12 квітня. Пам’ятні дати
Слов’янськ не був єдиним містом, яке піддалося силовому захопленню – цього і наступного дня озброєні до зубів люди синхронно атакували держустанови й органи місцевої влади відразу в декількох містах Донбасу: у Донецьку, Горлівці, Дружківці, Краматорську, Костянтинівці, Лимані (тоді – Червоний Лиман), Бахмуті (тоді – Артемівськ), Покровську (тоді – Красноармійськ). У Лимані напад відбили, штурм міського відділу міліції в Горлівці спочатку теж провалився, проте 14 квітня його захопили вже під прикриттям живого щита демонстрантів.
Але центром протистояння був все ж Слов’янськ, де «зелені чоловічки» захопили міськвідділ міліції, міську адміністрацію і будівлю міськвідділу СБУ і заволоділи зброєю. Під час штурму бойовики використали димові шашки та сльозогінний газ, стріляли у повітря. Пізніше захоплювачі були ідентифіковані як військовослужбовці спецзагону Головного розвідувального управління (ГРУ) Генштабу Збройних сил РФ на чолі з Ігорем «Стрєлковим» Гіркіним. Вже наступного дня диверсанти контролювали усі виїзди з міста.
Під час окупації Слов’янська бандити заборонили у місті політичні партії, свободу висловлювань, розпочали репресії, особливо стосовно тих, хто розмовляв українською мовою чи просто був помічений у проукраїнських поглядах. Терористи влаштовували самосуди інколи прямо на вулицях, захоплювали «підозрілих» на їхню думку людей у полон серед білого дня й утримували в будівлі СБУ, яку перетворили на справжню катівню.
13 квітня РНБО провела екстрене засідання і ухвалила рішення щодо початку Антитерористичної операції проти розгорнутого замаху на нашу державу, а від бойовиків вимагалося скласти зброю до 9-ї години ранку 14 квітня. Звісно, цього не відбулося і 14 квітня тодішній Секретар РНБО і виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов підписав указ про введення в дію рішення РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
15 квітня на півночі Донецької області розпочалась АТО. Знадобилося майже три місяці, аби Слов’янськ знову став українським. Терористи залишили місто лише у ніч на 5 липня, передислокувавшись у Горлівку і Донецьк. Відступ ворога дозволив українським військам увійти до міста, відновити законну владу та надати гуманітарну допомогу його мешканцям.
Разом з тим, сьогодні Всесвітній день авіації та космонавтики. Відзначається за рішенням Міжнародної авіаційної федерації. 12 квітня 1961 року громадянин СРСР Юрій Гагарін на космічному кораблі «Восток» вперше у світі здійснив орбітальний політ навколо Землі, відкривши еру пілотуємих космічних польотів. Цього ж дня світова громадськість відзначає і Міжнародний день польоту людини в космос. Рішення було ухвалене 7 квітня 2011 року на 65–ій сесії Генеральної Асамблеї ООН і було присвячено 50-й річниці першого польоту людини в космос. В Україні сьогодні професійне свято тих, хто є дотичним до космонавтики – День працівників ракетно-космічної галузі України. Свято встановлене згідно з Указом Президента від 13 березня 1997 року. Свого часу українські науковці зробили величезний внесок у розвиток радянської космонавтики, що дозволило СРСР бути провідною космічною державою. Численні українські наукові установи, конструкторські бюро, промислові підприємства були причетні до багатьох найважливіших космічних перемог СРСР – від перших польотів у космос до створення й запуску космічного ракетного комплексу «Енергія-Буран». Донедавна Україна входила в топ-п’ятірку країн за кількістю космічних запусків, але нині, переважно через брак коштів, втрачає раніше завойовані позиції. Наразі пріоритетним напрямком української космонавтики є міжнародна співпраця, участь у реалізації міжнародних проектів.
