Російський харасмент і банька з Жириновським
Поки в США, а слідом за ними і в Європі, розвивалася історія з передовиком харасменту кіно-продюсером Гарві Вайнштейном, паралельно йшли глузування над цією історією, в якій дійсно бували і деякі перегини. Але ось у Росії вибухнув скандал на ту саму тему – з депутатом Державної думи Росії. І не просто депутатом, а головою комітету з міжнародної політики, куратором різних проектів РПЦ Леонідом Слуцьким.
Розвиток історії показує актуальність проблеми харасменту. А також те, що це багато в чому – тест на загальну цивілізованість суспільства. І авторитарна Росія, яка піднімає на щит архаїзацію, цей тест чудово провалила. З іншого боку, у цій справі дуже важливим є те, що в російському соціумі, професійному співтоваристві все ж ще можливе деяке єднання, солідарність. Правда, з такого нестандартного приводу. Але й це відрадно.
ПЕРЕДІСТОРІЯ: ЖЕРЕБЕЦЬ У ПАРЛАМЕНТІ
Але спочатку українського читача потрібно ввести в курс справи депутата Слуцького. Зайдемо здалеку.
Інцитат – улюблений кінь сумно відомого римського імператора Калігули. Є легенда, що імператор спочатку зробив свого коня громадянином Риму, а потім навіть призначив його римським сенатором. Вважається, що Калігула встиг би зробити коня ще й консулом, якби його не вбили (імператора).
Сьогодні в російській Держдумі, судячи з зовнішнього вигляду, знаходяться істоти виключно виду Homo Sapiens. Що, втім, не заважає багатьом з них на практиці показувати себе Homo Erectus (історичний попередник «людини розумної»), або просто жеребцями.
У лютому 2018 року на умовах анонімності кілька журналісток повідомили телеканалу «Дождь» про сексуальні домагання Слуцького. Гарне уявлення про галантність типажу дає таке свідчення однієї з них: «Он прислонил внутреннюю часть ладони к моему лобку и провёл рукой вверх. Это произошло в прошлом году. После этого я больше с ним не общалась и избегаю его».
Якою ж була реакція? Загалом барською, без будь-якого усвідомлення серйозності звинувачень – можна подумати, пару-трійку селянок спробував завалити на сіннику. Слуцький опублікував пост у соцмережах, де назвав все це «низькопробною провокацією». Колеги-політики підтримали його дружнім іржанням. Зокрема, інший депутат від ЛДПР Антон Морозов написав: «Валите на других членов КМД (комітет з міжнародних справ, – ред.). Я готов взять пару журналисток на себя!)». «Обсудим», – сказав Слуцький. «Я тоже возьму три на себя», – підтримав ініціативу колишній співробітник представництва Північної Осетії при президентові єдинорос Олексій Габісов. Слуцький закликав друзів до помірності: «Сбавьте темп, коллеги! Где я вам столько журналисток найду?». Габісов у відповідь проявив непомірний оптимізм: «Что вы не найдете, мы найдем». «Вот что значит команда!» – захопився, підсумовуючи, ще один представник ЛДПР депутат Олександр Шерін.
Цей казармений гумор викликав обурення у пристойних людей. І найбільше обурення – у журналісток, які його звинувачили і після цього вирішили вийти з тіні анонімності. Першою відкрито про непристойну поведінку Слуцького розповіла журналістка телеканалу RTVi Катерина Котрикадзе. Слідом виступили продюсер телеканалу «Дождь» Дарина Жук, екс-кореспондент «Коммерсанта» Анастасія Карімова. Але особливо цінною стала заява кореспондента Російської служби Бі-бі-сі Фаріди Рустамової. На підтвердження своїх слів вона опублікувала розшифровку аудіозапису фривольної бесіди депутата з нею в березні 2017 року (Важливо відзначити: Слуцький під час розмови бачив, що диктофон включено). Фраза Слуцького з цього запису «Я руки не распускаю, если только чуть-чуть» стала знаменитою.
Держдума, її керівництво дибки стали за Слуцького. Це був, як кажуть у Росії, повний зашквар. Глава ЛДПР Жириновський назвав постраждалих журналісток «злобными убожествами» (Втім, чого ще можна чекати від людини, відомої тим, що тягала у Держдумі жінок за волосся; а також своїм наказом охоронцеві зґвалтувати вагітну журналістку, запитання якої йому не сподобалися). Син пана Ж. і тому глава фракції ЛДПР Ігор Лебедєв впевнено пояснив все підступами світової закуліси: «Журналистки покушались именно на председателя по международным делам». На захист Слуцького виступив і так званий «жіночий клуб» Держдуми (співголови з різних фракцій: Олена Сєрова, Ольга Єпіфанова, Тамара Плетньова, Олена Строкова).
