25 травня. Пам’ятні дати

Ініціатива проведення цього Дня виникла спочатку у США, була підтримана Європою, а потім і всією світовою громадськістю. 25 травня 1979 року, в Америці, після занять у школі додому не повернувся шестирічний хлопчик Ітан Патц. Дитину шукала не тільки поліція, місцева громада, але й уся Америка, та знайти хлопчика так і не вдалося. Через чотири роки після цього, президент США Рональд Рейган оголосив 25 травня Національним днем зниклих безвісти дітей. У 1984 році в країні було створено Національний Центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації. У 1997 році з ініціативи США було створено вже Міжнародний центр пошуку зниклих безвісти дітей, а також дітей, які стали жертвами експлуатації (International Center for Missing and Exploited Children (ICMEC). У свою чергу, при цій організації були створені територіальні центри. Щороку в усьому світі зникають сотні тисяч дітей. Одні самі йдуть з дому, інших викрадають. Причини втечі дітей із дому різні. Поштовхом може бути будь-що: конфлікт із батьками, вчителями, однокласниками, розлучення батьків, їхня гіперопіка чи байдужість, пошук сенсу життя, поява в родині молодшої дитини тощо – причини суто індивідуальні і їх безліч. Ризикованим є підлітковий вік, але зникають і малюки. У Європейському Союзі День зниклих безвісти дітей проводиться з 2002 року. День був започаткований для висловлення європейською спільнотою солідарності зі зниклими дітьми та їхніми родинами, а також для того, щоб підтримати їх у цій трагічній ситуації, адже зникнення дитини – це справжня катастрофа для сім’ї. Проблема зниклих дітей є актуальною і для нашої країни. Лише у 2018 році до Національної поліції надійшло понад 10 тис. заяв про зникнення дітей.

Ювілеї дня:

130 років від дня народження Ігоря Івановича Сікорського (1889–1972), американського авіаконструктора і авіабудівника українського походження, підприємця. Засновник всесвітньовідомої вертольотобудівної фірми «Сікорський». Особисто ним (або ж під його керівництвом) було розроблено 78 різноманітних літальних апаратів. 72 з них випускалися серійно, 2 були доведені до стадії дослідних зразків і лише 4 залишилися на папері. Диплом льотчика-авіатора Сікорський отримав 1911 року в Київському товаристві повітроплавання. Знаменитий чотиримоторний літак «Ілля Муромець» з екіпажем з восьми чоловік, що наводив жах на німецьких льотчиків під час першої світової війни (літак був схожий на летючу фортецю) був сконструйований Ігорем Сікорським у 24-річному віці. На той час він був студентом Київського політехнічного інституту. «Ілля Муромець» перебував на озброєнні російської армії до 1923 року і навіть «встиг опанувати» мирну професію транспортно-пасажирського літака на одній із перших повітряних ліній в країні Москва-Харків. Машини Сікорського продовжували успішно працювати на революцію, не звіряючись з волею їхнього творця, який не сприйняв змін і емігрував до США. В Америці він зумів згуртувати навколо себе колишніх талановитих співвітчизників, котрі, так само як і він, шукали там ліпшої долі. У 1923 році було створено авіаційну компанію «Сікорський аероінженіринг корпорейшн». Першим дітищем Сікорського на північноамериканському континенті був великий двомоторний літак S-29, але потім Сікорський перекваліфікувався на легку авіацію, сконцентрувавшись переважно на літаках-амфібіях, а з кінця 30-х років – на вертольотобудуванні. У США Сікорським було створено 17 базових типів літаків і 18 – вертольотів. Видатний конструктор був глибоко віруючою людиною, залишив декілька праць на релігійну тематику, зокрема, присвячену молитві «Отче наш». Товаришував з багатьма відомими православними ієрархами, бував на Афоні. На автівці об’їздив всю Америку. Любив природу, особливе захоплення у нього викликали вулкани. Час від часу любив усамітнитись. Був двічі у шлюбі. Від першого народилася дочка Тетяна, а від другого (вже в Америці) – чотири сини: Сергій, Микола, Ігор і Георгій. З них лише Сергій пішов батьковим шляхом. Помер видатний авіаконструктор у 1972 році на 83 році життя у місті Істон штату Коннектікут. З 1957 року всі президенти США, починаючи з Дуайта Ейзенхауера, літають на вертольотах конструкції Сікорського.

