Трагедія запорожців за Дунаєм, зраджених проросійським Гладким

Трагедія запорожців за Дунаєм, зраджених проросійським Гладким

Блоги
1726
Ukrinform
190 років тому загинула Задунайська січ

Оперу «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулася 14 квітня 1863 року в Петербурзі, на українській землі вперше дозволили поставити аж 1884-го. Це засвідчує небажання царської влади нагадувати «малоросам» про Задунайську січ навіть у нібито вірнопідданій інтерпретації Семена Гулака-Артемовського, якому українці завдячують тим, що хоч щось знають про життя запорожців за Дунаєм. Туди вони подалися 1775 року після знищення за наказом Катерини ІІ Запорозької січі.

Афіша популярної опери
Афіша популярної опери

До вільних лицарів, які перейшли під протекторат турецького султана, масово втікали закріпачені хлібороби з України, що доводило поміщиків до сказу. Однак у Стамбулі ігнорували грізні вимоги російських самодержців переселити козаків якнайдалі від кордону з Росією або повернути зрадників під руку царя. Султан не раз наголошував, що нікого з козаків силою не тримає і кожен з них може перейти на територію Російської імперії.

Місце розташування Задунайської січі
Місце розташування Задунайської січі
Опера Запорожець за Дунаєм
Опера Запорожець за Дунаєм

Отож підлим і зрадливим є вчинок обраного восени 1827 року кошовим отаманом Йосипа Гладкого, який після початку чергової російсько-турецької війни вирішив таємно перекинутися на бік царя. Добре усвідомлюючи, що більшість козаків його не підтримає, він відрядив на допомогу султанові кілька тисяч найкращих воїнів, а сам із 218 прибічниками та 578 членами їхніх родин переправився через Дунай у стан російських військ.

Розлючений зрадою султан наказав роззброїти і заарештувати задунайських козаків, які ні сном ні духом не відали про зраду Гладкого. Понад 15 тисяч цивільних поселенців-українців, покинутих напризволяще підступним кошовим, вирізали розлючені турецькі солдати та мусульмани-ополченці. Так трагічно завершилася справжня історія Задунайської січі, яка півстоліття була прихистком вільнолюбного козацтва.

На відміну від християнського царя Петра І, який за перехід Мазепи на бік ворога потопив усю Україну в крові, султан виявився милостивішим. Більшість кинутих до в’язниць козаків невдовзі отримали волю й оселилися на Балканах. Натомість неписьменний Гладкий здобув офіцерський чин, дворянство і дослужився до звання генерал-майора, очолюючи Азовське козацьке військо.

Стараннями адептів «руского міра» у Запоріжжі навіть встановили кількаметрової висоти монумент кошовому отаману, який зрадив козацьке товариство і проміняв волю на мундир царського офіцера. Не гріх нагадати, що у молодості майбутній генерал розпродав батьківську землю й покинув напризволяще дружину з чотирма дітьми. Згодом пропив і прогуляв довірену йому чумацьку валку, без жодного знання столярної справи взявся за будівництво водяного млина, який змила перша повінь, і навіть намагався розбагатіти завдяки двоєженству.

Кар’єра цілком у стилі кіношного Голохвастова й тисяч ідейних сепаратистів, для яких честь і Вітчизна нічого не варті, коли немає на що випити і погуляти. Не дивно, що за часів Януковича у Запоріжжі, де пам’ять Шевченка увічнювали тільки скромні бюсти, одягнений у генеральський мундир бронзовий Осип Гладкий постав на весь зріст. Це уособлення тих малоросів, в яких від українця тільки оселедець на голові і звання потішного козака на службі чужій державі.

Віктор Шпак
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-