Як захищати свій інформпростір: досвід Естонії та України

Як захищати свій інформпростір: досвід Естонії та України

829
Ukrinform
Повчальна дискусія на Фестивалі думок в Пайде

Торік уже писав про таке чудове явище, як «фестивалі демократії». Найбільше вони поширені в Північній Європі. У Латвії це дводенний Фестиваль спілкування LAMPA, що відбувається у курортному містечку Цесис на початку червня. В Естонії – Фестиваль думок в Пайде, що триває також два дні, але в першій половині серпня.

Цьогоріч вирішив на собі перевірити, наскільки реально от так просто, «з нуля» взяти участь у подібному фестивалі. І в мене вийшло з першого разу. Фестиваль думок прийняв мою заявку «Корисне порівняння: інформаційні поля мирної Естонії і воюючої України», подану разом з активістами української діаспори в Естонії. Про це детальніше – у другій частині тексту.

А поки – про інше цікаве на Фестивалі думок-2018

ПАЙДЕ ЯК ЕСТОНСЬКИЙ ПАРФЕНОН

Те, що Пайде, що знаходиться в центрі країни, називають «серцем Естонії», давно вже стало банальністю. Але коли цьогоріч у лютому відбувалося урочисте святкування 100-річчя Естонської державності, можна було переконатися в тому, що це не просто красиві слова.

День Незалежності в Естонії – 24 лютого. І три головних події цього дня – військовий парад, божественна літургія та президентський прийом. Парад відбувася у столичному Таллінні на Площі Свободи. Президентський прийом – у нещодавно добудованому Національному музеї в Тарту. А ось сердцевинний захід, літургія, минув саме у Пайде – в церкві Святого Хреста. Погодьтеся, цікаве рішення – всі країни так принципово проводить лінію на децентралізацію, навіть у таких питаннях, як святкування ювілеїв...

Фестиваль думок (естонськиою – Arvamusfestival), який щороку проходить у Пайде, став за ці кілька років дуже важливим фактором, частиною демократичної системи країни. Судіть самі. У дискусіях Фестивалю цього року взяли участь близько 10 тисяч осіб. Населення Естонії на даний момент – 1319 тисяч осіб. Нескладний підрахунок дає результат, що на Arvamusfestival побувало трохи менше відсотка, 0,76% населення країни (не кажучи вже про те, що найважливіші дискусії транслювалися по ТБ і в Інтернеті). Майже відсоток населення країни соціально активний настільки, що раз на рік приїжджає на загальний дискусійний майданчик.

Тому не дивно, що на Фестиваль думок прибувають перші особи країни, починаючи з президента (так було торік). А деякі помітні політичні теми тут звучать так: «Дебати голів парламентських партій Естонії». І це, щоб ви розуміли, традиційні для Arvamusfestival дебати! А ось іще один схожий формат, який, мабуть також стане регулярним – «Дискусія членів Європарламенту від Естонії» (підбір хороший – представники всіх кольорів політичного спектра: від «західників», друзів України Урмаса Паета і Тунне Келама до, мабуть, найбільш проросійського естонського політика Яни Тоом).

Так і тягне пофантазувати, намріяти собі, що подібний всеукраїнський фестиваль демократії з'явився і став традиційним, регулярним в Україні. Як цікаво уявити подібні дебати в наших умовах, з нашими провідними відповідальними (і частково безвідповідальними) політиками. І не тільки суперечку одного з одним, але й запитання з аудиторії, прямі, жорсткі. Причому не телевізійної аудиторії (масовки), де вона буває спеціально відібраною, а справді абсолютно випадковою. Коли прийшли ті, хто захотів прийти. Запитали ті, хто захотів запитати. (При цьому в подібному спорі просто неба потрібно дотримуватися правил дискусії – як спікерам, так і людям у залі, щоб не виглядати непристойно, грубо кажучи, не побитися).

В естонському варіанті такий «фестиваль демократії» взагалі починає уподібнюватися прямій, безпосередній демократії, на зразок еллінської. А Пайде з його руїнами стародавнього замку і наново відбудованою замковою вежею метафорично набуває контурів афінського Парфенона...

В Україні, з її набагато більшою кількістю населення, всеукраїнський «фестиваль демократії», звісно, за визначенням не може мати таких характеристик, як якісних, так і кількісних, відсоткових. А ось на рівні українських областей, районів, великих громад самоврядування – інша справа. У такому разі подібні фестивалі також могли б бути дуже корисною школою демократії. І, треба сказати, що українські активісти останніми роками переймають у Балтії цей досвід.

