Індекс щастя-2019: є сумніви, що Україна така вже й “нещасна”
Україна посіла 133-е місце у міжнародному рейтингу “щасливих” країн. Зі 156 держав, які традиційно досліджує група науковців на замовлення ООН. При цьому вітчизняні соціологи та економісти вважають не зовсім коректними дослідження та оцінки, якими керувалися укладачі рейтингу. Зокрема, дивує, таке: незважаючи на поліпшення багатьох показників (що констатують укладачі інших світових рейтингів), Україна останніми роками продовжувала стрімко втрачати “щасливі” позиції. Щоправда, цього року нам вдалося дещо поліпшити показники у порівнянні з попереднім – піднятися на 5 рядків. Але це не компенсує стрімкого падіння, зафіксованого у минулі роки – з 2013-го країна опустилася майже на 50 рядків! Натомість, враховуючи зміни, які відбулися в Україні, її місце, на думку експертів, – на тридцять-сорок позицій вище, як мінімум. Нам узагалі було б цілком до снаги повернути втрачене 5 років тому те ж 87 місце у рейтингу. Аби не п’ятирічна війна, яка аж ніяк не додає оптимізму та відчуття захищеності, без чого люди також не можуть почуватися повністю щасливими... Але ж війна була і у 2015, і у 2016 році, у порівнянні з якими Україна також значно опустилася в рейтингу (відповідно, зі 111-ої і 123-ої позицій). Тим часом, від збройних конфліктів потерпає і низка держав, які розташувалися в рейтингу щастя набагато вище за нас. Приміром, аж ніяк не назвеш мирним життя Ізраїлю... Але ця країна перебуває на межі першого десятка міжнародного рейтингу щастя (цього разу – 11 місце). Звісно ж, ніхто не сумнівається, що багатий Ізраїль об’єктивно має бути на десятки позицій вище, аніж бідна Україна. Адже його економічні показники набагато перевершують українські. І все ж – навряд чи прірва між нами у рейтингу має бути такою безмежною. Адже і проблема корупції в Ізраїлі не розв’язана, про що свідчать численні скандали за участю посадовців найвищого рівня, і свободу пересування багатьох жителів з об’єктивних причин (міркувань безпеки) – та все ж обмежено... Проте, за рахунок інших здобутків Ізраїль постійно перебуває серед лідерів рейтингу. Натомість, оцінюючи Україну, укладачі Індексу щастя, схоже, продовжують концентруватися на негативі, майже не помічаючи позитивних змін. Скажімо, на один щабель вище за нас вони поставили таку бідну і неспокійну африканську країну як Чад, яка посідає 5 місце у світовому “Рейтингу неспроможних держав”, де Україна має доволі високу 85 позицію (середина рейтингу). І це – один із “моментів”, який змушує засумніватися в об’єктивності “Індексу щастя”. Є й інші сумніви в достовірності “щасливих” досліджень... Спробуймо розібратися.
Сумнів №1. Невідповідність позицій за показниками у різних рейтингах
Укладачі рейтингу World Happiness Report оцінюють Індекс щастя за шістьма позиціями. Частина з них враховує об’єктивні показники – ВВП на особу і очікувана тривалість здорового життя. Решта – містить суб’єктивні оцінки, оскільки базується на результатах соціологічного опитування, учасники якого відповідають на запитання про свободу життєвого вибору (ступінь особистої та економічної свободи), доброчинність (визначається на підставі готовності робити пожертвування), соціальну підтримку (можливість покластися на когось у скрутні часи) та ступінь терпимості до корупції. При цьому “є питання” і до “об’єктивної”, і до суб’єктивної частин рейтингу.
Та перша претензія, так би мовити – загальна. Стосується вона невідповідності показників різних рейтингів при оцінюванні, здавалося б, одних і тих же (чи взаємопов’язаних) речей. Як наслідок – стрімке падіння за Індексом щастя відбувається на тлі поліпшення Україною багатьох показників у рамках інших досліджень, в тому числі – і у порівнянні з мирним 2013 роком, коли країна перебувала на доволі високій 87 позиції “щасливого рейтингу”. Попри те, що у більшості світових рейтингових досліджень, зокрема, й тих, що оцінюють ті ж сфери, що й розробники Індексу щастя, наша країна перебуває у першій сотні.