128 років від дня народження Адальберта Михайловича Ерделі (1891–1955), українського живописця, одного з основоположника закарпатської школи образотворчого мистецтва. Навчався у Будапештській академії мистецтв (1911-1915). З 1916 року жив у Мукачевому, у 1922-1926 – в Мюнхені, з 1926 року – в Ужгороді. Разом з Йосипом Бокшаєм організував у 20-х роках перші виставки закарпатських художників, у 1927 – публічну школу рисування, у 1930 – Товариство діячів образотворчих мистецтв на Підкарпатській Русі. Викладав малювання в мукачівській гімназії, учительській семінарії в Ужгороді, у 1945-1955 – в Ужгородському художньому училищі. Працював переважно в жанрах портрета, пейзажу, натюрморту. Впродовж тривалого часу про творчість Ерделі не було написано жодного позитивного відгуку – художника звинувачували за так званий «буржуазний» період. Розголосу мала кримінальна історія, коли у 2004 році невідомі вдерлися до будинку Ерделі і викрали близько півсотні картин. Удова художника – 80-літня Магда, зв’язана грабіжниками, померла від шоку. Поховали її не тільки не поруч із чоловіком, а ще й на іншому кладовищі. Будинок художника, де він прожив останні 15 років і який міг би стати чудовим музеєм, після смерті Магдалени Ерделі був перебудований родичами до невпізнання. Варто також зазначити, що на сьогоднішній день картини Адальберта Ерделі в Україні оцінюють чи не найдорожче. Пограбування його будинку у 2004 році так і залишилось «темною» справою.

Роковини смерті:

Сьогодні день пам’яті Симона Петлюри (1879–1926), українського громадсько-політичного і державного діяча. Член Генерального секретаріату Української Центральної Ради на посаді Генерального секретаря з військових справ (1917), Головний отаман військ Української Народної Республіки (1918), Голова Директорії УНР (1919-1920). Після падіння Директорії, в 1920 році Симон Петлюра емігрував до Польщі, а в 1924 – до Парижа, де очолив уряд у вигнанні Української Народної Республіки. 25 травня 1926 року був убитий Самуїлом Шварцбардом, теж українським емігрантом з Одещини. Того дня Шварцбард підійшов до Петлюри, який стояв біля книгарні на розі вулиці Расін і бульвару Сен-Мішель, звернувся до нього українською, щоб Петлюра обернувся, і зробив п’ять пострілів. Коли Петлюра впав, Шварцбард вистрелив ще двічі. Петлюра помер через 15 хвилин у лікарні, а Шварцбард був затриманий перехожими та заарештований поліцією на місці злочину. Існує дві версії того, кому було вигідне вбивство Петлюри. Згідно з першою, це справа рук Москви, аби знешкодити небезпечну для себе політичну постать. Тим більше, що до влади у Польщі повернувся Юзеф Пілсудський – союзник Петлюри у 1920 році. Другою версією був акт помсти єврея-одинака. 18 жовтня 1927 року вбивця постав перед судом. Його захищав адвокат Анрі Торрес, член Компартії і консул більшовицької Росії у Франції. З обох боків на суді виступали історики та свідки тогочасних подій в Україні, жоден з яких, до речі, не засвідчив антисемітизму у діях Петлюри. На процесі було представлено понад 200 документів, які навпаки свідчили про намагання колишнього глави Директорії зупинити єврейські погроми. Однак ці свідчення не були взяті до уваги - через декілька днів суд фактично перейшов від розгляду справи про вбивство, у якому Шварцбард зізнався, до аналізу діяльності уряду Петлюри під час радянсько-української війни 1918-1920 рр. Суд тривав вісім днів. Зрештою, вісьмома голосами проти чотирьох Самуїл Шварцбард був виправданий і звільнений в залі суду. Наступного року він виїхав у Південну Африку, де й помер в 1938 році. Лише багато років потому, на початку 1990-х, в оприлюднених архівних матеріалах був виявлений лист Лаврентія Берії від 11 серпня 1930 року, в якому той відзначає роль ГПУ у підготовці замаху на Петлюру.