16 березня. Пам’ятні дати

16 березня. Пам’ятні дати

2527
Ukrinform
Сьогодні виповнюється 100 років від дня заснування Українського національного агентства - Укрінформ.

Буремного 1918 року, коли в Україні вирували події української революції 1917-1921 років, у Катеринославі (нині Дніпро) було засноване Українське Телеграфне агентство – історичний попередник нинішнього Укрінформу. Спеціальна циркулярна телеграма Центрального Виконавчого Комітету Рад України повідомила: «Почало функціонувати Українське телеграфне агентство – УкТА. Головне його відділення тимчасово знаходиться у місті Катеринославі, в будинку колишнього губернського управління, кімната 2-а».

Після утворення Української Держави на чолі з гетьманом Скоропадським у Києві починає працювати Українське телеграфне агентство (УТА). З травня по листопад 1918 року його очолював Дмитро Донцов. Він же одночасно керував Бюро преси. Свої повідомлення УТА друкувало у декількох виданнях - Бюлетені Українського телеграфного агентства та Телеграмах Українського телеграфного агентства.

Відтоді наше агентство змінило чимало назв: УТА, БУП, УКРРОСТА, РАТАУ – і це ще далеко не повний перелік назв, які мало протягом своєї історії агентство, якому довелося працювати і за більшовиків, і за Гетьманату, і за УНР. Разом зі всією країною ми переживали всі катаклізми ХХ століття: репресії, Голодомор, Другу світову, брежнєвський застій, перебудову, розпад СРСР. Далі була незалежність України і нелегке формування нашої держави.

Серед фундаторів інформаційної справи в Україні - перших укрінформівців, було чимало відомих громадських діячів і представників культури, серед яких Дмитро Донцов, Рудольф Гальперін, Павло Тичина, Юрій Олеша, Іван Ле, Сергій Пилипенко, Володимир Нарбут, десятки інших письменників, поетів, політиків.

Варто згадати, що молох сталінських репресій «пройшовся» по агентству, численних його співробітниках. У гулагівських катівнях загинули перші керівники РАТАУ Володимир Нарбут та Іван Лакиза, десятки інших працівників, які виявляли принциповість, мали власну думку.

З назвою РАТАУ агентство проіснувало майже 70 років. Після проголошення незалежності України інформагентство отримало сучасну назву Укрінформ і здобуло статус національного.

Нині Укрінформ - провідне інформаційне агентство України, яке співпрацює з багатьма зарубіжними інформаційними інституціями та є членом Європейського Альянсу прес-агентств.

Події дня:

Полуботківці / Фото: www.memory.gov.ua
Полуботківці / Фото: www.memory.gov.ua

16 березня 1917 року військова нарада на чолі з полковником Павлом Волошиним заснувала українську військове товариство – «Український військовий клуб імені гетьмана Павла Полуботка», що мало на меті українізацію військових частин, та створення українського збройного війська. Ініціатором створення Клубу був відомий харківський адвокат Микола Міхновський - лідер Української партії самостійників-соціалістів. Протягом тижня він організував реєстрацію товариства та офіційне відкриття із правом створювати філії на всій території України. У пункті 3 статуту Клубу, який уклали Міхновський разом зі своїм помічником Леонідом Ганом, було визначено його мету: «гуртувати в одній сім’ї вояків, лікарів і військових урядовців української народності». Головне завдання Клубу полягало в ідеологічній частині організації національного руху серед війська Російської імперії. «Полуботковці» розгорнули пропагандистську роботу, закликаючи військових-українців єднатись. «Товариші браття! Не даймо України нікому! Полита кров’ю славних козаків-запоріжців, вкрита в цю війну горами нашого трупу – нехай встане вона до свойого життя! Товариші українці! Єднайтеся у свої українські гуртки! Єднайтеся з думкою про волю України, про її козацьку силу!» – говорилося у відозві до вояків-українців. Вживалися також заходи щодо організації першого українського військового формування – полку ім. Богдана Хмельницького. Першими вступили до полку (одразу після наради) сотник Леонід Ган і відомий український актор Микола Садовський. За прикладом Києва військові клуби були створені по всій Україні. Міхновський разом із побратимами-полуботківцями вважав, що військовий рух необхідно використати для створення національної армії, яка зможе стати головною запорукою самостійності України, але соціалістична більшість у Центральній Раді дивилася на це по-іншому – політики мали на меті взагалі позбутися армії й замінити її народною міліцією. Подальші події, зокрема збройна агресія Росії проти України, показали, що рацію мав саме Міхновський, але було вже пізно.