Скажімо, у Глобальному індексі інновацій Україна за 5 років піднялася на 28 позицій (з 71 на 43 рядок), в Індексі легкості ведення бізнесу ще більший прогрес – “плюс” 61 позиція (із 137 місця – на 76). В Індексі конкурентоспроможності країна піднялася з 84 на 83 рядок. Усе це, безперечно, мало б позитивно позначитися на показниках свободи життєвого вибору (яка значною мірою залежить від ступеня економічної свободи). Натомість у міжнародному рейтингу щастя за цим показником нам взагалі чомусь віддали одне із останніх місць – у п’ятнадцятому десятку! Один же із небагатьох “суміжних” рейтингів, в якому Україна опустилася порівняно із 2013-м, – Індекс людського розвитку (регрес із 78 рядка – на 88). Але однак ідеться про першу сотню, а не майже кінець списку, як переконують укладачі Індексу щастя! Окрім того, Україна останнім часом значно поліпшила позиції у рейтингу “сили паспорта”, у нас покращилися загальні показники рівня економічної свободи та відкритості державних даних. Утім, усе це чомусь не позначилося (чи негативно позначилося) на відповідних показниках у рейтингу “щасливих країн”.
Сумнів №2. Точність економічних оцінок
Україна – одна з найбідніших держав Європи за часткою ВВП на одну особу. Та й у світі ми, швидше, серед аутсайдерів, аніж поміж лідерів. Із цим, на жаль, не посперечаєшся. Згідно із підрахунками МВФ, за цим показником Україна на 134-му місці у світі – $2656 на людину. Дещо потішити співвітчизників, за словами директора Інституту соціально-економічної трансформації Іллі Несходовського, може те, що в цьому аналізі (як і в оцінках укладачів рейтингу щастя) не враховано такого важливого показника як ПКС (ВВП на душу населення з урахуванням паритету купівельної спроможності в американській валюті). Адже, незважаючи на те, що ми справді маємо найнижчу зарплату в Європі, і ціни на основні товарні групи у нас фактично найнижчі. Тож за показником ПКС справи в України трохи кращі – понад $8 тисяч на особу.
«На розрахунках суттєво позначається й те, що при виробництві валового внутрішнього продукту задіяна відносно невелика (за європейськими мірками) частина українського населення, – каже президент Центру антикризових досліджень Ярослав Жаліло. – Приміром, участі в цьому процесі не беруть кілька мільйонів трудових мігрантів. Але ж при визначенні обсягів ВВП на особу їх також враховують! Окрім того, у структурі населення невелика частка людей працездатного віку. І хоча проблема старіння характерна для всієї Європи, у більшості країн континенту вік виходу громадян на пенсію вищий, аніж в Україні, тобто період трудової діяльності більш тривалий. Такі особливості підрахунку, з-поміж іншого, знижують показник ВВП на особу, який ліг в основу рейтингу».
До речі, згадані кілька мільйонів українських заробітчан отримують за кордоном доволі високі зарплати, із урахуванням яких показник ВВП на особу також суттєво зростає.
І, зрештою, експерти нагадують, що значна частина української економіки перебуває в тіні. За даними МЕРТ, ідеться про 32%, незалежні економісти говорять про 40-45%. А це – також неабиякий резерв для визначення справжніх обсягів валового внутрішнього продукту. Тож, зважаючи на щільність показників у частині рейтингу, який ранжує країни за рівнем доходу із урахуванням ПКС, усе це мало б підняти нас на кілька десятків позицій. Звісно ж, і економіки інших країн мають тіньові сегменти, але у більшості випадків їх обсяги не йдуть із нашими у жодне порівняння. Не дай Боже, нам цим пишатися, та все ж йдеться про ситуацію, коли “біда може піти на користь”...