А напередодні 8 березня з цим дивним святом дуже витончено привітав жіночу частину парламентського пулу голова Держдуми В'ячеслав Володін. Спочатку він наказав вручити журналісткам квіти, а потім сказав: «Вам опасно работать в Думе? Если да, то меняйте работу». І це, безумовно, була вершина барського хамства: не подобається – іди геть звідси! Сумно, що на бік Слуцького стала і уповноважений з прав людини в Росії Тетяна Москалькова, назвавши звинувачення проти нього облудною брехнею.
Розгляд парламентської комісії з етики, куди надійшли заяви журналісток, було призначено на «після виборів президента», точніше – на 21 березня.
«КОМІТЕТ З ПИТАНЬ ЕТИКИ»: КОЛИ ВИННІ ПОСТРАЖДАЛІ
Головою думської Комісії з етики є Отарі Аршба, випускник Вищої школи КДБ, полковник ФСБ у відставці. Ну, це добре відомо: кращі фахівці з етики в Росії – гебісти. Засідання комісії Аршба вів маніпулятивно, немов допит на невигідну, непотрібну йому тему. Фаріда Рустамова по завершенні цього принизливого дійств сказала: як їй здається, «депутаты не хотели разобраться с тем, что произошло», а просто «поделились своими взглядами на жизнь и мораль». І це максимально м'яке формулювання того, що відбувалося. Оскільки все обговорення йшло гаденько, з підхіхікуваннями та звинуваченнями, в першу чергу, на адресу самих журналісток. У чому легко переконатися, прочитавши розшифровку.
...У багатьох людей, особливо тих, хто цікавиться спортом, дивиться олімпіади, іноді залишається якась реліктова повага до великих спортсменів. Цих дурних сентиментів треба позбавлятися. У нинішній Росії, як колись в СРСР, спортсмени – усього лише стовпи, стовпчики, які підтримують режим. Ось і на цьому засіданні, мабуть, гірше за інших себе проявили триразові олімпійські чемпіони, великий російський борець Олександр Карелін та велика радянська фігуристка Ірина Родніна.
Карелін, здоровенний борець-важковаговик, колись вважався символом мужності, почав конспірологічно звинувачувати постраждалих журналісток у передвиборній заказусі, бажанні зіпсувати передвиборну кампанію дорогого ВВП: «Скажите, вот вы говорите, что не было намерения все это доносить, обсуждать... устраивать из этого информационную бурю. А почему все это совпало на тот период с президентской кампанией? Не было синхронизации никакой? Все так слаженно <...> На что вас побудило. А почему именно в эти периоды? Почему именно в период, мягко говоря, особенный, ажиотажный, выборы президента идут. Почему именно в этот период? Не через месяц, не за месяц до этого? Есть какое-то созвучие, нет? Или потому, что шумно и резонирует хорошо? Вы же упаковщики мнений».
А ось Ірина Родніна взагалі договорилася до того, що це журналістка, яка наполегливо просила у голови думського комітету з міжнародної політики коментар, у такий спосіб його домагалася. А значить, і спровокувала його на таку поведінку (раніше це називалося: «А зачем она мини-юбку надела?»). Цей діалог в стилі літератури абсурду варто навести:
«Роднина: Мы помним (я лично очень хорошо помню), когда вы по коридору достаточно назойливо после встречи (депутатов ГД с Марин Ле Пен, – ред.) буквально домогались информации от Слуцкого, который вам все то же самое говорил (что никакой информации, встреча закрытая). Вам не кажется, что ваше несколько назойливое поведение вызвало какую-то реакцию? Я была свидетелем здесь, на коридоре. (Ага, «у нас на районе», – О.К.)
Рустамова: Ирина Константиновна, при всем уважении, то, что вы называете назойливостью, – это работа наша такая, к сожалению.
Роднина: Я бы не сказала, что это работа...
Рустамова: Вы никогда не были журналистом.
