9 жовтня. Пам’ятні дати

9 жовтня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні Всесвітній день пошти – міжнародне професійне свято працівників поштового зв’язку.

Саме цього дня 1874 року в столиці Швейцарії Берні був заснований Всесвітній поштовий союз (ВПС) – одна з найстаріших і найбільш представницьких міжнародних і міжурядових організацій, що має статус спеціалізованого закладу при ООН.

На сьогодні ВПС є головним форумом для співробітництва між поштовими службами, він допомагає забезпечити універсальну мережу сучасних поштових продуктів і послуг; виконує консультативну і посередницьку роль. ВПС установлює правила міжнародного поштового обміну, надає рекомендації щодо стимулювання росту поштових об’ємів, а також і з підвищення якості обслуговування клієнтів. Нині членами ВПС є 192 країни, в тому числі і Україна, яка приєдналася до поштового союзу у 1947 році і представлена там «Укрпоштою».

Мета Всесвітнього дня пошти полягає в пропаганді ролі поштового сектора в повсякденному житті людей і його вкладу в соціально-економічний розвиток країни. Щороку понад 150 країн світу проводять різні заходи: філателістичні виставки, виставки плакатів, випуски нових марок і їх спеціальні гасіння. У поштових відділеннях, центрах і музеях, проходять дні відкритих дверей, конференції, семінари та практикуми, а також культурні, спортивні та інші розважальні заходи.

Тема цьогорічного Всесвітнього дня пошти – «Інновації, інтеграція і інклюзивність».

Ювілеї дня:

79 років від дня народження Джона Леннона (1940-1980), англійського рок-музиканта, композитора, співака. Один із засновників і учасників гурту The Beatles, поп-ідол 60-70-х років ХХ ст., політичний активіст. Після розпаду The Beatles почав сольну кар’єру, але в 1980 році був убитий одним із фанатів. З усієї бітлівської четвірки Леннон був чи не найсамобутнішим – безбашенний підліток, що з дитинства вважав себе генієм і всім про це розповідав. «Господи, хіба вони не бачили, що я – геній? Такий самий, як і Ван Гог?», - риторично запитував Джон в одному з пізніх інтерв’ю. Звісно, про це мало хто здогадувався, аж поки його тексти, музика, його пісні, та й саме ім’я почали приносити мільйони доларів. Тоді всі все й зрозуміли. Народився Джон у Ліверпулі. Батьки рано розлучилися, хлопець жив і виховувався у тітки. Середовище було переважно жіночим: тітка, бабця, подруги однієї й другої, іноді на горизонті кометою пролітала мати. Розмови теж, звісно були жіночі: про красунь-розумниць жінок та про сволоту-чоловіків. Аби хоч якось абстрагуватись від невтішної й доволі нудної дійсності, Джон знаходив своєрідний прихисток у читанні – серед улюблених авторів – вікторіанці Льюїс Керрол і Оскар Уайльд. Він і сам був схожий на керролівську Алісу в країні див – чим далі, тим більше. А ще розрадою була гітара. До того ж у Британії почалось повальне захоплення молоді рок-н-ролом. Юний Джон разом із друзями засновує шкільний музичний ансамбль Quarrymen. 6 липня 1957 року відбувається подія, яка для затятих бітломанів є такою ж священною, як для шанувальників класичного театру зустріч Костянтина Станіславського з Володимиром Немировичем-Данченком – Леннон познайомився з Полом Маккартні й прийняв його в Quarrymen. Що відбувалося потім – відомо всім: створення The Beatles, феноменальний успіх, шалена всесвітня слава, гастролі, мільйони слухачів і слухачок (зокрема й за «залізною завісою»), великі гроші й наркотики. Але романтику й диваку Леннону стало затісно в акуратному бітлівському костюмчику. «Ми вийшли в тираж… Ми померли… Музика The Beatles померла тоді ж, коли і музиканти. Ми вбили себе самі тоді – заради успіху. І це був кінець», - констатував Леннон під час інтерв’ю Яну Саймону Веннеру (засновник, редактор і видавець журналу Rolling Stone) у січні 1971 року. Натомість Джон відпустив довге волосся, перейшов (не без допомоги наркотиків) на психоделіку й зайнявся власною сольною кар’єрою, ставши справжнім кумиром хіппі. Картину доповнювала японська дружина-художниця, котру багато хто з фанів із ревнощів одразу ж звинуватив у розвалі The Beatles, а потім і в смерті музиканта. На сьогодні з четвірки «бітлів» живі лише двоє: Рінго Старр і сер Пол Маккартні. Останній – вічний старий юнак, продовжує тримати одного разу впійману хвилю, вправно граючи роль дорослого пай-хлопчика. Леннон якось сказав про нього: «Пол… Він талановитий… Він геніальний піарщик. Можливо, найкращий у світі…» А Джон Леннон, так само як і The Beatles, став легендою і міфом.