Утім, мушу одразу обмовитися, на Arvamusfestival говорять не лише про політику. Діапазон там максимально широкий: від дієт до новинок техніки. Ось, до речі, однією з «фішечок» минулого фестивалю був мінібус-безпілотник, розроблений в Естонії. Торік приблизно такі в порядку експерименту якийсь час курсували недовгим маршрутом у центрі Таллінна.

ИНФОРМВІЙНА РОСІЇ – НА ПРИКЛАДІ ЕСТОНІЇ

Як уже йшлося, цьогоріч захотілося на власному досвіді перевірити, як працює система відбору ідей на дискусії, затвердження, узгодження й проведення. Тим більше, щось підказувало, що справа буде вдалою. Естонії цього року – 100. І Укрінформу – 100.

У лютому, порадившись з активістами української діаспори Естонії, я подав заявку на сайті Arvamusfestival. У середині березня надійшло повідомлення, що моя/наша тема «Корисне порівняння: інформаційні поля мирної Естонії і воюючої України» затверджена. Приємна новина. Але після цього почалася велика організаційна робота. Остаточне затвердження виступаючих, пошук оптимального формату дискусії, уточнення всіх параметрів, як з організаторами Фестивалю, так і всередині нашого колективу, що формувався по ходу. І це ж лише одна дискусія з десятків, проведених за два дні Фестивалю, – 10-11 серпня. Можна уявити, яку титанічну роботу виконують організатори всього Arvamusfestival. Причому виконується вона, переважно, волонтерами.

Зрештою, без удаваної скромності можу сказати, що наш підбір спікерів був дуже гідним. Скажімо, Олег Самородній – не просто представник української діаспори в Естонії - нині він член правління Baltic Center for Ukrainian Studies. А раніше працював у місцевому корпункті «Комсомольськой правды». Так-так, зараз уже важко уявити, що колись ця газета була не просто пристойною, а справжньою кузнею кадрів для російської, тоді ще єльцинської журналістики.

Проте коли Олег побачив, у що вироджується «Комсомолка», пішов з неї. І почав займатися аналітикою, що показує суть агресивної кремлівської пропаганди. Причому було це задовго до війни. Наприклад, книга Самороднього «"Двуликий "импрессум". Анатомия маленькой информационной войны» була видана ще в 2011 році, й у ній автор по кісточках розібрав інформвійну Росії проти Естонії.

Своєрідним продовженням стала книга «Бремя полуверок. Особенности русской политики в Эстонии» (2012). Ось анонс цієї роботи: «Не можуть же шахраї і пройдисвіти вічно паразитувати на російськомовному електораті! Звичайно, «рятівники» росіян з'являтимуться на політичній арені Естонії завжди. Це неминуче зло. Питання в тому, як довго їм вдасться морочити голови російськомовним виборцям. Невже також завжди?».

Як актуально, пізнавано звучить цей анонс і сьогодні (причому не лише для Естонії). І про це все, нагадаю, йшлося ДО початку російського вторгнення в Україну. З початком війни вийшли ще дві книги. У 2014-му – «Соотечественники Кремля», в якій на конкретних прикладах показана технологія того, як імперський центр розігрує карту «російськомовних» на пострадянському просторі. Ну і «Телерупор пропаганды. Мир политических иллюзий Первого Балтийского канала». (ПБК – це естонська/латвійська/литовська філії російської мозгомийки, «Першого каналу»).

Важлива риса робіт Самороднього – обширний використаний матеріал, гарне його компонування, точність аналізу і висновків. Небезпечні тенденції, помічені автором в книгах – «вистрілювали» вже через кілька років. (Думаю, дуже корисно було б видати, одним великим томом, книги Самороднього в Україні. Адже дослідження російської інформаційної війни для нас важливі, корисні на будь-якому матеріалі).

У нашій дискусії Самородній розкрив тему «Спроби російських ЗМІ впливати на внутрішньополітичний розвиток в Естонії».

ХІРУРГІЧНА ТОЧНІСТЬ ТЕРМІНІВ І МЕДІАГІГІЄНА

Другий наш спікер – Євген Цибуленко, професор міжнародного права, голова Українського земляцтва Естонії. Його темою було – "Важливість точних визначень (на прикладі "ополченці", "сепаратисти" або "російські окупанти")". Спираючись на міжнародно визнані документи, він показав, що немає підстави вживати терміни "ополченці", "сепаратисти" (й інші подібні штампи на кшталт "конфлікт в Україні"). Ці, здавалося б, нейтральні визначення насправді працюють на утвердження позиції країни-агресора. Погано, коли їх використовують у країнах Заходу, зокрема в Естонії. Але втричі гірше – коли в Україні (а Цибуленко навів такі приклади).

У випадку з цим нашим спікером також варто розповісти про книгу. Цього року в одному з провідних видавництв світу Springer вийшов збірник: «The Use of Force against Ukraine and International Law» («Застосування сили проти України і міжнародне право»).