Роднина: Я с журналистами встречаюсь достаточно давно, я думаю, что вы, наверно, еще и в октябрятах не ходили (как здесь к месту эти нафталиновые «октябрята», – Ред). Есть, конечно, различные формы. Я не считаю, что это работа. Это манера поведения, но не работа».
Ну і прекрасна фінальна крапка відразливої стенограми.
«Мужской голос: Давайте мы Слуцкого позовем.
(Журналістки виходять.)
Депутат Кармазина: Секретарь провожает, а вы, мужики, сидите!»
Ги-ги-ги, «Знову пожартувала і знову вдало». І це, нагадаю, комісія з етики, яка розглядає справу про сексуальні, ги-ги, домагання. Відповідно, комісія не виявила порушень етичних норм у поведінці депутата Слуцького.
Тобто ці люди, які засідають у Держдумі, і на цьому етапі не прийняли цю історію всерйоз. А що такого? Можна подумати, якісь журналюшки. Зате ми своїх не здаємо!
Загалом, звичайні непробивні динозаври і бронтозаври російської політики.
Але вони не розрахували. Наслідки, як виявилося, все ж були.
ПЕРШИЙ БОЙКОТ У ПУТІНСЬКІЙ РОСІЇ
Ось скільки живе, цвіте і розвивається режим Путіна в Росії прекраснодушні інтелігенти все міркують, як добре і правильно було б оголосити бойкот якоїсь з його частин, гілок з якогось із приводів. Досі не виходило. І ось – вперше! – вийшло.
Першим про відкликання всіх своїх журналістів від роботи в Держдумі оголосив медіахолдинг РБК. Співкерівник об'єднаної редакції РБК Єлизавета Голікова так пояснила рішення: «Это история шире, чем харассмент-гейт. Это история шире, чем отношения журналистов и ньюсмейкеров, слабых и сильных. Это история про отношения власти и общества в целом».
Про "призупинення роботи з Держдумою" заявив також телеканал «Дождь», з якого, власне, починалася вся історія. «Женщинам находиться в Госдуме просто-напросто опасно», – сказала головний редактор каналу Олександра Пєрєпьолова.
Не залишилося осторонь і «Ехо Москви». Причому його головний редактор, який вдало балансує між підлабузнюванням перед владою, роз'ясненням-виправданням її дій і покусуванням, вирішив, що щодо цієї конкретної історії варто зробити заяву жорсткішу. І навіть – більш грубу. Ось що написав Венедиктов у блогах сайту радіостанції: «"Эхо Москвы" считает теперь Государственную думу небезопасным местом работы для журналистов обоих полов (мало ли какие есть пристрастия у депутатов) и, в соответствии с предложением спикера Госдумы Вячеслава Володина, отзывает своих журналистов из Госдумы. «Эхо Москвы» подтверждает свое решение от 5 марта о прекращении взаимодействия с председателем комитета по международным делам Леонидом Слуцким».
Про відкликання своїх журналістів з Держдуми заявив головний редактор RTVI Олексій Пивоваров. (Нагадаємо, що ведуча RTVI Катерина Котрикадзе була першою, хто відкрито звинуватив парламентарія у сексуальних домаганнях).
Потім Видавничий дім «Коммерсант» оголосив бойкот, але не всій Держдумі, а лише депутату Леоніду Слуцькому та комісії Держдуми з етики. Інформпортал Лента.ру – одному тільки Слуцькому.
Після цього до бойкоту в тій чи іншій формі почали приєднуватися інші видання, в тому числі досить авторитетні: «Ведомости», «Новая газета», «Новые известия», радіо «Говорит Москва», портал Zнак, медиапроект The Bell й інші. У тому числі досить екзотичні видання – від «Спецназу Росії» до The Village.
Популярний інформпортал Meduza.io не просто підтримав бойкот, але і підготував картинку для перепосту «Я тоже считаю, что Слуцкий должен уйти из Госдумы».
І тепер сумнівно, що цю історію вдасться так просто зам'яти. Тут, до речі, важливо нагадати, що Слуцький – голова комітету з міжнародної політики. Відповідно він часто працює з «західними партнерами», їздить в ПАРЄ. А у цивілізованих країнах до харасменту ставляться не як в Росії. І свою порцію ляпасів як Слуцький, так і парламент, який він представляє, країна ще отримає.
На цьому, здавалося б, можна і закінчувати історію. Але ні – вона отримала несподіване і дуже гучне продовження, яке, як здається, спровокував своїм постом Олексій Венедиктов.
