20 червня. Пам’ятні дати
День встановлений згідно з рішенням 55-ї сесії ГА ООН від 4 грудня 2000 року й відзначається з 2001 року водночас з Африканським днем біженця. Війни, стихійні лиха, порушення прав людини – головні причини того, чому люди змушені кидати свої домівки й шукати кращого життя деінде. У XX сторіччі кількість біженців стрімко зростала. Намагаючись допомогти понад мільйону біженців після Другої світової війни, 1951 року було засновано Управління Верховного комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців (УВКБ ООН). Планувалося, що Управління проіснує три роки, виходячи з міркування, що невдовзі біженці адаптуються у суспільствах, які надали їм притулок; після цього був намір розпустити цю організацію. Однак так не сталося. У 1975 році у світі нараховувалося близько 2,4 мільйона біженців. Через десять років – 10,5 мільйона. У 1995 року кількість людей, що отримали захист та допомогу від УВКБ, зросла до 27,4 мільйона.
На сьогодні кількість таких людей сягнула рекордних показників за всю історію спостережень ООН – на кінець 2017 року УВКБ зареєструвало 71,4 млн біженців та внутрішніх переселенців. Це означає, що в світі щохвилини 24 людини залишають рідні місця через війни, переслідування або зі страху за своє життя. Лідерами щодо переселенців стали Центральноафриканська Республіка, Демократична Республіка Конго Ірак, М'янма, Південний Судан та Сирія. Разом з тим до списку країн з найбільшою кількістю внутрішніх переселенців потрапила й Україна. Згідно з даними Міжвідомчого координаційного штабу з питань соціального забезпечення ВПО, станом на травень 2018 року кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становить 1 мільйон 502 тисячі 19 осіб.
Ювілеї дня:
165 років від дня народження Олександра Мишуги (1853–1922), видатного українського співака, педагога, мецената. Навчався у Львівській консерваторії, вдосконалював майстерність у Мілані. З великим успіхом співав у театрах Мілана, Львова, Варшави, Відня, Лондона, Стокгольма, Петербурга, Києва. В кінці ХІХ століття Олександра Мишугу вважали «королем тенорів» та володарем найкращого ліричного голосу. На світовій сцені його ставили в один ряд з Карузо та Шаляпіним, на українській – із Соломією Крушельницькою та Модестом Менцинським. У 1904–1911 рр. викладав у Київській музично-драматичній школі Миколи Лисенка, у 1911–1918 рр. – у Вищому музичному інституті в Варшаві, з 1918 року – у Стокгольмі. Співак мав винятково красивий за тембром, виразний і гнучкий голос, володів високою музичною й сценічною культурою. Вокальному мистецтву Мишуги було властиве органічне поєднання рис італійського бельканто і української народної пісенності. З успіхом виконував як ліричні, так і драматичні партії. Серед них – Андрій («Запорожець за Дунаєм» Гулака-Артемовського), Йонтек («Галька» Монюшка), Ленський, Герман («Євгеній Онєгін», «Пікова дама» Чайковського), Фауст (однойменна опера Гуно) та ін. Він багато виступав у концертах, присвячених ювілеям Шевченка, Франка (до речі, за життя поета допомагав йому фінансово) та інших діячів української культури, що відбувалися у Львові, Станіславі (тепер Івано-Франківськ), Києві, Полтаві, Чернігові. Пропагував українські народні пісні і твори українських композиторів. Ось лише два враження про спів Мишуги: «Я не можу розповісти, що зчинилось тоді в театрі. Після хвилинки загальної тиші зчинилося щось, чому не було назви: публіка відповіла артистові таким висловом подяки, що можна було оглухнути». (Олександр Кошиць) «Господи! Я не знаю, що зі мною сталося. Я забув, де я і хто я, не знав, чи це спів людський, чи якась музика небесна, дух мені в грудях заперло, серце перестало бити, мене не було… Лиш ураган оплесків стягнув мене на землю, але ще довго-довго, куди я не йшов, летіло за мною оте не от міра сего: «Там на горі явір стоїть». (Богдан Лепкий)