Цибуленко – один із двох співредакторів цієї книги. Особливо важливо, що до неї увійшли роботи юристів-міжнародників з багатьох країн Європи, Азії, Африки і Карибського басейну. Тому тематично, світоглядно книга не замкнута всередині України. Навпаки – вона показує транснаціональні наслідки застосування Росією військової сили проти суверенної держави і пропонує винести уроки з подій іншим державам. Також, виходячи з цього, пропонуються шляхи вдосконалення міжнародних законів.

Springer – авторитетне видавництво. І ось як воно бачить коло читачів цієї книжки – юристи-міжнародники, які працюють у національних міністерствах оборони, юстиції, закордонних справ, а також у парламентах; юристи різних міжнародних організацій; судді національних і міжнародних судів, а також учені й студенти міжнародного права, історії міжнародних відносин. Тобто, «The Use of Force against Ukraine and International Law» - безцінна для України книга, адже вона дає на міжнародній арені об'єктивну, науково достовірну і юридично аргументовану картину російської агресії проти нашої країни. І все це без реверансів у бік Кремля, без цинічного «врахування думки» країни-агресора. Це, що називається, книга, варта кількох дивізій. Показово також, що співредактор Цибуленка в названому збірнику – Сергій Саяпін, казахстанський вчений з Алмати. Де-де, а в цій країні також чудово розуміють потенційну небезпеку російської агресії.

І третім виступаючим на нашій дискусії був медіаексперт Олександр Смірнов. Він не з української діаспори, просто людина твердих демократичних переконань і тому – друг України. Смірнов устиг попрацювати чи не у всіх естонських російськомовних ЗМІ різного формату – газети, радіо, ТБ. Тому він глибоко й точно розкрив тему «Системні недоліки російськомовного медіа-простору Естонії. Медіагігієна».

Проблеми російськомовних медіа в Естонії мають давні причини. Передусім ту, що вони виростають з радянського кореня, радянського керівної верстви, менеджменту. А після відновлення незалежності Естонії в цій сфері не відбулося якісної зміни кадрів. Крім того, в умовах замкненості російськомовна журналістика країни виявилася недостатньо конкурентною, а тому програє в якості (в порівнянні з естономовною). До того ж з урахуванням агресивної зовнішньої політики Кремля щодо встановлення впливу високий ризик заангажованості, а то й прямої корупції. Метою Москви в сучасних умовах є посіяти хаос усюди, але передусім у демократичних країнах, зокрема й в Естонії. Це досягається за допомогою розмивання меж соціальних норм, стандартів, у тому числі журналістських, демократичних, електоральних. Тобто хаос використовується як спосіб очорнення свободи, свобод.

Вихід Алекс Смирнов вбачає у розвитку медіагігієни – інституту загальної інформаційної освіти, що підвищує рівень імунітету інфоспоживача... Словом, вийшла цікава й гостра доповідь.

ФЕСТИВАЛЬ ДУМОК ЗАВЕРШИВСЯ, РІЗНОБІЙ ДУМОК ТРИВАЄ

На нашій дискусії були присутні не тільки жителі Естонії, але і гості з України. Як уже згадувалося, вони переймають досвід проведення "фестивалів демократії". Так, зокрема, МЗС Естонії виділив грант на проведення п'яти таких фестивалів на півдні України – на регіональному рівні. І це чудово!

Так само у підготовці дискусії «Корисне порівняння: інформаційні поля мирної Естонії і воюючої України» велику роль відіграли голова конгресу українців Естонії Віра Коник і активіст Сергій Іщенко (днями він вирушає в Україну, де братиме участь у проведенні Чемпіонату світу з футболу серед української діаспори, який відбудеться 21-24 серпня в Ірпені; і, звісно, сподівається на перемогу в ньому зібраної ним збірної Балтії).

Але ось Arvamusfestival закінчений. Настав час відгуків на нього, підбиття підсумків. Напередодні Фестивалю нашу дискусію широко й активно анонсували місцеві російськомовні медіа, зокрема й у підконтрольних Кремлю пропагандистських ЗМІ, як-от: Sputnik Естонія. Але не тільки. Інтернет-трансляцію нашої панелі обіцяв вести портал національного телерадіомовлення Rus.ERR.

Пікантність ситуації в тому, що наша оцінка того, що відбувається в українському інформпросторі Естонії, була досить критичною. А слухати і ретранслювати критику, зокрема й на власну адресу, вміють не всі. Тож стежитимемо за розвитком ситуації. І, можливо, вона дасть привід для ще одного тексту слідами Arvamusfestival

Олег Кудрін, Таллінн-Пайде.

Фото Рити Болотской і автора

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>