25 березня. Пам’ятні дати

Після проголошення 24 серпня 1991 року незалежності України одразу постало питання про ліквідацію в республіці радянської системи органів державної безпеки і створення нових державних інституцій, покликаних захистити її суверенітет та вирішувати інші завдання у сфері забезпечення національної безпеки. Одним із перших кроків на цьому шляху стало створення комісії з розроблення Концепції органів державної безпеки України. Враховуючи її напрацювання, а також роботу Комісії Верховної Ради по реорганізації органів державної безпеки, 20 вересня 1991 року парламент ухвалив постанову «Про створення Служби національної безпеки України» (СНБ України). На початковому етапі побудови цього органу було призначено керівництво Служби та її основних структурних підрозділів. Протягом вересня 1991 року – лютого 1992 року розроблено і затверджено штати підрозділів центрального апарату Служби, регіональних органів, органів військової контррозвідки та Інституту підготовки кадрів СНБ України. Далі розпочалося комплектування їх особового складу, який прийняв присягу на вірність Українському народу. 25 березня 1992 року, 25 років тому, Верховна Рада прийняла Закон «Про Службу безпеки України», і подальша розбудова Служби відбувалась на достатньо чіткому правовому підґрунті. За ці роки Служба Безпеки України зазнала чимало змін і трансформацій, іноді не в кращий бік, але події останнього часу – Революція Гідності та російська агресія на сході нашої країни внесли свої корективи в роботу цієї структури. Нові виклики, які повстали перед країною, спонукають СБУ до реформування, максимальної мобілізації сил та ресурсів, пошуку шляхів вирішення надзвичайно складних задач сьогодення і ретельної підготовки до дня завтрашнього. Сьогоднішній День відзначається згідно з Указом Президента від 22 березня 2001 року.

У ніч на 25 березня, о третій ночі, українці перевели годинникову стрілку на годину вперед, країна перейшла на «літній час». Літній час це місцевий час, притаманний певному часовому поясу, який встановлюється на певній території на літній період року, переважно з кінця березня до кінця жовтня і зазвичай різниться на годину від стандартного часу, прийнятого на цій території. Україна, яка належить до другого часового поясу (київський час), переводить годинники з 1981 року. 13 травня 1996 року була прийнята Постанова Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення часу на території України». Щоправда, у 2011 році українські народні обранці спробували скасувати зміну часу, але відповідне рішення так і не було ухвалено. Введення літнього часу було запроваджено з метою більш раціонального використання світлого часу  доби і економії електроенергії на освітлення. Першою країною, яка перевела годинники на літній час, була Німеччина. Сталося це 30 квітня 1916 року. Йшла Перша світова війна, треба було заощаджувати де тільки можна, тож прагматичні й економні німці пішли на такий крок. Наступною стала Британія, вона перевела свої годинники 21 травня 1916 року. Втім, сама ідея про переведення годинників існувала й до того. Зокрема, згадують відомого американського політика Бенджаміна Франкліна та написану ним ще у 1784 році  працю «Економічний проект зі зменшення вартості світла». На сьогодні деякі країни світу від переведення часу відмовилися. Натомість літній час застосовують у близько 100 країнах світу, зокрема майже в усіх країнах Європи.

Ювілеї дня:

150 років від дня народження Миколи Миколайовича Василька (1868-1924), відомого українського громадсько-політичного діяча, дипломата. Родом з українських землевласників північної Буковини, австрійський барон. Член Української Національно-демократичної партії, Головної Української Ради (1914) і Загальної Української Ради (з 1915) – найвпливовіших тогочасних українських політичних організацій в Австро-Угорщині. В 1898-1918 рр. Василько – депутат буковинського крайового сейму і Австро-Угорського парламенту, де відстоював національні інтереси українців, їх права на участь у суспільно-політичному і культурному житті Буковини та Галичини. Микола Василько був одним з організаторів української гімназії у Вижниці (1908) та Гуцульсько-Буковинського Легіону, який в 1915-1916 рр. брав участь у бойових діях у складі австро-угорських військ. Виступав за національно-державну автономію «Галицько-волинського краю» в складі Австро-Угорщини. Брав активну участь у підготовці і проведенні Брест-Литовських переговорів (1918) Центральної Ради з державами німецько-австрійського блоку. Користуючись авторитетом в австрійських урядових колах, Василько сприяв виробленню вигідних для України умов Берестейського миру. Він був ініціатором і співавтором таємного протоколу між УНР і Австро-Угорщиною, за яким західноукраїнські землі виділялись в окремий коронний край. Міністр закордонних справ Австро-Угорщини Чернін у своїх спогадах про ці переговори небезпідставно називав Василька «лідером австрійських українців». У жовтні-листопаді 1918 року Микола Василько стає співзасновником Української Національної Ради у Львові і ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки). Очолював її дипломатичне представництво в Австрії, потім – посольство УНР у Швейцарії і в Німеччині (1920-1924), де й помер.

