23 березня. Пам’ятні дати

Всесвітній день метеорології заснований Всесвітньою метеорологічною федерацією (ВМО) і відзначається з 1961 року для підвищення обізнаності широкої громадськості в усіх країнах світу щодо діяльності Національних гідрометеорологічних служб, а також задля поглиблення розуміння значущості такої праці. Сама ВМО була заснована в 1950 році в якості компетентного органу ООН з питань спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодією з океанами. До складу ВМО входить 191 країна, зокрема й Україна, яка представлена Українським Гідрометцентром.

Передусім, Всесвітня метеорологічна організація займається питаннями погоди, клімату і води, адже небезпеки від них становить майже 90% від загального числа природних катаклізмів. Зусиллями своїх членів ВМО забезпечує прогнози і ранні попередження про подібні небезпеки, аби сприяти запобіганню і пом'якшенню наслідків від лих, порятунку життів людей, а також зменшенню масштабів шкоди майну і навколишньому середовищу за рахунок більш ефективного управління ризиками.

Ювілеї дня:

131 рік від дня народження Хуана Ґріса (1887-1927), відомого іспанського художника, графіка, декоратора і скульптора, одного з основоположників кубізму, майстра натюрморту. Хуана Ґріса називали «третім кубістом» після Пікассо і Брака. Народився він у Мадриді в багатодітній родині (був останнім із 13 дітей). Навчався в Мадридській школі мистецтв, але так і не закінчив її. Співпрацював з гумористичними журналами. На ранньому етапі творчості зазнав потужного впливу символізму. 1906 року, аби уникнути служби в армії, з 16 франками в кишені, переїхав до Парижа, мешкав на Монмартрі. Заприятелював з Матіссом, Модільяні, Леже, Пікассо, Браком, а також поетом Морісом Жакобом. На Монмартрі, в невеличкій кімнатці, де майже не було меблів, він проживе 16 років. Перша персональна виставка Ґріса відбулася в Парижі в 1919 році, потім були виставки в Берліні та Дюссельдорфі. У 20-их роках займався книжковою ілюстрацією, співпрацював з Дягілевим, створюючи оформлення для постановок «Російських сезонів», але досить швидко зневірився у балеті, побачивши його зворотню сторону з інтригами та заздрощами. Однією з відданих шанувальниць і подруг Ґріса була Гертруда Стайн. Саме їй належить заслуга відкриття таланту цього художника. На думку Стайн, фундатором кубізму був Пікассо, але Ґріс додав до нього «ясності та екзальтованості». З Пікассо вони спочатку дружили, але згодом їхні шляхи розійшлися. Заживши світової слави, Пікасо почав досить зверхньо ставитися до своїх колег, зокрема і до Ґріса. Полотна Ґріса (особливо останнього періоду його творчості) вирізняються насиченими гармонійними кольорами, подібно до полотен Матісса. Останні роки свого життя провів у злиднях, помер 40-річним. Нині його роботи знаходяться у провідних музеях світу і продаються за шалені гроші на аукціонах. Приміром, «Натюрморт зі скатертиною в клітинку» був проданий у 2014 році за майже 57 мільйонів доларів.

110 років від дня народження Архипа Люльки (1908–1984), українського конструктора авіаційних двигунів. Архип Люлька першим у світі запропонував ідею двоконтурного турбореактивного двигуна, які й нині використовують у пасажирській та військовій авіації. Народився майбутній конструктор на Київщині. Закінчив Київський політехнічний інститут. З 1946 року – генеральний конструктор першого в світі двоконтурного турбореактивного двигуна (1939–1941), інших двигунів, дослідив нові енергетичні речовини. Конструкторське бюро під керівництвом Архипа Люльки розробило десятки типів турбореактивних двигунів. Літаки з такими двигунами встановили понад 50 світових рекордів. Архип Люлька майже все своє життя працював у Москві, але не поривав з Україною, любив українську мову, дружив з діячами української культури.

76 років від дня народження Міхаеля Ханеке (1942), відомого австрійського кінорежисера і сценариста, володаря величезної кількості різноманітних кінематографічних нагород, зокрема й двох «Золотих пальмових гілок» Каннського кінофестивалю (2009, 2012), «Оскара» (2012), чотириразового володаря премії Європейської кіноакадемії. Крім кіно інколи працює на телебаченні та в театрі. Постановник фільмів: «Відеоплівки Бенні» (приз Європейської кіноакадемії, 1993), «Час вовків», «Приховане» (приз Каннського кінофестивалю, 2005; премія Європейської кіноакадемії, 2005), «Піаністка» (приз МКФ в Каннах, 2001), «Біла стрічка» («Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю 2009, а також призу ФІПРЕССІ), «Любов» (2012, «Золота пальмова гілка» Каннського кінофестивалю). Ханеке – бажаний гість на найпрестижніших кінофестивалях світу, на кожен новий його фільм щораз із нетерпінням очікують кіномани і вибагливі критики. «Його фільми – наче холодний душ для нашої матеріалістичної цивілізації», – так охарактеризувала творчість Ханеке Жюльєт Бінош. Сам режисер зауважує, що якщо кіно дає відповіді на запитання – то воно бреше. «Я волію ставити запитання, а не давати відповіді. Кожен повинен сам шукати відповіді. Я наголошую: саме шукати, а не очікувати, що ось зараз тобі подадуть, бо ти заплатив. Так, подадуть, але що?..» Звісно, пересічна більшість глядачів, вигодувана на видовищному екшні й попкорні, вважає фільми Ханеке дещо нуднуватими. Воно й дійсно так: якщо герої його фільмів убивають – то по повній, як у «Забавних іграх»; якщо кохають, то якось незрозуміло, так, як героїня Ізабель Юппер у «Піаністці», або як пара літніх людей у «Любові». У будь-якому випадку, попкорн у ритмі зміни кадрів не пожуєш.

Роковини смерті:

176 років з дня смерті Стендаля (справж. – Анрі Марі Бейль; 1783–1842), французького письменника. Автор романів «Червоне і чорне», «Пармський монастир»; психологічного трактату «Про любов», циклу новел «Італійські хроніки». До того як стати професійним письменником, а сталося це досить пізно – після 40 років, був військовим. У лавах наполеонівської армії брав участь у російському поході 1812 року. Учасник Бородінської битви, свідок грандіозної пожежі Москви, тріумфу і розгрому французької армії; її слави і ганьби. Після війни досить довго жив в Італії (Римі, Мілані): відвідував театри, галереї, цікавився мистецтвом, писав. Італія залишила глибокий слід у душі письменника. Цій країні він присвятив «Прогулянки по Риму», книгу «Рим, Неаполь, Флоренція». У 52 роки він пише: «Я обожнював і все ще обожнюю, принаймні мені так здається, жінку на ім’я Мілан. Пристрасть ця сягала божевілля від 1814 до 1821 року. Я отримав у дружини її старшу сестру на ім’я Рим; це жінка гідна, доброчинна, серйозна, строга, яка не любить музику. Я знаю її досить добре і глибоко: між нами не залишилося нічого романтичного після чотирьох років шлюбу. Я із задоволенням покину її для мадемуазель Валенсії, про котру кажуть багато чого гарного…» Для Стендаля міста були наче жінки, і він любив їх так само палко і щиро. Хоча єдиною жінкою, котру він по-справжньому кохав усе своє життя, була Матильда Дембовська.