Третя річниця Патрульної поліції: ейфорія минула чи щось лишилося?

Третя річниця Патрульної поліції: ейфорія минула чи щось лишилося?

Аналітика
749
Ukrinform
Молодим патрульним поліцейським досі доводиться протистояти старій системі — переконані експерти. Але рівень довіри до них – все ще досить високий

Зранку 4 липня 2015 року на столичні вулиці вперше виїхали новенькі автівки Toyota Prius з екіпажами новоствореної Патрульної поліції України. Це була історична подія – початок кінця «славнозвісної» міліції, яка перейшла Україні у спадок від Радянського Союзу і впродовж двадцяти з лишком років існування незалежної України була ні чим іншим, як рудиментом «совка», з яким нічого не можна було зробити. Згадаймо “мєнтів”, які без жодної причини підходили на вулицях в надії “зідрати” гроші з перехожого, або пограбувати п’яного. Згадаймо “даїшників”, які ховались за кожним кущем і вистрибували на дороги аби брати хабарі з водіїв за все, що заманеться.

Саме міліція стояла по той бік барикад Майдану. Саме міліція брала участь у розстрілі Небесної сотні. Саме міліція стояла за спинами тітушок, які калічили і вбивали майданівців. Саме міліція ігнорувала “зелених чоловічків” у Криму і саме міліція першою перейшла на бік російських орків в Донецьку та Луганську. В українців був довгий список претензій і образ до «мєнтів»…

А рівно три роки тому Київ вперше прокинувся без міліції на вулицях. І це супроводжувалось величезним сплеском ейфорії в суспільстві, надії на те, що нарешті в Україні настане порядок і справедливість. Впродовж перших місяців нова поліція старалась бути більш відкритою для громадян. Щодня ЗМІ і соціальні мережі наповнювались історіями про позитивний досвід спілкування людей і поліції, мовляв, молоді працівники зняли кота з дерева, підвезли банку бензину немолодому водію, у якого далеко від заправки спорожнів бак, взяли за руку кишенькового злодія в тролейбусі. Кияни поліцейських, можна сказати, полюбили, захищали від зрадофілів у Мережі і залюбки робили селфі з правоохоронцями…

Три роки потому що залишилося від тої ейфорії? Це нам здається, що не залишилось нічого? Невдоволеність діями поліції поступово зростала, а інакше і не могло бути, інакше буває тільки в казках. Усе частіше з’являється інформація і про випадки хабарництва, і про бездіяльність правоохоронців, і про несподівано лояльне їх ставлення до злочинців. Рейтинг поліції помітно впав: лише за 2017 рік – на 25%, і зараз лише п’ята частина громадян впевнено відповідають, що довіряють поліцейським. Хоча, порівняно з міліцією, це теж не так уже й погано. Отже, щось залишилось між суспільством і правоохоронцями від того, що несло радість у 2015 році?

Укрінформ звернувся до відомих експертів та громадських діячів, так їм і поставивши питання: що ж лишилось від того сплеску ейфорії трирічної давнини? Невже надію на некорумповану та дієву правоохоронну систему вже втрачено? Чи Україна здобула досвід, з якого виростає нова надія?

Ярослав Грицак, доктор історичних наук, професор Українського католицього університету:

Ярослав Грицак
Ярослав Грицак

Щоб дати оцінку реформі, трьох років замало. Для цього треба років 5, а може навіть і 10

Я коли бачу поліцейських - цих молодих, красивих людей, відчуваю до них певну симпатію, і навіть жаль. Вони намагаються бути некорумпованими в суспільстві, яке і далі лишається корумпованим. Вони мусять бути білими воронами. І для мене велике питання, чи вони далі лишатимуться такими, чи ні. Тому що рівень спокус – дуже високий.

Загалом, вважаю, що долю реформи поліції визначатимуть інші реформи. Говоримо термінами математики: ця реформа необхідна, але ще не достатня. Сама вона не може працювати, якщо не зміниться ситуація в сферах навколо неї, зокрема у важливих інституціях, якими є, наприклад, незалежні суди. Поки суди не будуть незалежними, я побоююсь за долю цієї реформи. Спокуси дуже високі. Ми мусимо боротись з корупцією, і поки ми не поборемо корупцію принаймні на найвищому рівні – поліція завжди матиме загрозу поширення корупції в своєму середовищі.

Думаю, що суспільство ще не зовсім втратило надію. Особисто я мав кілька ситуацій з поліцією, і це, на щастя, було дуже добре і дуже коректно. Це зовсім інший досвід, ніж спілкування з міліцією. Зрештою, я можу казати лише про Львів, але думаю, що мій позитивний досвід – не єдиний. Інша річ – як українське суспільство загалом реагує тепер на правоохоронців: воно ставиться позитивно до тих інституцій, які опікуються безпекою – до армії, до поліції. Це пояснюється тим, що українці не почуваються в безпеці.

