Наслідки Чорнобильської катастрофи долатиме ще не одне покоління українців

Наслідки Чорнобильської катастрофи долатиме ще не одне покоління українців

Блоги
1435
Ukrinform
За 32 роки після аварії на ЧАЕС ми лише завершуємо створення умов для практичного розв’язання найскладніших проблем 10-кілометрової зони

Час був ще робочий, але у п’яти корпусах цього найсучаснішого підприємства у місті Славутич – майже безлюдно. Це було дивно сприймати, бо акт про введення його в експлуатацію підписано ще влітку 2011-го. А на вулиці стояв  холодний січень 2012 року. Можливо, тому мене і фотокора нашої газети Олександра Лепетуху не дуже хотіли бачити на цій «закритій території». Потрапили туди лише завдяки міському голові Володимиру Удовиченку. Назва новобудови складна – Комплекс з виробництва металевих бочок і залізобетонних контейнерів для зберігання радіоактивних відходів Державного підприємства «Чорнобильська АЕС» (КВМБіК РАВ). Кошти в сумі майже 5,6 млн євро для створення цього об’єкта виділила Європейська комісія в рамках програми TACIS.

У ті дні, як пояснив нам Олексій Чулков, керівник підприємства, тривало налагодження обладнання, відпрацьовували технології, експериментально виготовляли лише бочки. «До залізобетонних контейнерів ми ще не бралися». У штаті підприємства було… 11 осіб. 

Чому на експлуатацію підприємств, збудованих за  кошти країн-донорів, «бракує грошей»?

Розпочав  розмову зі славутського  промислового комплексу  з виготовлення металевих бочок та  залізобетонних контейнерів  лише тому, що без  врахування  діагнозу його  виробничої «аритмії» неможливо  дати правильний аналіз причин   дуже непростої  ситуації  щодо  десятирічної  тяганини  з  початком  нормальної, стабільної роботи   кількох  підприємств   уже  на промисловому майданчику  ЧАЕС. Бо саме від них,  як й іншого тутешнього багатостраждального довгобуду – не введеного  в експлуатацію  Сховища відпрацьованого ядерного палива №2 – ще довго залежатиме  тривалість нинішнього статусу атомної станції  як «ядерного об’єкта».  Зі всіма  непоганими  соціальними пільгами та чималими зарплатами її майже трьохтисячного колективу. А результати діяльності?

– За 16 років нічого із проектів, за які відповідає ЧАЕС, не працює, – казав мені Володимир Холоша, ще будучи головою Державного агентства з управління зоною відчуження. – Заводи з переробки твердих та рідких радіоактивних відходів уже пройшли «гарячі випробування», але працюють у млявоплинному режимі – чекають гроші на витратні матеріали, на ті ж бочки та контейнери зі Славутича.

Тож про «секретний» (для журналістів) КВМБіК. Його проектна потужність  – 34250 металевих бочок та 700 залізобетонних контейнерів на рік.  Першу  чергу комплексу «Вектор», який  розташований  в зоні відчуження  за 11 км від  станції,  було здано в експлуатацію  2010-го. Виходить, що цей об’єкт чекає вже восьмий рік масового завезення всіх низько- і середньоактивних РАВ з тимчасового сховища на проммайданчику атомного монстра. Відповідно  підготовлених  та зацементованих для зберігання  на сто років  у славутських  металевих бочках та  бетонних контейнерах.  Але темпи цих робіт вочевидь не відповідають ситуації, яка склалася з накопиченням радіоактивних  відходів на ЧАЕС.  Про це  опосередковано свідчать цифри, які навів мені днями Віктор Шевченко, перший заступник міського голови Славутича.

– На нашому комплексі поки що створено 16 робочих місць, у перспективі  їх має  бути 60. За час існування підприємства виготовлено чотири тисячі бочок і 12  контейнерів.

Лише у квітні 2014-го  на «Вектор» відправили в тестовому режимі на захоронення першу партію з чотирьох штук упаковок РАВ, підготовлених на  заводі з переробки рідких радіоактивних відходів (ЗПРРВ). Він розташований  на території станції. Сировина для цього  унікального підприємства – кілька десятків тисяч тонн радіоактивного шламу з трансурановими елементами та високоактивною органікою. Вони зберігаються поруч з ядерними блоками  ЧАЕС у тимчасових сховищах-«банках».  На них звернув мою увагу Василь Рибаков, заступник керівника ЗПРРВ  під час «екскурсії» по заводу. Проектний термін експлуатації цих заповнених вщент залізобетонних ємностей сплив ще в 2011 році. Підприємство  розпочали будувати в 2001-му. 2014-го вкотре обіцяли запустити його у серійне виробництво. Сьогодні по факту воно продовжує перебувати у стадії  доопрацювання, освоєння. 