Сумнів №3. Достовірність соціологічних опитувань, що лягли в основу рейтингу
Міжнародний індекс щастя вважають одним із найбільш авторитетних рейтингів у цій сфері. Водночас фахівці сумніваються у коректності його оцінок у так би мовити “суб’єктивній” частині досліджень. Ймовірно, йдеться про помилки у створенні вибірки. Хоча й проводить опитування впливова і авторитетна організація – американський Інститут Ґеллапа, – участь в дослідженні беруть лише 1000 респондентів у кожній країні. Водночас більшість опитувань, які проводять вітчизняні соціологи, мають вибірку із не менш ніж 2-ма тисячами респондентів. Пояснюють це необхідністю врахування усіх особливостей нашого доволі строкатого за багатьма параметрами населення. В Інституті Ґеллапа цих особливостей чомусь не помічають, і продовжують “чесати усіх одним гребінцем”: по 1000 людей опитують і в мініатюрному Монако, і у величезному Китаї...
Тож і не дивно, що українські соціологи ставляться до рейтингу щастя із застереженням. Заступник директора з наукової роботи Інституту соціології НАНУ Євген Головаха вважає, що рейтинг не відображає самого поняття “щастя”. “Цей рейтинг демонструє стан справ у державі, а не те, як почуваються люди. Він більше стосується передумов для щастя, а не щастя як такого”.
Доволі сумнівними вважає деякі показники міжнародного рейтингу й генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир Паніотто. Порівнюючи результати України й Росії у сфері свободи вибору особистості, соціолог називає високі показники РФ некоректними: “Це просто смішно, що рівень свободи вибору в Росії втричі вищий. Певно, якби цей показник вимірювали за часів Сталіна, він був би іще “переконливішим”. Коли в суспільстві немає опозиційних телеканалів, люди переконані, що у них зі свободою все гаразд. Хоча будь-який сторонній спостерігач бачить, яка це “свобода”, – наголошує соціолог.
Також фахівців дивує, що українці отримали доволі низькі оцінки за показниками “соціальної підтримки”. Зокрема, судячи з усього, переважна більшість учасників опитування негативно відповіли на запитання, чи можуть вони у разі потреби розраховувати на допомогу родичів або друзів. Але ж для більшості регіонів України характерні патріархальні традиції, коли родичі активно підтримують одне одного. Особливо, як ідеться про допомогу батьків своїм дітям: люди готові роками відмовляти собі в усьому, аби допомогти молодому поколінню “стати на ноги” – приміром, винайняти чи придбати житло у місті...
Також дивують і відповіді респондентів на запитання щодо рівня “щедрості, готовності жертвувати кошти”. Тим паче, зважаючи на те, що автори Індексу щастя, формуючи рейтинг, враховують не лише показники минулого року, а й двох попередніх. А у 2016-му ще тривав пік волонтерської активності наших співвітчизників, які жертвували мільйони гривень на захист Вітчизни. Можливо, це не можна вважати благодійністю у класичному розумінні цього поняття, адже йдеться про допомогу тим, хто допомагає тобі (захищає від ворога). Але це – також вияв щедрості, бо люди відмовляють собі у задоволенні найбільш нагальних потреб. І серед жертводавців значна частина українського населення. А є ж іще безліч благодійних кампаній на підтримку хворих, дітей-сиріт тощо...
При цьому укладачі профільного рейтингу чомусь задовольняються відповідями респондентів на опосередковані запитання і уникають прямого – щодо “відчуття щастя”. При цьому результати опитування тисячі наших співвітчизників, які лягли в основу міжнародного “щасливого” рейтингу, суперечать більшості досліджень, які проводять вітчизняні соціологи. Приміром, згідно із рейтингом щастя, який щороку оприлюднює Київський міжнародний інститут соціології, щасливими вважають себе 54% українців, нещасливими – 19%. Це – доволі непогані показники – навіть для розвинутих країн. А уявіть собі – якби не чинник війни! Тож це – іще один привід засумніватися у висновках, які зробили укладачі міжнародного рейтингу щастя.
Олександр Радійчук, Київ
