27 липня. Пам’ятні дати

Суботнього дня 27 липня 2002 року на військовому летовищі «Скнилів» у Львові під час авіашоу, присвяченого 60-річчю 14-го авіаційного корпусу Військово-повітряних сил України, сталася одна з найжахливіших катастроф на авіашоу у Європі. Внаслідок падіння літака Су-27 загинуло 77 людей, в тому числі 28 дітей. Ще понад 500 людей були визнані судом постраждалими. На аеродромі на момент катастрофи перебувало близько 10 тисяч осіб. Фігури вищого пілотажу виконували досвідчені пілоти першого класу полковник Володимир Топонар і другий пілот полковник Юрій Єгоров. Обидва пілоти встигли катапультувалися й зазнали лише незначних травм. Розслідуванням авіакатастрофи займалася Генеральна прокуратура України і спеціальна комісія Міністерства Оборони України. До відповідальності за трагедію було безпосередньо притягнено 10 осіб, з яких 5 були виправдані. Осіб, причетних до авіашоу, та льотчиків було визнано винними у скоєнні аварії через недбалість та невиконання плану польоту. Ніхто зі звинувачених власної вини в трагедії не визнав. Результатами розслідувань залишились незадоволеними постраждалі в трагедії, адже винуватці не були покарані належним чином, неналежною була й компенсація, крім того, не дочекались громадяни й вибачень від держави. Скнилівська трагедія, яка стала фатальним поєднанням прикрого випадку з фактором людської безвідповідальності та недбалості, назавжди залишиться чорною датою в сучасній історії України. Щороку 27 липня потерпілими та родичами загиблих у тій страшній авіакатастрофі проводяться меморіальні заходи: люди з квітами і лампадками збираються на місці падіння літака на Скнилівському військовому аеродромі, а потім на Голосківському цвинтарі, аби вшанувати всіх, хто загинув.

Події дня:

369 років тому (1649), зазнавши поразки під Староконстянтиновом і Меджибожем, польське військо, очолюване Яремою Вишневецьким, відступило до Збаржа (тепер Тернопільська обл.). Услід полякам під Збарж підійшли головні козацькі сили й татарський загін хана Іслам-Гірея ІІІ, який воював на боці Б. Хмельницького. 27 липня (за ст. стилем) 1649 року українські війська провели генеральний штурм м. Збаржа, внаслідок чого польське військо опинилося в безнадійному становищі. Були втрати і з українського боку: в ході боїв за місто загинув корсунський наказний полковник Морозенко, був тяжко поранений вінницький полковник Богун. На допомогу обложеним у фортеці полякам виступив з-під Любліна польський король Ян ІІ Казимир з 30-тисячним військом. Богдан Хмельницький, залишивши під Збаржем частину козацьких полків під командуванням генерального обозного Черняти, з головними силами рушив назустріч королівській армії під Зборів, де 5-6 серпня відбулась запекла битва, в якій польські війська зазнали великих втрат і підсумком якої став Зборівський мирний договір, укладений між гетьманом України Богданом Хмельницьким і польським королем Яном ІІ.

Ювілеї дня:

165 років від дня народження Володимира Галактіоновича Короленка (1853–1921), російського письменника, публіциста, громадського діяча. «Радієш тому, що він живе серед нас, мов титан, котрого не можуть зачепити негативні явища, якими так багаті наша сучасна література і життя», - сказав Іван Бунін про свого колегу по перу. В.Г. Короленко і дійсно був непримиренним до будь-якого прояву беззаконня, непорядності та аморальності. Цю рису він успадкував від батька, який, перебуваючи на державній службі, виконував свої обов’язки судді із справді донкіхотською чесністю. Після смерті Л. Толстого ім’я Короленка називалося як ім’я людини, моральний авторитет якої настільки ж високий як і авторитет автора «Війни і миру».