Головна біда всіх,  по суті, об’єктів, збудованих за кошти іноземних країн – постійне бюджетне недофінансування після введення їх в дію. І щодо  проектів відпрацювання надто складних технологій, і щодо створення нормальних умов для виконання виробничих програм. Не дивно, що вивезення на початку 2018-го із ЗПРРВ на захоронення  у спеціально облаштоване приповерхневе сховище твердих радіоактивних відходів (СОПСТРВ) ще чотирьох, перших у цьому році, контейнерів, оцінили мало як не результат титанічних зусиль. Урочисто повідомлялося, що підприємство «підійшло до фінального етапу введення в експлуатацію». Тому, мабуть, логічно, що за таких темпів  відповідної переробки  рідких РАВ і вивезення  їх вже в зацементованому вигляді  на «Вектор», ситуація  з  ними щодалі стає складнішою. Уже налічуються десятки тисяч кубометрів радіоактивного «добра». Як вважають фахівці, для того, щоб всі рідкі РАВ,   які накопичилися  на станції, та, зокрема, на об’єкті «Укриття», за 32 роки після аварії,  випарити на ЗПРРВ (за найсучаснішою технологією!)  і перетворити  на тверду фракцію, відповідно локалізувавши в металевих славутських бочках та контейнерах, а потім вивезти на «Вектор», знадобиться приблизно 30 років.

«Інколи бракує коштів навіть на бензин»

Одна з головних причин, не гріх повторитися, постійних перенесень в останні  десятиліття здачі в експлуатацію всіх підприємств, які передбачені для поводження з рідкими і твердими радіоактивними відходами та відпрацьованим ядерним паливом, лежала і досі лежить на поверхні. І недобудовані «Вектор» та Сховище відпрацьованого ядерного палива №2  (СВЯП-2), і Центральне сховище для відпрацьованих джерел іонізуючого випромінювання (ЦСВДІВ), яке донедавна було в стадії «гарячих випробувань», і  «Арка» над «Укриттям», як і решта інфраструктури для виведення ЧАЕС зі  статусу «ядерного об’єкта»  та перетворення «Укриття» на екологічно безпечну систему, збудовані за міжнародні великі кошти. Один лише  «Новий безпечний конфайнмент» (НБК) обійдеться  країнам-донорам у понад півтора мільярда євро. Жодного  об’єкта, до речі, для поводження з РАВ  за бюджетні гроші не будується. Все це робиться за донорські кошти. І ось коли всі споруджені  укриття, заводи  і сховища потрапляють у  власність держави, виявляється, що у неї немає грошей на їх експлуатацію, на  безпосереднє виконання  ними функцій, задля яких  все це створювалося.

«У нас є сучасне сховище  для радіоактивних відходів, але інколи немає коштів навіть на бензин, щоб його заповнити, – зазначив в одному з інтерв’ю у травні 2017-го Віталій Петрук, голова Державного агентства з управління зоною відчуження (ДАЗВ). – Все фінансується за залишковим принципом. Кошти виділяються лише на заробітну плату і на оплату комунальних послуг». Тобто на порушення вимог Закону України №256/95-ВР «Про поводження з радіоактивними відходами», який набрав чинності ще 4 липня 1995 р. Відповідно до нього у 2008 році було створено Державний фонд поводження з РАВ.   Дохідна  частина Фонду  формується за рахунок коштів, які надходять від екологічного податку,  за принципом «хто створює РАВ, той і платить».  На 95% радіоактивні відходи утворюються  підприємствами НАЕК «Енергоатом». Тому й сума екологічного податку, яка перераховується щорічно  в держбюджет  цією  енергогенеруючою компанією,  становить сотні й сотні мільйонів гривень. Вони закладені в тарифі  «Енергоатома», в кожному кіловаті, виробленого атомними станціями.  Тож фактично   виходить, що за десять років після створення  «Спецфонду РАВ» лише один  «Енергоатом» перерахував  на його цільове призначення, тобто на будівництво і експлуатацію інфраструктури   поводження  з РАВ,  кілька мільярдів гривень. Але вони були використані за іншими статтями  Держбюджету.

«У річному бюджеті агентства на 2017-й, – пояснював пан Петрук  навесні минулого року  в згаданому  інтерв’ю, – закладено 2 млрд, із яких майже 800 млн грн йде на внески України у Фонд «Укриття», близько 800 млн грн – на підтримку об’єкта «Укриття» і зняття ЧАЕС з експлуатації. «Енергоатом»  у 2017 році може перерахувати майже 800 млн грн, які можуть бути у Фонді РАВ, але підуть у загальний фонд бюджету». Тому, за словами  керівника Державного агентства з управління зоною відчуження, пріоритетом Міністерства екології і природних ресурсів та ДАЗВ в минулому році було те, що ігнорувалося багато років –  «відновлення  цільового використання Фонду РАВ». І це їм вдалося за підтримки парламенту, уряду і Президента. З 1 січня 2018 року  набрав чинності  закон №2124-VIII  «Про внесення  зміни до статті 4 Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» щодо удосконалення  механізму фінансування поводження з радіоактивними  відходами». Іншим законом – №2125-VIII, підписаним Петром Порошенком того ж 11 липня 2017 року,  –  внесено  зміни до Бюджетного кодексу України щодо вдосконалення механізму фінансування поводження  з РАВ. Як кажуть,  нарешті!

Фахівці вважають, що все це, якщо буде  стовідсотково виконуватися, має надалі забезпечувати належне фінансування і будівництва та утримання сховищ  для зберігання  радіоактивних відходів, і  експлуатацію  в  стабільному, плановому  режимі заводів з переробки рідких  та твердих РАВ.

Станіслав Прокопчук
«Урядовий кур’єр»

* Точка зору автора може не збігатися з позицією агентства
Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-