Сьогодні день народження у сера Елтона Джона (1947), британського музиканта, співака, композитора. Удостоєний престижної американської премії Центру мистецтв ім. Джона Кеннеді (2004), премії «Греммі» (1986, 1991, 1994, 1997, 2000). Засновник Фонду по боротьбі зі СНІДом (1993). Почесний доктор Королівської академії музики (2002). Завдяки українському мільйонерові Вікторові Пінчуку та його дружині Олені, співак неодноразово приїздив в Україну. З подружжям Пінчуків британець давно товаришує, зокрема підтримує фінансово фонд Олени Пінчук «АнтиСНІД». У 2009 році Елтон Джон разом зі своїм партнером Девідом Фернішем хотів навіть усиновити хлопчика з одного з українських інтернатів, але тодішня українська влада не дала на це дозволу. Це сьогодні сер Елтон Джон – респектабельний британський мільйонер, поважний чоловік, зразковий татусь і шановний митець. Але в часи буремної рок-н-рольної юності він таким зовсім не був. Він був як усі, й пройшов через усі закапелки лабіринту випробувань сучасного маскульту. Дивно, але він вижив на противагу багатьом іншим, які або самі вкоротили собі віку за допомогою купи наркотиків, алкоголю і незахищеного сексу, або були вбиті побічним продуктом слави – психами-фанатиками. «Пролітаючи іноді над Альпами, я думаю, що снігові вершини – це весь той кокаїн, який я винюхав», - розмірковує співак. Єдина залежність, яка його оминула (чи він її?) – азартні ігри. Все інше він спробував і навіть по вуха об’ївся. Але йому поталанило і тепер він докладає чимало зусиль задля того, аби в подібну пастку не потрапили інші. Елтону Джону вдалося не тільки вижити, але й не втратити після всього себе – сьогодні він так само непередбачуваний, зворушливий, дивакуватий, рок-н-рольний, одним словом – живий – на відміну від багатьох нинішніх пластикових кумирів епохи. А ще Елтон Джон –  один із останніх великих представників покоління 80-90-х, людина з того далекого блаженного минулого, коли були ще живі Фредді Мерк’юрі та принцеса Діана, Версаче і Джексон, коли можна було говорити будь-що, не зважаючи на політкоректність і не боятися чергового кривавого теракту, коли позаду була холодна війна, а що буде попереду, про те ніхто й гадки не мав… Пісні Елтона Джона – звуковий символ тих відносно щасливих часів. «Що кажуть люди, коли дивляться на мене? Окуляри, гомосексуальна орієнтація, футбольний клуб «Уотфорд», постійні істерики і купа квітів. Але взагалі-то я музикальний феномен, чули про таке?» (Елтон Джон)

Роковини смерті:

Цього дня 1999 року в автомобільній аварії загинув В’ячеслав Чорновіл (1937-1999), відомий український політик, журналіст, дисидент, лідер Народного Руху України. Трагедія сталася на 5-му кілометрі автотраси Бориспіль-Золотоноша, коли Toyota Чорновола врізалася в КамАЗ із причепом, що розвертався посеред шосе. В’ячеслав Чорновіл і його водій Євген Павлов загинули на місці, а прес-секретаря лідера НРУ Дмитра Понамарчука госпіталізували з важкими травмами до лікарні. Відтоді минуло 18 років, але ясності й чітких відповідей у цій історії не побільшало. Офіційна версія – нещасний випадок, а версія народна, якої дотримуються прихильники Чорновола та його син Тарас – політичне вбивство напередодні майбутніх президентських виборів. Наступного дня після аварії, тодішній очільник МЗС Юрій Кравченко заявив, що аварія на бориспільському шосе – нещасний випадок і що жодної іншої версії слідство не розглядатиме. Міністр, навіть, не став чекати офіційних висновків фахівців. Невдовзі від серцевого нападу несподівано помер головний свідок – один із трьох пасажирів «КамАЗу», Іван Шолом. Водія КАМАЗу Володимира Куделю спочатку засудили – слідство встановило, що він скоїв злочин – ДТП з тяжкими наслідками, але незабаром відпустили за амністією. У ЗМІ неодноразово з’являлася інформація про його смерть, але це були лише чутки – Куделя живий, щоправда, змушений був змінити місце проживання. Вже у червні 1999 року справа про загибель В’ячеслава Чорновола була закрита, але це не означало, що у справі поставлено крапку. Слідчі дії розпочиналися й припинялися декілька разів: у 2001 році, у 2005, в серпні 2006 року. У червні 2011 року з дозволу Тараса Чорновола відбулась навіть ексгумація тіла його батька, але світло на загадкову смерть політика так і не пролилось. І, зрештою, в березні 2012 року Бориспільський суд Київської області розпочав судове слухання у справі загибелі В’ячеслава Чорновола, а 21 січня 2014 закрив справу, визнавши аварію нещасним випадком. У лютому 2017 року понад 300 народних депутатів звернулися до генерального прокурора України Юрія Луценка з проханням взяти під особистий контроль розслідування вбивства В'ячеслава Чорновола.