19 квітня. Пам’ятні дати

Ця подія, яка відбувалася в четвер, п’ятницю і суботу великоднього тижня 1917 року в залі Купецького зібрання (тепер Національна філармонія України), стала епохальною віхою національного відродження України, однією з найважливіших подій початкового етапу Української революції. Всеукраїнський національний конгрес став першим представницьким форумом українського руху на теренах України, який перетворив Українську Центральну Раду (створена в Києві 17 березня 1917 року) з регіональної на загальноукраїнську організацію. Конгрес, на який зібралося 900 делегатів від політичних, культурних і професійних організацій з усієї України, а також від українців Бессарабії, Дону й Кубані, рішуче висловився за надання Україні автономного статусу в межах майбутньої Російської федеративної республіки та проголосив Центральну Раду загальноукраїнським крайовим представницьким органом. Тоді ж відбулися перевибори Президії Центральної Ради. Михайло Грушевський залишився головою, а його заступниками стали радикальний соціал-демократ Володимир Винниченко та соціал-ліберал Сергій Єфремов. З цього моменту, відчувши широку підтримку на місцях і передбачаючи створення широкої мережі українських комітетів на сільському, повітовому й губернському рівнях, Центральна Рада почала усвідомлювати себе вищим представницьким органом українського народу тих територій, де українці становили більшість населення. А відтак, її майбутня конфронтація і боротьба з Радою об’єднаних громадських організацій, засідання якої вже наприкінці весни представники українських організацій перестали відвідувати, ставали неминучими.

Сьогодні День пам’яті Мефодія (близько 815-885), проповідника християнства, архієпископа Моравського, слов’янського просвітителя і творця слов’янської абетки, старшого брата Кирила. Якщо Кирило був стовідсотковим гуманітарієм – здобув освіту в школі при імператорському дворі Константинополя, а згодом працював патріаршим бібліотекарем і викладав філософію, а потім перебував навіть на дипломатичній службі, то Мефодій був спочатку військовим, правителем однієї з слов’янських областей поблизу Солуня. Втім, блискуча військова кар’єра його не вдовольняла і він, у пошуках сенсу життя, вирішив стати ченцем. Але не довго довелося йому пробути рядовим монахом – мав гострий розум, організаторський хист, до того ж був надзвичайно побожним – і його призначають ігуменом монастиря Поліхорн у Малій Азії. Згодом брати об’єдналися в просвітницькій діяльності – перекладали слов’янською мовою богослужебні книги, самі писали оригінальні твори, проповідували православ’я, виступаючи проти німецького католицького духовенства, відкривали при церквах школи, готували учнів. Оригінальні твори братів не збереглися, але існує думка, що Мефодій – автор гімну на честь Дмитра Солунського. Брати переклали Євангеліє, Апостол, літургію, служебник, фрагменти псалтиря і требника. Мефодій разом із учнями переклав і Біблію. Своєю діяльністю Кирило і Мефодій заклали підвалини оригінальної слов’янської писемності й літератури, зокрема болгарської. У Болгарії встановлено орден «Кирило і Мефодій» - одну з найпочесніших державних нагород. Ім’я Кирила і Мефодія носила таємна політична організація української інтелігенції в Києві – Кирило-Мефодіївське братство (членом братства був і Тарас Шевченко). Пам’ять святих Кирила і Мефодія щороку вшановують 24 травня в усіх слов’янських країнах. Тоді ж в Україні відзначається і День слов’янської писемності і культури.

Події дня:

19 квітня 1943 року розпочалось повстання у Варшавському гетто, яке тривало до 16 травня. Було жорстоко придушене регулярними частинами СС. Один із керівників повстання Мордехай Анелевич у листі до свого заступника Іцхака Цукермана писав: «Те, що ми пережили, перевершило найсміливіші наші сподівання… Головне – здійснилася мрія мого життя: я дожив до того дня, коли євреї гетто піднялися на свій захист і повели боротьбу у всій її величі і славі». Один із повстанців Арія Вільнер зауважував: «Ми не збираємося рятувати себе… З нас ніхто не виживе. Ми хочемо врятувати честь народу».