Крим / Фото: Укрінформ
Крим / Фото: Укрінформ

Цього дня 2014 року в окупованому Росією Криму і місті Севастополь, в обхід діючого українського законодавства та законодавства Автономної Республіки Крим, відбувся так званий референдум, щодо статусу Криму. Згідно з офіційними російськими даними, 96,77 % мешканців Криму підтримало приєднання півострова до Росії, у Севастополі за приєднання до Росії проголосувало 95,6 відсотків містян. Референдум, організований проросійською владою Криму за силового тиску російських військових та воєнізованих «ополченців», а також за підтримки пропагандистських російських ЗМІ, став черговим етапом кремлівського плану з захоплення території України. Як відомо, референдум двічі переносили: спочатку була призначена дата 25 травня – саме тоді мали відбутися вибори президента України, потім на 30 березня. Зрештою зупинилися на 16 березня – Кремлю потрібно було якнайшвидше приєднати анексований півострів, видавши збройну окупацію за мирне всенародне волевиявлення. Бойкотувати референдум закликав лідер кримських татар Рефат Чубаров, підкреслюючи, що саме рішення про його проведення було ухвалене неправовим шляхом. Результати неконституційного референдуму були грубо сфальсифіковані, а вже через два дні, 18 березня 2014 року в Кремлі відбулось підписання так званого Договору про прийняття Республіки Крим до складу Російської Федерації. Більшість країн-членів ООН та інші міжнародні організації визнали інсценований окупантами фальсифікований кримський референдум нелегітимним.

Ювілеї дня:

136 років від дня народження Христі (Христини Олексіївни) Алчевської (1882–1931), української письменниці, педагога, перекладача. Дочка Христини Данилівні Алчевської (український педагог, діяч народної освіти, послідовниця Костянтина Ушинського). Батько – Олексій Кирилович Алчевський був харківським купцем першої гільдії (промисловець, банкір), одним із найбагатших людей Російської імперії. Після закінчення гімназії вчилася в Парижі на жіночих курсах, згодом викладала французьку мову в харківських гімназіях. Літературну діяльність почала в 1903 році. Поезії Алчевської, що ввійшли до збірок «Туга за сонцем» (1907), «Сонце з-за хмар» (1910) та ін., пройняті ліричними та громадянськими мотивами. Їй належать також переклади творів Вольтера, Беранже, Гюго, Толстого. За свідченням самої поетеси, на її світогляд вплинули дві особи: Микола Міхновський – харківський адвокат, лідер Української партії самостійників-соціалістів (УНП) і Ольга Кобилянська. Вона підтримувала особисті стосунки й спілкувалася з Іваном Франком, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Василем Стефаником, Федором Достоєвським. Після Жовтневого перевороту Христині Алчевській жилося досить сутужно, проте жодні утиски, замовчування й приниження з боку влади не зломили її духу. На схилі життя вона дозволила собі таку репліку: «Мене не викреслити при всьому бажанні з історії ніяк». Була дуже вродливою. Агатангел Кримський, досить скупий на компліменти і байдужий до жінок, казав про неї: «Христя – не панна, а казка».

