4 серпня. Пам’ятні дати - 04.08.2018 08:00 — Новини Укрінформ
4 серпня. Пам’ятні дати

4 серпня. Пам’ятні дати

1033
Ukrinform
Цього дня народилась Марія Заньковецька (1854–1934), видатна українська актриса.

«Заньковецкая – страшная сила», – так лаконічно визначив сутність артистичного таланту цієї жінки Антон Чехов. Видатні сучасники, свідки сценічних тріумфів геніальної української актриси, не скупились на захопливі відгуки і усілякі компліменти цій дивовижній жінці. Її порівнювали то з Елеонорою Дузе, то з Сарою Бернар, то з Марією Єрмоловою. Істина ж полягала в тому, що вона не була схожа на жодну з цих актрис – вона була Марією Заньковецькою. Панас Саксаганський зауважив: «Вона могла затопити театр сльозами» – і це була щира правда – під час гри Заньковецької дехто з надто чутливих глядачів і дійсно втрачав свідомість. Її коронними ролями була Наталка в «Наталці Полтавці» Котляревського, Харитина і Софія в «Наймичці» і «Безталанній» Карпенка-Карого, Одарка і Олена в «Дай серцю волю, заведе в неволю» і «Глитай, або ж павук» Кропивницького, Аза і Цвіркунка в «Циганці Азі» і «Чорноморцях» Старицького. Заньковецька ніколи спеціально не навчалась акторській майстерності, та й якоїсь екстраординарної зовнішності теж не мала. Просто, як сказав один з критиків, «…Господь нагородив її колосальною інтуїцією і унікальним драматичним темпераментом». Вона не складала партитури ролей, а начебто серцем розуміла сутність своїх героїнь і – без штукарства – починала жити їхнім життям. Актриса залишилась байдужою до класичного театрального репертуару – не зіграла ані античних трагіків, ані Шекспіра, чи Мольєра. Незручно почувалася в романтичних ролях. Саме тому й відмовилась від пропозиції перейти на помпезну імператорську сцену, хоча це й обіцяло їй чимало благ… Коханням усього її життя був Микола Садовський, з яким вона дебютувала у жовтні 1882 року в «Наталці Полтавці» на єлизаветградській сцені. Але ще більшою любов’ю був театр, якому вона присвятила всю себе до останку.

Ювілеї дня:

140 років тому народився Антін Володиславович Крушельницький (1878-1937), український письменник, критик, журналіст, перекладач, педагог, громадсько-культурний діяч. У 1919 р. був міністром освіти УНР. Літературну діяльність розпочав ще наприкінці ХІХ ст.: писав п’єси, новели, оповідання, повісті. Його п’єсу «Народовці» високо оцінив Іван Франко, зазначивши, що автор «запустив глибоко зонд в безодню людської безхарактерності, фарисейства та підлоти, ілюстрував її майже всіма типами, виведеними в комедії, ілюстрував основно і всесторонньо… Страшно робиться за чоловіка, за народну душу, за його будущину». За прорадянську діяльність польсько-шляхетським урядом у 1932 р. А. Крушельницький був висланий зі Львова на Радянську Україну. А вже через два роки був заарештований органами Держбезпеки НКВС УРСР у Харкові. У постанові оперуповноваженого ІІ відділу СПБ УДБ по Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного на Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду». Під пресом морального тиску та фізичних тортур письменник «визнав» себе винним. Навіть звернувся із заявою «До суду при НКВС УРСР», в якій просив дати йому змогу присвятити решту своїх сил «будуванню соціалізму й безкласового громадянства». Через рік його справа розглядалася виїзною сесією Військової колегії Верховного Суду СРСР під головуванням зловісного Ульріха. Вирок був не дуже суворий: 10 років каторги й конфіскація майна. Заслання А. Крушельницький відбував на Соловках. Там був і розстріляний. Реабілітований посмертно. Репресій з боку влади зазнала дружина письменника Марія Степанівна (актриса і письменниця); сини Іван (талановитий письменник, мистецтвознавець і графік), Тарас (письменник), Богдан (економіст), Остап (дослідник кіномистецтва) та донька Владимира (лікар-дерматолог) були розстріляні у 1934 і 1937 роках.

