Цифри призову непокоять, але є варіанти для вирішення проблеми

Цифри призову непокоять, але є варіанти для вирішення проблеми

Аналітика
1342
Ukrinform
Кажете, зрив осіннього призову? Винні в цьому, виявляться, не лише юнаки, що уникають служби, а й військкомати, держава, ЗМІ і «громадська думка»

План осінньої призовної кампанії до лав Збройних сил України виконано лише трохи більше, аніж на половину. «До війська призвали приблизно 5 тисяч юнаків. А потрібно - понад 9 тисяч», - інформують у Міністерстві оборони. При цьому у відомстві вірять: ще не все втрачено, адже позаду лише третина відведеного для призову терміну (цього разу його продовжили з двох до трьох місяців). А проблеми з набором, пов’язані, зокрема, з тим, що 70% юнаків так і не з’явилися за повістками до військкоматів, були і під час минулорічної осінньої призовної кампанії. Але ж у результаті, тоді план призову таки вдалося виконати. Щоправда, на службу покликали лише трохи менше 12 з половиною тисяч юнаків. Нинішнє ж завдання – майже 18 тисяч. Адже, окрім 9 тисяч призовників для Збройних сил, ще 6500 «штиків» мають поповнити лави Національної гвардії, 1550 - Держприкордонслужби, 900 - Державної спеціалізованої служби транспорту. Ситуація із призовом до цих відомств також плачевна.

Тож у деяких регіонах, зокрема, у Києві уже кричать на ґвалт: виконання планів призовної кампанії під загрозою. За словами військового комісара столиці Сергія Клявліна, призов у місті - на межі зриву: рівень виконання поставлених завдань не дотягнув і до 40%. Очільник столичного військкомату при цьому констатував: «Навесні таких проблем практично не було, а зараз ми на межі зриву». До військкомату з’являється лише 8% (приблизно кожен 12-ий) призовників, яким вручили повістки. І далеко не всіх із них відправляють до навчальних центрів та військових частин: когось «відбраковують» медичні комісії, хтось приносить документи, що підтверджують право на відстрочку чи на звільнення від служби. Причиною низької явки Сергій Клявлін назвав загальне негативне ставлення до служби у Збройних силах, послаблення патріотичних настроїв, поширення у ЗМІ негативної інформації про службу в армії та низький рівень довіри до військкоматів.

Чи є шанс змінити такі тенденції? Чи, може, щось негаразд із самою системою призову в Україні і міняти потрібно саме її?

Палиця на два кінці: призовники бояться ООС, але й не хочуть служити «на фермі»

На думку керівника Українського мілітарного центру Тараса Чмута, головна причина перманентних проблем із призовом на строкову службу - сприйняття її більшістю наших співвітчизників як по-суті втраченого для «нормального» життя періоду. При цьому в країні фактично нічого не роблять для того, щоб переконати призовників та їх рідних у протилежному.

«Держава не займається популяризацією військової служби. Відповідні кампанії, якщо й відбуваються, то проводяться хаотично, несистемно. Як це було свого часу із промоцією армійської служби за контрактом, - каже військовий експерт, - Що ж до служби за призовом, то для зміни усталеного враження про неї взагалі фактично нічого не зробили. «Нецікава» ця тема і більшості ЗМІ».

Як пояснив експерт, строковики, у переважній більшості, потрапляють у частини, де фактично не займаються бойовою підготовкою. А більшою мірою виконують господарсько-охоронні функції. Тобто, охороняють територію, прибирають її, працюють у підсобних господарствах. І лише іноді беруть участь у якихось навчаннях. Виправдовують це так: оскільки строковиків до Операції Об'єднаних сил не залучають, ретельно готувати їх до бойових дій немає сенсу. Куди вигідніше використовувати таких військовиків як дешеву робочу силу для «латання» тих чи інших «дірок».