Альбіна Дерюгіна / Фото: Укрінформ
Альбіна Дерюгіна / Фото: Укрінформ

86 років від дня народження Альбіни Миколаївни Дерюгіної (1932), українського тренера з художньої гімнастики, Героя України (2002), «сталевої леді» української художньої гімнастики. Працює в СДЮШ олімпійського резерву з художньої гімнастики, старший тренер, директор; головний тренер збірної команди України, член виконкому НОК України. Родом Альбіна Миколаївна з Макіївки, з багатодітної родини. Батько загинув на фронті за декілька місяців до закінчення Другої світової війни. На ноги дітей підіймала мати. Дерюгіна – випускниця Дніпропетровського технікуму фізичної культури; згодом закінчила Київський інститут фізичної культури. Але своєю справжньою вчителькою і наставницею Альбіна Дерюгіна вважає легендарну Валентину Савеліївну Зінченко, яка, власне, й заклала підвалини української художньої гімнастики. Дерюгіна працювала тренером у Київському політехнічному інституті, в ДСС «Спартак». З 1986 – президент Федерації художньої гімнастики. Заслужений тренер України, Заслужений працівник фізичної культури і спорту України. Суддя міжнародної категорії. Серед вихованок Альбіни Дерюгіної ціла плеяда всесвітньо відомих українських гімнасток: Олександра Тимошенко, Оксана Скалдіна, Ірина Дерюгіна, Тамара Єрофеєва, Ганна Безсонова, Наталя Годунко, Ганна Різатдінова. Не зважаючи на поважний вік, Альбіна Миколаївна й досі у чудовій формі: як фізичній, так і емоційній. Вона продовжує працювати, адже є фанатом художньої гімнастики. Ненавидить слово «стимул», вважаючи, що якщо ти націлений на результат і беззастережно відданий професії, то обов’язково досягнеш успіху. Новачкам радить не бути зверхніми: дослухатися до порад старших, але водночас не боятися авторитетів. І завжди рухатися вперед: попри час, вік, політичні режими, конфузи, чутки, плітки, успіхи чи поразки.

Бернардо Бертолуччі / Фото: twitter
Бернардо Бертолуччі / Фото: twitter

77 років від дня народження Бернардо Бертолуччі (1941), видатного італійського кінорежисера, сценариста, продюсера. Поставив фільми: «Перед революцією», «Конформіст» (приз МКФ у Берліні, 1970; премія «Давід ді Данателло» в номінації «Кращий фільм», 1971), «Останнє танго в Парижі», «ХХ століття», «Останній імператор» (9 премій «Оскар», 1988; премія «Сезар» у номінації «Кращий закордонний фільм», 1988; 3 премії BAFTA, 1989), «Маленький Будда», «Краса, що вислизає», «Під покровом небес» (інша оригінальна назва «Чай в пустелі»), «Мрійники». У 2001 році удостоєний високої державної нагороди Італії – Золотої медалі за заслуги в царині культури і мистецтва. Бертолуччі не надто полюбляє спілкування з журналістами, або ж велелюдні прем’єрні покази. Він небагатослівний і уникає публічності, де лише можна її уникнути. «Нехай за мене говорять мої фільми», – не стомлюється повторювати митець надто цікавим.

Ізабель Юппер / Фото: Укрінформ
Ізабель Юппер / Фото: Укрінформ

65 років від дня народження Ізабель Юппер (1953), французької актриси театру і кіно, однієї з найяскравіших європейських актрис нашого часу. Виступала на сцені Театру Едуарда VІІІ, в театрі «Одеон». Знімалася у фільмах «Пристрасть», «Лулу», «Дякую за шоколад», «Церемонія вбивства», «Жіноча справа», «Піаністка», «Моя мати», «Любов». Ізабель Юппер народилася в родині промисловця. Навчалась в університеті на факультеті східних мов, закінчила акторське відділення Паризької консерваторії. Дебютувала в 1971 р. у фільмі «Фаустина, або прекрасне літо» (Юппер було тоді 18 років). Вона працювала з Годаром, Бертраном Таверньє, Клодом Шабролем, Франсуа Озоном, Міхаелем Ханеке. Міжнародною зіркою стала у 80-х роках і зараз перебуває у найкращій творчій формі. Знімається в США, Англії, Італії, Франції. Бере участь і в театральних проектах.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-