Сьогодні святкує свій день народження Ніколь Кідман (1967), відома голлівудська актриса. Знімалась у кінострічках «Далека країна», «Моє життя», «Померти за», «Портрет леді», «Миротворець», «Практична магія», «З широко закритими очима», «Мулен Руж», «Догвіль», «Інші», «Години» (премія «Оскар», 2003), «Холодна гора», «Лев», серіалі «Велика маленька брехня» та ін. Її фільмографія наближається до сотні, чимало з фільмів у яких вона знімалася – учасники престижних кінофестивалів, зокрема й Канського. Останні канські кінороботи Кідман – «Убивство священного оленя» модного грецького кінорежисера Йоргоса Лантімоса і «Обдурений» («Рокова спокуса») Софії Копполи. За 4 хвилини рекламного ролика для Шанель їй заплатили майже 4 мільйони доларів. Кідман обожнюють не тільки кінокамера, фотографи і керівники топ-брендів, але й охоронці. Вона – втілення ввічливості, ґречності і турботи. Її охоронець чи асистент ніколи не залишаться без обіду. Вона ніколи не підвищує голос. Ніколи не виказує незадоволення на людях. Вона плаче в машині, коли зіштовхується з чужим горем. Вона католичка, вегетаріанка, активна захисниця прав тварин і довкілля. Вона допомагає безпритульним дітям і онкохворим жінкам. Батьки вмовляли її піти в журналістику, натомість від кіно всі відмовляли: мовляв, куди тобі, зі зростом 180? У школі її називали «Морквиною» і «Шваброю». Але вона наполягла на своєму. Зніматися почала з 15 років і доволі швидко стала відомою актрисою в себе на батьківщині. У 1989 році сліпучо красива Ніколь приїхала з провінційної Австралії до Америки. В Голлівуді на неї чекала не лише робота, але й кохання. Пристрасне і величезне. Його звали Том Круз і він вже був суперзіркою. У 23 вона вийшла за нього заміж і декілька років почувалася найщасливішою жінкою в світі. Їх називали найзірковішою парою Голлівуда. А потім, за декілька місяців до 10-річчя їхнього спільного шлюбу, Том залишив її. Процес розлучення тривав два роки. Актриса пережила глибоку депресію й досі з гіркотою згадує той період. Нині вона у шлюбі з музикантом Кітом Урбаном, подружжя виховує чотирьох дітей. Мешкають у зовсім не зірковому Нешвіллі штат Теннессі. Їй подобається, що молодість позаду, вона не боїться старості і не є фанаткою «вічної краси». Вона – ідеальна дружина і мати. Вона знає, що таке щастя. Це точно не кар’єра. Вона навчилася казати «ні» найцікавішим пропозиціям. Головне для неї – сім’я і люди, котрим вона може допомогти. «Я висиділа власне маленьке щастя як курка курчатко», - констатує Ніколь. У неї тонкий стан, очі русалки і загадкова усмішка. У день весілля Кіт подарував їй перше видання роману Емілі Бронте «Буремний перевал». Її улюблений фільм – «Звіяні вітром». Вона – прагматичний романтик. Або навпаки: романтичний прагматик. Суперзірка, яка найкомфортніше почувається в ролі звичайної жінки.
Роковини смерті:
127 років з дня смерті Трохима Аврамовича Зіньківського (1861-1891), українського публіциста і громадсько-політичного діяча. Народився в Бердянську в бідній робітничій родині. Освіту розпочав у двокласному міському училищі, продовжував у військових навчальних закладах; вже армійським офіцером екстерном склав іспити на атестат зрілості (1886). Фах правника здобув у Санкт-Петербурзькій військово-юридичній академії. Ще юнаком познайомився з Борисом Грінченком, дружні стосунки з яким підтримував усе життя. Певний вплив на нього справили взаємини з М. Комаровим, київськими «громадівцями». 1888 р. Трохим Зіньківський розпочинає літературну працю, друкується в галицькій періодиці під псевдонімом Трохим Звіздочот, перекладає з європейських мов, займається видавничою справою. Палку дискусію в петербурзькій громаді викликала його доповідь «Молода Україна, її становище і шлях» (лютий 1890). Після закінчення академії одержав роботу за фахом у Києві, але задавнена хвороба обірвала творчі й громадські плани цієї талановитої людини. Місце Т.А. Зіньківського в історії української думки визначається передусім його участю в осмисленні та обґрунтуванні національної ідеї. Він не тільки започаткував та поіменував наприкінці 80-х рр. ХІХ ст. покоління «Молодої України», що прийшло на зміну «громадівцям» («Молода Україна», на думку Сергія Єфремова, «вперше виявила себе в публіцистичних працях Зіньківського»), а й зініціювала ревізію «українофільства», в яке виродився етнографічно-культурний напрям попередніх десятиріч. Зіньківський був переконаний, що поки національне питання не розв’язане, українська інтелігенція має присвятити себе праці на національній ниві. І це мусила б бути не тільки культурницька робота, а й діяльність, спрямована на політичне визволення народу. Без політичної волі неможлива внутрішня самостійність культури. Саме цей політичний акцент був новим словом «Молодої України». Плекання своєї національної еліти було чи не головною турботою Зіньківського, бо «ненаціональна інтелыгенція не може працювати для народу на справжній йому пожиток та користь, зневажаючи та нехтуючи його ідеали та погляди на громадські справи, бувши культурою й духом чужою народові».