Сьогодні виповнилося б 60 років Борису Нємцову (1959-2015), російському політику і опозиціонеру. Нємцов пройшов шлях від ліберального реформатора в команді Бориса Єльцина до одного з найнепримиренніших опонентів путінського режиму. Випускнику радіофізичного факультету Горьківського державного університету, а згодом кандидату фізико-математичних наук вдалося зробити блискучу політичну кар’єру (до речі, чимало тодішніх молодих російських політиків прийшли у владу з науки, з НДІ – один із прикладів – Борис Березовський). В політику Нємцов прийшов у 1990 році – тоді його обрали до Верховної Ради РРФСР. Вже наступного, 1991-го, стає довіреною особою Бориса Єльцина в Нижньогородській області під час президентських виборів. У серпні 1991 був призначений головою державної адміністрації Нижньогородської області (наймолодший політик на такій посаді). 1997 рік став вершиною в його політичній кар’єрі. Єльцин призначає Нємцова першим прем’єр-міністром РФ відповідальним за соціальний блок. Водночас він також був міністром палива та енергетики країни, очолював колегію представників держави в компанії Газпром. Про нього говорили як про одного з найяскравіших і найперспективніших російських політиків та ймовірного наступника Бориса Єльцина. Але економічна криза серпня 1998 року поклала край його президентським амбіціям, і він змушений був піти у відставку. Починалася нова сторінка в біографії Нємцова – опозиційна. 1999 року Нємцов разом з реформаторами Чубайсом і Гайдаром створює «Союзу правих сил», його обирають головою політради. Але у зв’язку з поганими результатами на виборах 2004 року йде у відставку з цієї посади. Після того працював в бізнесі, вважався одним з лідерів опозиції. Нємцов засуджував окупацію Росією українського Криму, закликав чинити ідеологічний тиск на Кремль. 27 лютого 2015 року, у самому центрі Москви неподалік Кремля, Нємцова вбили. Вбивство сталося за день до запланованого на перше березня у Москві опозиційного маршу «Весна», а також напередодні оприлюднення ним доповіді «Путін і війна», в якій він збирався продемонструвати докази участі російської армії у війні на Донбасі та причетності до цього російського президента. Підозрюваних у вбивстві затримали через кілька днів після злочину. Присяжні визнали винними п'ятьох чеченців - заступника командира батальйону внутрішніх військ «Північ» Заура Дадаева, його родича Анзора Губашева, а також Шадіда Губашева, Темірлана Ескерханова і Хамзата Бабаєва. У 2017 році суд засудив їх до тюремних термінів від 11 до 20 років. Замовники ж вбивства («неустановленные лица» – саме так вони проходили у матеріалах слідства) не названі й не знайдені.

Роковини смерті:

82 роки від дня смерті Михайла Лозинського (1880-1937), українського політичного діяча, публіциста, літературознавця, перекладача. Родом з Галичини. Після закінчення Віденського університету працював юристом, співробітничав у газетах «Громадський голос», «Діло», «Рада». Був активним діячем Русько-української радикальної партії. 1918-1919 – секретар закордонних справ уряду ЗУНР. У 1927 році переїхав до Харкова, викладав у вузах. Відстоював право українського народу на державну незалежність, пропагував ідеї духовної єдності України. У 1933 Михайла Лозинського арештували, а у 1937 розстріляли. Реабілітований посмертно.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-