Події дня:
Цього дня, у 1912 році, відбулась перша присяга українського «Пласту» – національної скаутської організації України. Перша українська організація «Пласту» виникла при філії Академічної гімназії у Львові в 1911 році за активної участі Петра Франка та Івана Чмоли. Відразу була взята назва «Пласт» (у запорізьких козаків пластунами називали розвідників – тих, хто вистежував ворога в прикордонних болотах). Згодом оформився Організаційний пластовий комітет у 1913 році, який об’єднав розрізнені пластові гуртки в масштабну крайову організацію. Пластуни відзначилися тим, що брали активну участь у розбудові та захисті своєї держави, були активними учасниками визвольного руху та війн за незалежність УНР та ЗУНР. Масовості пластовий рух набув у 1921 році з виходом першого українського підручника «Життя у «Пласті» за редакцією Олександра Тисовського. Пластові організації виникали повсюди в Україні, але польська влада в Західній Україні і радянська в Східній повели рішучий наступ на скаутський рух. Його активісти були фізично знищені, з 1930 року «Пласт» працював у підпіллі, а з 1939 – за кордоном. Діяльність «Пласту» була відновлена в Україні на початку 1990-тих років. Нині «Пласт» – найбільша та найстаріша українська скаутська організація, яка діє у багатьох країнах світу та об’єднує пластунів України й української діаспори.
25 років тому, 12 квітня 1994 року, указом Президента України розпочалось відродження Острозької академії — нині Національний університет «Острозька академія». Цей навчальний заклад став наступником першого вищого навчального закладу східнослов’янських народів — Острозької слов’яно-греко-латинської академії, яка була заснована у 1576 році князем Костянтином-Василем Острозьким у своєму родовому місті Острог, що на Рівненщині. Першим ректором став Герасим Смотрицький — видатний освітній та культурний діяч, педагог, письменник-полеміст, поет. Викладацькою діяльністю в академії займалися: літератор Дем’ян Наливайко; грецький вчений та релігійний діяч, випускник Падуанської академії Кирило Лукарис; астроном, математик, доктор медицини, випускник Краківського і Падуанського університетів Ян Лятош; грецький вчений і релігійний діяч Емануїл Мосхопуло; випускник Падуанської академії Никифор Парасхос-Кантакузен та інші. Серед випускників академії — гетьман війська Запорізького Петро Конашевич-Сагайдачний, перший ректор київської братської школи Іов Борецький, лаврський архімандрит Єлисей Плетенецький, письменник Мелетій Смотрицький, автор знаменитої «Палінодії» Захарія Копистенський, відомий церковний і культурний діяч Ісакія Борискович та ін. Окрім того, в острозькому культурному осередку разом з академією постало найпотужніше тогочасне українське видавництво - друкарня Івана Федорова, де побачили світ греко-слов’янський «Буквар» (1578); Новий Завіт (1580); «Книжка събраніє вєщєй нужнейших...» Тимофія Михайловича; «Хронологія» (1581) Андрія Римші; перша повна слов’яномовна «Острозька Біблія» (1581); «Ключ царства небесного» та «Календар римський новий» (1587) Герасима Смотрицького; «Апокрисис» Христофора Філарета тощо. Учень Острозької академії Мелетій Смотрицький написав першу фундаментальну слов’янську «Граматику» (1619). Проте, у 1624 році в Острозі відкрили Острозький єзуїтський колегіум, як альтернативний навчальний заклад. Зрештою Острозька академія занепала і припинила своє існування у 1636 році. Лише у 1994 році, вже за часів незалежної України, виш відродили. У жовтні 2000 року Острозька академія отримала статус національного університету, а 23 серпня 2003 року Національний університет «Острозька академія» перейшов під патронат Президента України.