117 років від дня народження Луї Армстронга (1901-1971), чи не найвідомішого американського джазового трубача, вокаліста, організатора перших джаз-ансамблів. Створив виконавський стиль, що відзначається імпровізаційною свободою трактування популярних мелодій, основаних на джазових і блюзових традиціях. Вплинув, на ряду з Дюком Еллінгтоном, Чарлі Паркером, Майлсом Дейвісом та Джоном Колтрейном, на подальший розвиток джазу й чимало зробив для його популяризації у світі. Госдеп США навіть присвоїв йому неофіційний титул «Посла джазу». У середині 50-х років минулого століття Армстронг був одним із найвідоміших музикантів і шоуменів світу, до того ж він знявся у понад 50-ти фільмах. Свою зіркову музичну кар’єру Армстронг починав зі столиці джазу Нового Орлеану, де він власне (так само як і джаз) народився (батько – батрак, мати – повія), потім перебрався в Нью-Йорк, багато виступав у Європі, зокрема у Франції, на Лазуровому березі. Він грав усе що завгодно, був неперевершеним у свінгі, але не брався за бібоп, вважаючи його «китайською грамотою». У 1958 році Армстронг відвідав нью-йоркську студію Радіо Свобода. Під час спілкування він поцікавився, чи є в Радянському Союзі музичні кінокомедії чи мюзикли. Йому поставили платівку фірми «Мелодія», де Людмила Гурченко виконувала пісню «П’ять хвилин» з комедії «Карнавальна ніч». Армстронг одразу ж дістав свою трубу, з якою майже ніколи не розлучався і почав хвацько імпровізувати, підігруючи мелодії. На початку 2000-х років був виданий компакт-диск із записами американських джазменів що грають «радянський» джаз. Є там і цей унікальний запис.

87 років від дня народження Едуарда Марковича Митницького (1931), відомого українського театрального режисера, художнього керівника Київського академічного театру драми і комедії на лівому березі Дніпра, педагога. Едуард Митницький належить до рідкісної породи тих режисерів, котрі надзвичайно делікатно, можна сказати філігранно, по-новому розкривають талант актора. Диктаторські замашки, психологічний тиск і терор – це не про нього. Він – ліберал, учитель, наставник. Саме у виставах Митницького з несподіваної сторони показали себе Ада Роговцева, Ксенія Ніколаєва, Валерія Заклунна, Юрій Мажуга, Володимир Горянський та багато інших акторів. Він виховав таких режисерів як Дмитро Богомазов, Юрій Одинокий, Дмитро Лазорко, Олексій Лісовець. Едуард Митницький – пристрасний служитель Театру, його шляхетний лицар. Це добре знають сотні відданих шанувальників творчості Едуарда Марковича, тому завжди з нетерпінням чекають кожну нову виставу Майстра.

75 років від дня народження Лаури Біаджотті (1943-2017), італійського дизайнера одягу. Одна з найтитулованіших італійських модельєрів, яку називають «королевою кашеміру». Народилася в Римі, її сім’я була задіяна в модній індустрії. Лаура мріяла стати археологом, упродовж деякого часу вивчала літературу в Римському університеті, але зрештою змушена була полишити навчання, аби допомагати матері у бізнесі. В 1972 р. вона заснувала власну марку. Справи пішли настільки успішно, що вже невдовзі по всьому світу було відкрито 600 магазинів. Серед шанувальників цієї марки чимало відомих людей, зокрема Софі Лорен, Клаудіа Кардинале, навіть покійний Іван Павло ІІ із задоволенням носив кашемірові речі марки Biagiotti. Та й справді: хіба ж не задовольнить смаки найвибагливішого любителя якісного одягу, наприклад, вишуканий білий кардіган, вироблений із найтоншого кашеміру? Утім не тільки кашеміровими речами відома Лаура Біаджотті. Нині під цією маркою випускається одяг, постільна білизна, аксесуари, взуття, а, крім того, ще й парфуми, яким італійська дизайнерка надавала величезного значення. Лаура Біаджотті була досить відомим італійським колекціонером і меценатом (зокрема виділила чималу суму на реставрацію сходів Колізею). Мешкала Біаджотті у сільській місцині неподалік Рима в палаці ХІ ст., відреставрованому за власний кошт.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>