Ейфорія, звичайно, не може тривати довго. Реформа поліції була проведена на хвилі революції, а революція завжди породжує завищені надії. І найбільший виклик будь-якої революції – ці надії перевести у системні реформи, і при цьому не розчаруватись і не кинути їх. Допоки реформи триватимуть, країна йтиме більш-менш нормальним шляхом.

Для того, щоб дати оцінку цій реформі, трьох років замало. Для цього треба років 5, а може навіть і 10. Україна на марафонській дистанції, а не на спринтерській. А відтак дуже важливо вибирати правильні повороти і прискорювати рух. Поки що вважаю, що Україна справляється зі своїми завданнями “на трієчку”.

Від себе хочу привітати зі святом цих молодих людей і побажати якомога довше залишатись чесними поліцейськими, хай навіть з останніх сил!

Євген Головаха, соціолог, заступник директора Інституту соціології НАН України:

Євген Головаха
Євген Головаха

Лише комплексні реформи можуть бути запорукою існування дійсно нової поліції”

Я не погоджуюсь з тим, що на момент створення Національної поліції в суспільстві була ейфорія. То була надія, скажемо так. Було задекларовано, що буде проведено конкурс, за допомогою якого будуть відбирати лише кращих, і виберуть тих, хто буде жити за новими законами. Так, до нової поліції, за нашими даними, ставляться краще, ніж до їх попередників. Але тенденція така: у порівнянні з першими роками її існування, рівень довіри громадян дедалі знижується. Це свідчить про те, що у людей є багато претензій до нової поліції. Однак довіри все одно більше, ніж раніше було до міліції.

Те, що надію частково втрачено, пов’язано з багатьма факторами. Насамперед, не може бути в корумпованому суспільстві якась унікальна поліція. Не можна провести реформу тільки в одній інституціональній сфері, якщо в усіх інших вони суттєво відстають. Зрозуміло, що якщо суспільство ще переважно корумповане, то поліція не може жити поза цим суспільством. Звідси і певне розчарування. Хоча принципи були закладені правильні.

Якщо будуть здійснюватись комплексні реформи, буде змінюватись суспільство, то в ньому зможе постати дійсно нова, компетентна і некорумпована поліція. Якщо реформи в інших сферах гальмуватимуться – то й поліція повернеться до того рівня, на якому знаходилась міліція в останні роки свого існування. І передумови для позитивних змін – є, усе в наших руках.

Олег Єльцов, журналіст, засновник сайту “Україна кримінальна”:

Олег Єльцов
Олег Єльцов

Молодняку, який геть нічого не вміє, все ще доводиться протистояти “мєнтам””

Із позитиву, що залишилось від тієї ейфорії – це рівень довіри населення до правоохоронців. Але він такий не через підвищення якості, фаховості роботи поліції, а через зниження корумпованості у патрульно-постовій поліції. Вона завжди на виду, її співробітники найбільше контактують з населенням, а тому саме з її роботи населення робить висновок про загальну роботу поліції, що не є правильно. Тим не менш, патрульні поліцейські, які мають багато проблем – і з умовами роботи, і з керівництвом – але вони вже не є тими міліцейськими ППС-никами, які грабували п’яничок і шукали студентів-іноземців, з яких можна щось здерти.

Але загалом, як на мене, реформа МВС – не надто вдала. Системна корупція в поліції – не переможена, реальних реформ – немає, є показуха. Які системні зміни потрібні в поліції? Фактично, все доволі ефективно працювало ще за радянських часів. Єдине, що треба було – зробити ухил на дотримання прав людини і відновити ефективну структуру, яка була зруйнована вже за часів незалежності такими як Кравченко. (Юрій Кравченко – колишній глава МВС часів Кучми. – Ред.). Вони, фактично, перетворили МВС на дохідну, комерційну структуру. Тоді ж було послаблено кримінальний розшук, відокремлено від кримінального розшуку служби боротьби з наркотиками і торгівлею людьми. А це – головні збирачі інформації для кримінального розшуку. Я вже не говорю, що три роки Нацполіція лише обіцяє впровадити автоматичний контроль на вулицях, на який вічно немає грошей. Але ж відомо, що ані копійки на це не потрібно – є досвід Швейцарії, де усе обладнали на кошти зі штрафів порушників.

Чому реформа забуксувала? Частково через відсутність розуміння, як працює структура МВС, а частково – через корупційну складову. Наприклад, славнозвісна переатестація поліції, яка зруйнувала професійне ядро і налаштувала старий склад, таких собі “мєнтовських вовчат” проти молодняка – чесного, відкритого, але який геть нічого не вміє.

Оцінка населення – це не найголовніший показник роботи правоохоронців. Адже люди реагують “релігійно” – їм подобався американський поліцейський з голлівудських фільмів: він посміхається, він мужній і чесний. А тут у нас з’являються хлопці у схожих чорних одностроях… Але це був піар, а на одному ньому три роки не проїдеш.

Микола Романюк, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-