132 рік від дня народження Павла Болеславовича Зенкевича (1886–1942), українського перекладача, театрального діяча, літературознавця. Закінчив Царськосельську класичну гімназію, навчався у Петербурзькому університеті, консерваторії, закінчив театральну школу. Працював актором у Вільно, Батумі, Москві, Одесі, Херсоні, писав музику для спектаклів, драматичні екранізації. Переклав твори українських письменників: Миколи Куліша (п’єси «97», «Маклена Граса», «Народний Малахій», «Отак загинув Гуска» та ін.), Івана Микитенка (п’єси «Справа честі», «Диктатура» «Соло на флейті», роман «Ранок»), Юрія Яновського (романи «Вершники», «Майстер корабля», «Чотири шаблі», оповідання), Остапа Вишні, Майка Йогансена, Григорія Косинки та інших. У 1936 році був безпідставно репресований, так само як і переважна більшість українських письменників, чиї твори він перекладав.

89 років від дня народження Івана Федоровича Гнатюка (1929–2005), українського поета. Автор збірок «Паговіння», «Калина», «Жага», «Дорога», «Чорнозем», «Благословенний світ» та ін. Іван Гнатюк відомий і як чудовий перекладач білоруських, польських та серболужицьких поетів. У 1998 році опублікував книгу споминів «Стежки-дороги», за яку удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Т.Г. Шевченка (2000). За словами Леоніда Талалая, «Іван Гнатюк належить до тих небагатьох сучасних українських поетів, які не лише своєю творчістю, а й життям стверджували духовність нації і сприяли її піднесенню. Це той рідкісний випадок, коли Доля митця стає його Музою, а Муза Долею…» У 1949 році 20-річного Івана Гнатюка, молодого поета, учня Кременецького педагогічного училища було заарештовано органами КДБ як учасника визвольної боротьби УПА і засуджено на 25 років покарання, яке він відбував у спецтаборах на Колимі. Втім, ані Сибір, ані важка хвороба не зламали волю письменника і не знищили його любов до рідного слова. Після повернення у 1956 році на батьківщину він був під постійним наглядом КДБ, але продовжував писати.

78 років від дня народження Піни Бауш (1940-2009), видатного німецького хореографа, реформатора світового танцювального театру. Понад 35 років очолювала театр сучасного танцю у Вупперталі. Головними темами її балетів були людські страхи, смерть, терор, втрата любові, ніжність і щастя. На початку кар’єри її мистецтво сприймали як виклик, епатаж, але сама танцівниця такі думки вважала дещо упередженими: «Я ніколи не думала про подібні речі. Для мене головне – це сама вистава. Тобто, вистава – це життя. У найпростішому, найзвичнішому значенні цього слова. Вистава важливіша за все інше». Її балетні вистави це не лише блискуча виконавська майстерність танцюристів, віртуозна пластика, позбавлена будь-якого маньєризму – вони просякнуті філософськими роздумами і психологізмом, що надає їм глибини, якої часто позбавлені сучасні танцювальні дійства (зокрема й академічні), орієнтовані лише на візуальний ефект. Спектаклям Піни Бауш властиві також гумор та іронія, без яких ці роботи видалися (можливо) надто серйозними й сухими в емоційному плані. Серед її найвідоміших робіт: «Сім смертних гріхів», «Гвоздики», «Весна священна», «Кафе Мюллер». Піну Бауш можна побачити у двох епізодичних ролях, які вона зіграла у фільмі Федеріко Фелліні «І корабель пливе…» (1983) та в картині Педро Альмодовара «Поговори з нею» (2002). Чудовий фільм про видатного хореографа сучасності зняв Вім Вендерс («Піна»; 2011).

Роковини смерті:

120 років від дня смерті Фердінанда Вебера (1819–1893), відомого чеського та українського медика, професора акушерства Львівського та Празького університетів, декана медичного факультету Празького університету. Закінчив медичний факультет університету в Празі. Працював лікарем загального та психіатричного шпиталів Праги, окружним лікарем у м. Жовква Львівської обл., професором акушерства Львівського університету (1854-1870); обіймав посаду головного лікаря Львівського військового та холерного шпиталів. За заслуги в медицині та охороні здоров’я нагороджений дворянським титулом von Ebenhof. Автор низки наукових праць у Львівській, Віденській і Празькій медичній пресі, серед них підручник акушерства, посібник для акушерок та брошура про методи дотримання антисептики в акушерстві. Брав активну участь у заходах боротьби з холерою в Галичині. Був прихильником застосування антисептичних засобів при пологах.