Ювілеї дня:
137 років від дня народження Євгена Мєшковського (1882-1920), українського військового діяча, генерал-хорунжого Армії УНР. Народився на Полтавщині. Випускник Академії Генштабу у Петербурзі (1912). Учасник Першої світової війни. У 1918 році – начальник оперативного відділу генштабу армії УНР, начальник штабу Української Галицької армії. У січні-лютому 1919 розробив план реорганізації Галицької армії, реалізація якого дозволила значно підвищити боєздатність збройних сил ЗУНР. Був начальником Східного фронту, пізніше Волинської групи і армії УНР. У 1920 році – генерал-квартирмейстер генштабу УНР. У липні 1920 був смертельно поранений у бою з більшовицькими військами під Чорним Островом. Похований у Тернополі.
130 років від дня народження Василя Седляра (1889-1937), українського живописця і графіка, критика. Учень Михайла Бойчука. Викладав у межигірських художньо-керамічному технікумі та технологічному інституті кераміки й скла, Київському художньому інституті (1930–1936). Працював у галузях монументального і станкового живопису, станкової та книжкової графіки, декоративно-ужиткового мистецтва. Брав участь у розписах Луцьких казарм (1919) та Інституту пластичних мистецтв (тепер художній інститут) у Києві, Межигірського художньо-керамічного технікуму, Червонозаводського театру в Харкові. З листопада 1926 по травень 1927 року - разом з Михайлом Бойчуком та Іваном Падалкою, відвідав Німеччину, Францію та Італію. Ця подорож і стала приводом для арешту художника, нібито за підозрою в участі «в українській націоналістичній фашистській контрреволюційній групі». 26 листопада 1936 року Седляр був заарештований, а 13 липня 1937 року в Києві відбулося закрите судове засідання Військової Колегії Верховного Суду СРСР, яке засудило Василя Седляра до смертної кари. У той же день художника розстріляли разом з Бойчуком, Падалкой та іншими обвинуваченими.
86 років від дня народження Монтсеррат Кабальє (1933-2018), іспанської оперної співачки. Кабальє закінчила барселонську консерваторію у 1954 році із золотою медаллю, а у 1956 дебютувала на сцені. Через приголомшливі вокальні дані, чистоту і пластичність голосу співачку часто називали «Сеньйора сопрано» і «Неперевершена». Монтсеррат Кабальє мала великий репертуар - 88 оперних партій і близько 800 камерних творів. Співачка неодноразово бувала з концертами в Україні, останній раз у квітні 2018 року. А вже у жовтні її не стало.
Роковини смерті:
День пам’яті Юрія Шевельова (псевд. – Юрій Шерех; 1908-2002), українського мовознавця і літературознавця, славіста у США, доктора філософії, професора, іноземного члена НАН України, почесного доктора Альбертського (Едмонтон, Канада), Лундського (Швеція), Харківського університетів та Києво-Могилянської академії. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка. Народився у Харкові (батьки були етнічними німцями), закінчив Харківський університет. 1944 року виїхав до Німеччини. Був доцентом Українського вільного університету у Мюнхені; викладав українську і російську мови у Лундському, а після переїзду до США – в Гарвардському університетах. Протягом 1954-1958 – доцент, а 1958-1977 – професор кафедри слов’янської філології Колумбійського університету (Нью-Йорк). Автор низки фундаментальних мовознавчих праць: «Нарис сучасної української мови» (1951), «Передісторія слов’янської мови: історична фонологія загальнослов’янської мови» (1965), «Історична фонологія української мови» (1979). Впродовж десятиліть ім’я вченого, славіста №1 на Заході, в Україні замовчувалось, на нього навішувалися різноманітні політичні ярлики. Радянських ідеологів (і тих, хто прийшов їм на зміну) надзвичайно дратувало, що Шевельов посягнув на «святая святих» – на начебто «віковічне братерство трьох слов’янських мов» – російської, української та білоруської. Шевельов науково довів, що українська мова бере початок з VІІ століття, а завершує своє формування в ХVІ столітті. Тому вченого звинувачували у колабораціонізмі з окупаційною німецькою владою та всіляко демонізували. Коріння чекістської пропаганди настільки міцно проросло в головах деяких українців, що навіть і в сучасній, вже незалежній Україні трапляються кричущі й зовсім дикунські випадки.