«Тож і не дивно, що зараз молоді люди сприймають строкову службу як своєрідну репресійну систему. Логіка і мотивація служби в армії широкому загалу незрозуміла, - наголошує інший експерт, заступник директора Центру досліджень армії, конверсії та роззброєнь Михайло Самусь, - І лише «косметичними» змінами ситуацію не зміниш. Як на мене, необхідно повністю міняти не тільки систему призову, а й підхід до функціонування українських Збройних сил, переводячи їх на професійні рейки. Для цього потрібно чітко розділити професійну компоненту (до 200 тисяч військовослужбовців, фахівців високого рівня, які служитимуть не менше трьох років), і мобілізаційний резерв, для формування якого треба налагодити систему проходження масової базової військової підготовки».

Михайло Самусь
Михайло Самусь

Існує декілька варіантів досягнення цієї мети. Пропонують, приміром, організувати призов на нетривалий період (два-три місяці) в рамках підготовки і функціонування територіальних військ.

«Фактично, таку підготовку має пройти все населення України – можливо, й жінки, як це зробили в Ізраїлі. При цьому представники професійних Збройних сил мають активно долучатися до цього процесу. Вони не лише передаватимуть досвід, а й моніторитимуть особовий склад – із тим, щоб запропонувати найкращим переходити на професійну службу», - говорить Михайло Самусь.

Він також пропонує мотивувати людей до проходження базової військової підготовки, надаючи їм певні пільги та преференції. У комплексі із активною роз’яснювальною роботою це має змінити ставлення суспільства до громадянського обов’язку із захисту Батьківщини. Адже до цього буде залучена максимально велика кількість людей, яких готуватимуть за територіальним принципом, недалеко від дому. І при цьому не буде притаманного нинішній системі призову поділу на «чорних» та «білих» – простих громадян і «мажорів», тих, хто «відкосив» від армії, і хто не зумів.

Але це – поки що лише перспектива, яка потребує широкого громадського обговорення та відповідних законодавчих змін.

Стимулювати до служби: «пряником»…

Завдання на найближчий період – змінити ставлення громадян до призову. Юнаки мають пишатися тим, що служать своїй країні, захищаючи її – нехай і в тилу. Зробити це, на думку військового експерта Тараса Чмута, можна не лише за допомогою ненав’язливої і креативної кампанії у ЗМІ та соцмережах, а і змінивши роботу вітчизняних військкоматів:

«Іноді складається враження, що у період між призовами діяльність цих структур взагалі завмирає. Замість того, щоб агітувати молодь (а роботи це можна, залучаючи військових, героїв-ветеранів, які є фактично представниками цього ж молодого покоління чи на кілька років старші за майбутніх призовників), вони по-суті перетворилися на таких собі «людоловів», які силою «затягують» юнаків у свої тенета», - констатує Тарас Чмут. І продовжує:

«Звісно ж, це стосується не всіх. Дедалі більше військкоматів - особливо тих, які очолили бойові офіцери, що пройшли АТО й ООС - будують свою роботу по-іншому. Офіцери відвідують навчальні заклади, заохочують молодь, інформуючи юнаків і про труднощі військової служби, і про її вигоди. Говорять про те, що в сучасній армії немає нічого страшного. І що відслуживши державі, можна отримати нові навички, що знадобляться у «цивільному» житті, перевірити і проявити себе», - каже експерт.

Тарас Чмут // Фото: Апостроф
Тарас Чмут // Фото: Апостроф

Також потрібно переглянути розміри грошового відшкодування для строковиків. Нині вони становлять, у середньому, 200 гривень на місяць. Це мало навіть для того, щоб військовослужбовцеві добре відпочити в увільненні у вихідні, не кажучи вже про те, що людина у 20-27 років може мати якісь обов’язки щодо фінансової допомоги своїм рідним та близьким. Тому, на думку Тараса Чмута, потрібно або збільшити щомісячні виплати, або передбачити більші розміри відшкодування для строковиків по завершенні служби. Адже збереження радянських норм при виплатах також відлякує потенційних військовослужбовців.