АПАРАТ ДЕРЖДУМИ, «БЛАКИТНОГО ПОТОКУ» І Ж., ЯКИЙ ЗА ЗА Ж
Згадаймо і прочитаймо уважно заяву Олексія Венедиктова в Блогах «Еха». Відкликаючи журналістів і журналісток, він куснув самого спікера Володіна. Але ще цікавішими є венедиктовські слова, з яких починається речення, в якому згадано спікера: «"Эхо Москвы" считает теперь Государственную думу небезопасным местом работы для журналистов обоих полов (мало ли какие есть пристрастия у депутатов)».
Щоб оцінити красу фрази, потрібно згадати, що в Росії гомофобія – одна з важливих тем, що інструментально використовуються у політиці. Коли є якась пауза в ненависті до когось, то її одразу ж заповнюють ненавистю до ЛГБТ. А в такому суб'єкті Російської Федерації, як Чечня, гомосексуалізм – достатній привід для затримань, тортур і страт. І ось головний редактор «Еха» передбачає, що «сии наперсники разврата» можуть сидіти і в Думі. І в тому ж реченні згадує прізвище спікера Володіна.
Дуже схоже, що саме цим Венедиктов вивів хвилю викриттів на новий рівень. Один з провідних журналістів телеканалу «Настоящее Время» (Радио Свобода + Голос Америки) Ренат Давлетгільдеєв закликав російських чоловіків, юнаків розповісти про те, як їх піддавали харасменту, домагалися «люди, викриті владою, депутати Держдуми, судді, чиїми помічниками ви працювали після практики, співробітники кількох міністерств рівня заступників». Ну і депутати російської Держдуми теж: «Да, Леонид Слуцкий глубоко гетеросексуальный человек. Но ведь десятки депутатов предпочитают увозить по спецбаням именно мальчиков».
Для прикладу і для початку Давлетгільдеєв розповів свою історію: «После финала конкурса Мисс Россия, который проводил Рустам Тарико (российский предприниматель, владелец холдинга «Русский Стандарт», – ред.) в Гостином дворе, меня за руки пытались вывести из здания помощники Жириновского и отвезти с ним в корпоративную сауну ЛДПР, а сам он, пока давал небольшое интервью, лапал за жопу так, что руки тряслись с диктофоном».
У кінці свого посту в Facebook журналіст «Настоящего времени» назвав ще кілька імен людей з вищої російської влади, гомосексуальні схильності яких - не така вже й таємниця: «Моя история – ерунда по сравнению с тем, что бывало в той же ЛДПР. И эта шутка про скандал со Слуцким, который был нужен, чтобы доказать, что в партии есть хотя бы один депутат-натурал – очень близка к реальности (Ну не один, помним комменты его однопартийцев Морозова и Шерина, – О.К.). И я даже не говорю про принцип отбора помощников для Володина или сотрудников аппарата главы правления Газпрома».
Отож тележурналіст, який не так давно здійснив камінг-аут і зізнався у гомосексуальності, дав свою версію трьох високопоставлених геїв у російської влади: Жириновський, Володін, Міллер. Причому першого з них він ще й персонально звинуватив у харасменті...
Якщо говорити про Жириновського, то тут згадується, наприклад, один з останніх його телероликів (для каналу Рен-ТВ), в якому пан Ж. з нагоди Дня фізкультурника плескається у басейні з молодими активістами партії.
Про гомосексуалізм В'ячеслава Володіна любить розповідати політолог Станіслав Бєлковський (можна припустити, той якось відмовив йому у фінансуванні). Ну, а в зв'язку з «апаратом глави правління Газпрому» Олексія Міллера – жарт про «Блакитний потік» природного газу давно вже став банальністю.
Редакція «Настоящего времени», яка працює на гроші американських платників податків, розташована у Празі. Тому Ренат Давлетгільдеєв, який живе і працює там, відчуває захист USA, може робити свої зізнання і публікувати заклики досить сміливо. Однак, чи наважиться хтось із росіян наслідувати його приклад, розповісти про гомосексуальний харасмент з боку представників російської влади – велике запитання.
Але і без того струс виходить гарним. Для країни, верхівка якої використовує гомофобію, щоб полякати народ Гейропою та піндосами. Полякали-полякали, ну а потім в спецбаньку!..
Тому, як каже у таких випадках Олексій Венедиктов, «будем наблюдать».
Олег Кудрін, Рига.
