21 січня. Пам’ятні дати
Вже наступного дня, 22 січня 1919 року, на Софійській площі у Києві, під час оголошення Акту Злуки, представники ЗУНР говорили і від імені Закарпаття: «Однині на всіх землях України, розділених віками – Галичині, Буковині, Закарпатській Русі і Наддніпрянській Україні – буде одна, велика Україна».
Як відомо, після розпаду Австро-Угорської імперії, наприкінці жовтня 1918 року, Закарпаття увійшло до складу Угорщини, як однієї зі спадкоємниць Австро-Угорської імперії. Проте, питання про державну належність і статус краю серед закарпатців стало одним з головніших на той час. Наприкінці грудня 1918 року уряд Угорської Народної Республіки видав закон «Про національну автономію русинів, що проживають в Угорщині». До складу автономії увійшли комітати Марморош, Угоча, Берег і Уг, її центром було визначено Мукачево. Однак, проголошена автономія краю не знайшла підтримки у населення.
21 січня 1919 року Руська народна рада скликала на загальний конгрес «всіх русинів, жиючих в Угорщині», аби вирішити питання територіальної приналежності Руської Країни. Того дня до Хусту із 175 сіл і містечок прибуло 420 делегатів. Загалом разом з гостями на з'їзді було близько 1200 чоловік, тобто це був найбільш представницький з тогочасних закарпатських форумів.
Вранці делегати зібралися на богослужіння, освятили синьо-жовтий прапор, під яким і проходив з'їзд. Головним рішенням цього зібрання стала резолюція, в якій, зокрема, йшлося, що з’їзд не визнає закону про автономну Руську Країну в складі Угорщини та ухвалює об’єднання з Соборною Україною, щоби «нова держава при виконанню сеї злуки узгляднила окреміше положеннє угорських Українців».
На жаль, в тодішній складній міжнародній ситуації реалізувати рішення з'їзду не вдалося: за Сен-Жерменським мирним договором 1919 року і Тріанонським договором 1920 року Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь увійшло до складу Чехо-Словаччини.
Події дня:
Цього дня 1978 року український дисидент, політв’язень Олекса Гірник вчинив акт самоспалення біля могили Шевченка на Чернечій горі в Каневі. Таким чином він протестував проти тотальної русифікації, а також нагадував про 60-ту річницю проголошення самостійності України Центральною Радою (ІV Універсал 22 січня 1918 року). За роки радянської влади інформація про самоспалення дисидента замовчувалася і тільки після здобуття Україною незалежності правда про вчинок Олекси Гірника була оприлюднена. Перед тим як зважитись на крайній крок, Гірник писав у листі до дружини: «Я ішов простою дорогою, тернистою. Не зблудив, не схибив. Мій протест – то сама правда, а не московська брехня від початку до кінця. Мій протест – то пережиття, тортури української нації. Мій протест – то прометеїзм, то бунт проти насилля і поневолення. Мій протест – то слова Шевченка, а я його тільки учень і виконавець». У 2007 році Олексі Гірнику присвоїли звання Герой України.
Ювілеї дня:
140 років від дня народження Володимира Олександровича Сінклера (1879-1946), українського військового діяча, генерал-майора, начальника Генштабу Армії УНР. За походженням швед. Високоосвічений офіцер (закінчив академію генерального штабу царської Росії) він за всіх режимів – Центральної Ради, Гетьманату і Директорії – залишався на високих посадах у генеральних штабах, займався організацією української армії, плануванням великих військових операцій, навчанням кадрів. 1919-го очолював штаб Наддніпрянської армії, а у 1920-му – українську військову делегацію на переговорах з Польщею, в результаті яких було підписано українсько-польську військову конвенцію. Після того, як УНР потерпіла поразку, разом із загонами Симона Петлюри відійшов на територію Польщі; був начальником штабу і членом Вищої Військової Ради УНР. Йому пропонували високі посади у Війську Польськім, але він відмовився. З 1924 року (після того як українські військові табори в Польщі були розпущені) і до кінця життя був службовцем на залізниці – звичайним кондуктором. Після приходу радянських військ був арештований СМЕРШем (разом з відомим українським громадським діячем, вченим Іваном Фещенком-Чопівським) та інтернований до Києва. Загинув у Лук’янівській тюрмі в 1946 році. В анкетах у графі «національність» Володимир Сінклер завжди називав себе українцем.
78 років від дня народження Пласідо Домінго (1941), відомого іспанського співака (тенор), оперного диригента. Пласідо Домінго називають «королем опери», «людиною епохи Відродження в музиці» і «найбільшим оперним артистом сучасності». За свою більш ніж півстолітню кар’єру він вийшов на сцену близько 4 тисяч разів в 145 партіях – жодний оперний співак в історії не виконував такої кількості партій. Пласідо Домінго народився в Мадриді в сім’ї зірок сарсуели (іспанського музично-драматичного жанру, близького до оперети), у віці восьми років разом з батьками переїхав до Мексики. Освіту здобув у Національній мексиканській музичній консерваторії, де навчався диригуванню і фортепіано, але коли виявився його вокальний талант, він також почав відвідувати і уроки вокалу. У вісімнадцять років співак дебютував на сцені в ролі Борса в опері «Ріголетто» в Мексиканському національному оперному театрі, а його перший виступ у якості ведучого тенора - в опері «Травіата» - відбувся два роки потому в місті Монтеррей. Світова слава прийшла до нього у другій половині 1960-х років.