«На жаль, поки що фінансовий фактор дається взнаки і на контрактній службі. Багато контрактників, які прийшли в армію на хвилі «постмайданівського піднесення», залишають службу, відмовляючись продовжувати угоди на наступні терміни. Нестачу кадрів доводиться компенсувати за рахунок строковиків. Тому завдання із призову цього року і були суттєво збільшені», - каже Тарас Чмут. Погоджується із цим і Михайло Самусь. Він вважає оманливою картину щодо постійного поліпшення іміджу служби за контрактом, яку «малюють» деякі високопосадовці:

«Приріст професіоналів у Збройних силах України фактично нульовий. Якщо на початку року кілька тисяч українців підписують контракти, то наприкінці року виявляється, що майже така ж кількість людей звільнилась із армії. І тут також потрібна мотивація. Насамперед, фінансова», - вважає військовий експерт.

І не забувати про батога

Заступник начальника Генштабу ЗСУ (у 2006-2010 роках) Ігор Романенко наголошує на необхідності затвердити на законодавчому рівні механізми впливу військових комісаріатів на чоловіків під час призовних та мобілізаційних кампаній. Експерт нагадує, що зараз, згідно із законодавством, кожна людина призовного віку, яка ще не служила в армії, упродовж десятиденного терміну після оголошення про черговий призов має добровільно прийти до військкомату. Але приходять від сили кілька сотень людей на всю країну. Решта ж або чекають повісток, або роблять усе можливе і неможливе, аби таких повісток не отримати. Причому, покарання за ці дії доволі символічне…

За порушення призовниками правил військового обліку, неявку на виклик до військкомату без поважних причин або несвоєчасне подання в обліковий орган відомостей, а також порушення порядку проходження навчальних зборів, передбачено штраф - від п'яти до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85-119 гривень), а при повторному протягом року порушенні - штраф 170-255 гривень. Щоправда, за злісне ухилення від військової служби передбачене набагато суворіше покарання: позбавлення волі терміном до трьох років. Та у більшості випадків «справа» завершується умовним терміном! Приміром, щороку в Україні порушують приблизно півтори тисячі кримінальних проваджень за ухилення від проходження військової служби. І лише у кожному десятому випадку ухвалюють судові рішення – про сплату штрафів та умовне ув’язнення. До реальних термінів засуджують тільки дезертирів, які втекли зі зброєю і вчинили інші злочини.

Ігор Романенко
Ігор Романенко

«Більше того, працівникам військкоматів ще потрібно добряче «побігати», аби довести факт навмисного ухиляння, - каже генерал-лейтенант Ігор Романенко, - Водночас не секрет, що для сотень тисяч наших співвітчизників заробітчанство за кордоном - не лише джерело заробітку, а й спосіб ухилитись від служби в армії. Чимало юнаків звикли на час призову або переховуватися у родичів або просто нікому не відчиняти двері своїх помешкань. Поки що єдиного алгоритму дій у таких випадках законодавець не передбачив. Усе – на розсуд і під відповідальність працівників військкоматів, які, по-суті, не мають належних важелів впливу на ситуацію», - наголошує Ігор Романенко.

З одного боку він засуджує сумнозвісні «облави» на призовників, якими запам’яталася минулорічна призовна кампанія - зокрема, у Києві та Львові. А з іншого - розуміє колег, які потерпають від відсутності державницького підходу у цій сфері:

«Дивно. Але виходить, що, згідно зі списками, у нас сотні і сотні тисяч призовників, яких «вистачить» на добрий десяток призовних кампаній. Де-факто ж маємо ситуацію, коли плани призову ледь виконуються чи й не виконуються взагалі – як-от зараз», - підсумовує військовий експерт.

Владислав Обух. Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-