Ювілеї дня:

246 років від дня народження Давида Рікардо (1772–1823), англійського економіста, одного із засновників класичної політичної економії Основна праця – «Засади політичної економії та оподаткування». Послідовник і водночас опонент Адама Сміта. Прибічник трудової теорії вартості. Про фінанси та економіку Давид Рікардо знав не з чуток: він народився в португальсько-єврейській родині біржового маклера. Був третім із 17 дітей. До його народження родина мешкала в Голландії. В цій країні він навчався до 14 років. Потім приїхав до Лондона й почав допомагати батькові на Лондонській фондовій біржі. В 16 років він вже був правою рукою батька й міг самостійно проводити ті чи інші торговельні та біржові операції. Втім, у 21 рік Давид відмовляється від традиційного юдаїзму, переходить у протестантизм і бере шлюб з англійкою. Для родини це було прикрою несподіванкою. Батько позбавляє його права на спадщину, мати не розмовляє; його виганяють з дому. Але до того часу Давид встиг заробити й зекономити певні кошти (приблизно 800 фунтів), що дозволило йому без сторонньої підтримки утримувати сім’ю. До того ж він був талановитим біржовим маклером. До 38 років Давид Рікардо стає помітним лондонським фінансистом. У 42 він відійшов від активної діяльності, присвятивши себе науковим дослідженням у царині економічної теорії. Його статки перевищили мільйон фунтів, він купив чималий маєток у Глостерширі й вів життя заможного землевласника. У 1819 році був обраний членом Палати громад (депутатство він купив, але згодом почав виступати проти такого звичаю). Часто виступав з економічних питань. Серйозно цікавитися економікою Давид Рікардо почав з 1799 року після прочитання книги Адама Сміта «Багатство народів». Рікардо був прихильником концепції цілковитого економічного лібералізму, противником будь-якого державного втручання в економіку.

87 років від дня народження Ростислава Івановича Доценка (1931-2012), українського перекладача і критика. Переклав романи «Портрет Доріана Грея» Уайльда, «Останній з могікан» Купера, «Крадії» й «Домашнє вогнище» Фолкнера, «Великі сподівання» Діккенса, збірки оповідань Едгара По, ірландську малу прозу.

Роковини смерті:

День пам’яті Миколи Костомарова (1817-1885), українського історика, етнографа, письменника, громадського діяча, одного з засновників Кирило-Мефодіївського братства (написав його програмні документи «Книга буття українського народу», «Правила» і дві відозви). Закінчив Харківський університет. Ад’юнкт-професор Київського університету. Професор Петербурзького університету, співробітник журналу «Основа», редактор збірника «Акты Южной и Западной России». Величезна наукова спадщина Костомарова містить фундаментальні праці з історії України ХVІ-ХVІІІ століть – «Богдан Хмельницький», «Мазепа и мазепинцы», «Гетьманство Юрия Хмельницкого», «Павел Полуботок» та ін. Автор збірок поезій «Українські балади» та «Вітка», історичних драм «Сава Чалий», «Переяславська ніч», повістей, казок. Майже 10 останніх років життя Костомаров прожив у селі Дідівці під Прилуками (родовий маєток дружини), де він поправлявся після інсульту. Сучасники історика у своїх мемуарах охоче розповідають про Костомарова-людину, відзначаючи його феноменальну пам’ять, а заодно й численні «професорські» дивацтва. Живучи в Дідівцях, Костомаров любив гуляти лісом, збираючи квіти, які засовував у петельки й кишені піджака, або ж у капелюха. Боявся спеки й сварився з рідними за відчинені вікна; всупереч забороні лікарів щоранку обливався холодною водою. Був примхливий до їжі: обов’язково вимагав, щоб риба, перед тим, як її почистять і засмажать, неодмінно була живою (те ж саме вимагалося, коли йшлося про курячий бульйон). На схилі літ був страшенно неуважним.