17 лютого. Пам’ятні дати

Патріарх Йосиф Сліпий (1892-1984) – Верховний Архієпископ, Кардинал і Митрополит (1944–1984) Української греко-католицької церкви. Народився в с. Заздрість (тепер Теребовлянського району Тернопільської області). Здобув блискучу освіту в Європі. З 1926 року очолював духовну семінарію та богословську академію у Львові. У вересні 1917 року був посвячений митрополитом Андреєм Шептицьким у сан священика і понад 20 років був його найближчим соратником. У листопаді 1944 року Йосиф Сліпий очолив греко-католицьку церкву. Він посів пастирське місце саме в той час, коли почалися переслідування уніатської церкви з боку радянської влади. Вночі 11 квітня 1945 року митрополита і весь греко-католицький єпископат було заарештовано, а вже в березні наступного року у Львові було організовано собор, що проголосив «саморозпуск» греко-католицької церкви, яка фактично перейшла на нелегальне становище. Майже десять років патріарх Йосиф Сліпий перебував у сталінських таборах Сибіру, Красноярського краю, Мордовії. У 1953 році його звільнили, заборонивши повертатися до Львова, й відправили до будинку інвалідів під Єйськом (Красноярський край), де він працював сторожем. Але владика часу не марнував: активно листувався з віруючими, таємно висвячував священиків, писав пастирські послання. У 1957 році його знову заарештували й ув’язнили на 7 років. За нього клопотали віруючі, ієрархи різних церков неодноразово зверталися до радянського уряду з проханням про звільнення митрополита. Лише в 1963 році клопотанням Папи Іоанна ХХІІІ. Сліпого було звільнено і він виїхав до Риму. У Римі він почав діяльність з розбудови церковного життя: в 1963 році виступив на ІІ Ватиканському Соборі й домігся надання Львівсько-Галицькій єпархії патріархального статусу, в 1966 році відновив діяльність Українського католицького університету в Римі. Завдяки Сліпому в Римі було побудовано собор Святої Софії, встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку. У 1965 році Й. Сліпий став кардиналом, верховним архієпископом. Перебуваючи на цій посаді, він у 1968-1976 рр. відвідав найбільші українські громади в 14 країнах Європи та Америки, що сприяло консолідації українства всього світу. Помер патріарх на 92-му році життя в Римі. 1992 року (у рік століття від дня його народження) прах Йосифа Сліпого було перепоховано у Львові, біля собору св. Юра.

Ювілеї дня:

Сьогодні день народження у Раїси Недашківської (1943), відомої української актриси театру і кіно. Народилася майбутня актриса на Житомирщині. Ще у шкільні роки вона зіграла роль Мавки у фільмі «Лісова пісня» за однойменним твором Лесі Українки, на яку її запросив режисер Віктор Івченко. Мавка була першою зоряною роллю, яка визначила подальшу долю актриси. Після школи вона закінчила кінофакультет Київського театрального інституту імені Карпенко-Карого. Працюючи на Київської кіностудії імені Олександра Довженка, створила в кадрі багато прекрасних образів жінок різного віку і різних часів. Про її акторську універсальність говорить розмаїття ролей та амплуа в кіно: від Марфи у фільмі-опері «Царева наречена» (1965) до звабливої та корисливої секретарки-блондинки Лялечки Варенцової у стрічці «Гадюка» (1965); від сільської художниці-самородка Катерини Білокур у фільмі «Буйна» до бідної єврейки з Бердичева, багатодітної матері Марії у фільмі «Комісар» (1967). Загалом у кіно- й телевізійному доробку Раїси Недашківської близько шістдесяти ролей. На сцені київського Молодого театру Раїса Недашківська свого часу збирала аншлаги у легендарних спектаклях «Канте Хондо», «Сірано де Бержерак», «За двома зайцями» та інших. Відома Раїса Недашківська і як громадський діяч. Вона один з організаторів мистецького об'єднання «Народна філармонія», що відомий передусім, своїми концертами в зоні бойових дій на сході України.

Цього ж дня святкує своє 30-ти річчя один з найтитулованіших українських боксерів Василь Ломаченко (1988). Він народився на Одещині. Перший тренер, що працює з ним і досі - його батько Анатолій Ломаченко. У віці 6 років провів свій перший поєдинок. Перше серйозне досягнення на любительському ринзі Василь отримав у віці 16 років, коли виграв чемпіонат України. У цьому ж році взяв золото на чемпіонаті Європи серед кадетів (до 16 років) у ваговій категорії до 46 кг. Також здобув там кубок як найкращий боксер першості Європи. У 2005 році виграв чемпіонат України серед дорослих у вазі 53 кг. На любительському ринзі двічі ставав чемпіоном світу у 2009 та 2011 роках, а також чемпіоном Європи у 2008. Ломаченко - єдиний в Україні боксер, удостоєний на Олімпійських іграх Кубка Вела Баркера. Цей приз вручають спортсмену за найкращу техніку ведення бою. Боксер заробив його в 2008-му в Пекіні, тоді ж виграв своє перше олімпійське золото. Ще через чотири роки на Олімпіаді в Лондоні він знову став володарем золотої медалі. На професійному ринзі з 2013 року. Нині у нього десять перемог (вісім нокаутів) з 11 поєдинків. У 2017 році Василь Ломаченко визнаний найкращим боксером світу за версією американського журналу The Ring, американського телеканалу HBO і видання Fightnews.com.

Роковини смерті:

345 років від дня смерті Мольєра (справж. – Жан Батіст Поклен; 1622-1673), французького драматурга і актора. Відповідаючи на запитання короля Людовіка ХІV, хто є тим найвидатнішим письменником, котрий уславить його царство, поет і теоретик літератури Буало відповів: «Мольєр, ваша величносте». Сучасниками й товаришами драматурга були Жан Расін, Депрео Буало, брати П’єр і Тома Корнель, Сірано де Бержерак, Лафонтен. Мольєрівські комедії завжди мали шалений успіх. «Тартюф», «Дон Жуан, або Кам’яний гість», «Мізантроп», «Жорж Данден», «Міщанин-шляхтич» і по сьогодні живуть своїм театральним життям. «На мою думку, найважливіше правило – подобатися. П’єса, яка досягла цієї мети, – гарна п’єса»,– саме таким було творче кредо Мольєра. В 20 років він став актором і залишався ним до самої смерті. 17 лютого 1673 року Мольєр востаннє вийшов на сцену. Зранку почував себе гірше, ніж завжди. Дружина благала скасувати виставу, але Жан Батіст подався до театру. Під час останньої дії його схопили судоми. Він упав у крісло, але відразу ж підвівся і дограв роль до кінця. Актора на ношах доставили додому. Ні лікар, ані священик не схотіли йти до комедіанта, якого вважали безбожником. Невдовзі у Мольєра пішла горлом кров, і він так і помер без сповіді. Ховати таку людину за церковним законом тоді було заборонено. Лише після втручання короля архієпископ дозволив поховати драматурга по-християнськи. Мольєра поховали на цвинтарі Святого Жозефа – у кутку, призначеному для самогубців і нехрещених дітей. Під час Великої французької революції тіло драматурга вирішили урочисто переховати, та його могилу було важко знайти. Чиїсь останки все ж таки викопали і перенесли до мавзолею. Та чи належали вони Мольєрові – невідомо.