагадувати про нього. Впродовж багатьох років в устах усіх прибічників російського царату ім’я гетьмана стало символом зради, але в пам’яті українців він національний герой, людина, яка хотіла об'єднати українські землі, гетьман, який прагнув незалежності своїй державі. Лише через двісті років, за часів Української Революції, вперше після проголошення анафеми, в Софійському Соборі відправили урочисту панахиду за гетьманом Мазепою. В подальшому, впродовж ХХ століття українські церкви - Українська православна церква Канади, Українська греко-католицька церква, а потім і Українська автокефальна православна церква та Українська православна церква Київського патріархату, не визнавали анафему та клопотали за її зняття. Зрештою, у вересні 2018 року, Вселенський Патріархат визнавав анафему, яка була накладена на Івана Мазепу, не канонічною.

Ювілеї дня:

134 роки від дня народження Віктора Дроботька (1885-1966), українського мікробіолога, епідеміолога, вченого-новатора, науковця зі світовим ім’ям. Він був одним із піонерів у справі вивчення бактеріофага, першим у шифруванні етиології стахіботріотоксикозу коней, започаткував новий напрям вивчення грибів – збудників мікотоксикозів. Значну увагу вчений приділяв питанням хіміотерапії інфекційних захворювань, досліджував антимікробні властивості рослин. Працюючи в Інституті мікробіології, Добротько започаткував декілька наукових напрямів. Саме там, уперше розпочалось дослідження з проблем бактеріографії (групи вірусів, що вражають бактерії), у результаті чого установа стала провідним центром з цієї проблематики. Для практичної медицини Дроботько розробив і впровадив у виробництво стафілококовий бактеріофаг, який успішно застосовувався для боротьби із стафілококовими інфекціями. Також передав у виробництво метод отримання сухого дизентерійного бактеріофага у вигляді пігулок – ефективний засіб у боротьбі з дизентерією. То був дешевий, але високоактивний препарат, який зберігав свою активність протягом тривалого терміну та не потребував спеціального обладнання для виготовлення. Володіючи кількома іноземними мовами, вчений вільно спілкувався з колегами з усього світу. Особливо плідною його співпраця була з науковцями США, Бразилії, Франції, Югославії. За його очільництва Інститутом мікробіології, Київ став осередком вивчення антибіотиків з вищих рослин. Упродовж півстоліття, отримані Віктором Дроботьком та його співробітниками антибіотики рослинного походження – іманін і новоіманін – врятували від хвороб та смерті чимало людей. Ці препарати й досі широко застосовуються в сучасній медицині.

84 роки від дня народження Володимира (у миру Віктор Маркіянович Сабодан; 1935–2014), Предстоятеля Української Православної Церкви (МП), Митрополита Київського і всієї України. Митрополит Володимир народився у селі Марківці Хмельницької області. У 1958 році закінчив Одеську духовну семінарію, у 1962 – Ленінградську духовну академію. У 1992 році Володимир очолив УПЦ. Останні роки життя блаженнійшого були затьмарені важкою хворобою та боротьбою різних угруповань усередині самої церкви, які ще за життя Володимира розпочали поділ влади; зазнавав він, як виявилося згодом, і тиску з боку тодішнього українського керівництва. Але, попри тілесні страждання і внутрішньоконфесійні чвари, Митрополит Володимир до останнього залишався відданим Церкві й до останнього молився за долю України, являючи собою справжній зразок християнина – упокореного, але водночас і ревного перед Богом, відданого до останнього подиху своїй пастві.

Роковини смерті:

Цього дня пішов з життя Микола Бажан (1904-1983), відомий український поет, перекладач, енциклопедист, громадський діяч. Майже шість десятиріч Микола Бажан присвятив літературній творчості. Його називали богатирем поезії ХХ століття та знали як самобутнього поета-філософа, перекладача, прозаїка, есеїста, мистецтвознавця, кінокритика та кіносценариста. У передвоєнні та роки Другої світової війни був редактором газети. У повоєнний час сім років очолював Спілку письменників України. З 1958 року і до останніх днів життя - незмінний редактор, а, по суті, керівник великого науково-видавничого колективу Української Енциклопедії, яка нині носить його ім’я.