8 січня. Пам’ятні дати

8 січня. Пам’ятні дати

1196
Ukrinform
Цього дня народився Василь Симоненко – український поет, журналіст, правозахисник. 

Поет «гніву і любові» Василь Андрійович Симоненко (1935-1963) з’явився на світ у селі Біївці Лубенського району Полтавщини. Дитиною пережив лихоліття Другої світової, повоєнний голод і холод. Вчився на факультеті журналістики Київського університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання працював секретарем в університетській багатотиражці, був учасником літстудії. Тоді ж почав писати вірші. Після закінчення вишу – співробітник газет «Молодь Черкащини», «Черкаська правда», «Робітнича газета». За свою небайдужість та активну громадянську позицію всюди зазнавав цькувань з боку владних партійних структур. У 1962 році Василь Симоненко разом з друзями віднайшов місця масових поховань жертв сталінських розстрілів на Лук’янівському та Васильківському цвинтарях, а також у Биківні, за що був жорстоко побитий кагебістами. Відтоді він заслаб, а невдовзі й помер – у 28 років. І хоча доля відміряла Симоненку вкрай мало, він вважається одним із найяскравіших шістдесятників, адже його поезії – згустки високого гуманізму – були своєрідною предтечею усього руху опору 1960-1970-х років. Видання творів поета було заборонене протягом п’ятнадцяти років. Лише в 1981, з інквізиторським редагуванням вийшли його «Лебеді материнства». Але його поетичні шедеври – «Ти знаєш, що ти людина…», «Де зараз ви, кати мого народу?...» «Україні», «О земле з переораним чолом…» ходили у самвидаві, їх вчили і знали напам’ять. Відтоді минуло чимало часу, і Василь Симоненко став для нас легендою. Нескорений, з гарячою і пристрасною натурою, непримиренний до ворогів українського народу, патріот своєї Вітчизни, щирий і добродійний, він увійшов у літературу як поборник правди і добра. Відчуваючи наближення кінця, Василь Симоненко нотував у своєму щоденнику: «Дивна річ: я не хочу смерті, але й особливої жадібності до життя не маю. Десять років для мене більш ніж достатньо». Через п’ять місяців після цього його не стало.

Ювілеї дня:

140 років від дня народження Володимира Старосольського (1878-1942), українського громадсько-політичного діяча, соціолога, теоретика права, адвоката. Юридичну освіту здобув у Ягеллонському, Львівському, Грацькому, Берлінському та Гейдельберзькому університетах. З 1903 року – доктор права Віденського університету, з вересня 1939 – професор Львівського університету. Зажив наукової слави як автор ряду грунтовних праць з проблем теорії держави і права, етнополітології, методології юридичної науки, соціології політичних рухів і партій. Старосольський відіграв визначну роль у розвитку руху січових стрільців, зокрема у формуванні Легіону січових стрільців, а у 1933 році його було обрано головою Української соціал-демократичної партії (Галичини і Буковини). Був фундаментально освіченою людиною, демократом і гуманістом, політиком європейського типу, який зробив один з найвагоміших внесків у поширення в Україні ідей національної незалежності та соціальної демократії. Помер Володимир Старосольський 2 лютого 1942 року на засланні у Маріїнську (Західний Сибір) після виснажливої хвороби і тривалих поневірянь.

Фото: wikipedia
Фото: wikipedia

130 років від дня народження Гната Юри (1888–1966), українського актора, режисера. Сценічну діяльність почав у 1904 році. Грав у Руському народному театрі у Львові, київському «Молодому театрі». Був одним із засновників і протягом сорока років керівником академічного українського драматичного театру ім. І. Франка. Понад двісті здійснених вистав, близько ста різноманітних сценічних образів, викладацька діяльність – такий далеко не повний підсумок мистецького життя Гната Юри. Колеги та учні актора згадують, що «лагідний, м’який за вдачею, він завжди був ущерть сповнений якимось життєрадісним духом, щедро розсипав жарти, дотепи, іронічні слівця. Однак за гумористичними виразами, зовнішнім простодушним, «прозорим» лукавством режисера дуже часто приховувалось безпощадне лезо сарказму». Десь року 1957-го у нього з’явився намір створити на франківській сцені нову редакцію «97» Миколи Куліша. Але, спостерігаючи групу акторів – у ній мов навмисно зійшлися тілисті, огрядні «маститі», Юра раптом посміхнувся. «Як же з такими виконавцями грати голодуючих? Хіба сказати, що з голоду попухли?» Делікатно мудрий у розв’язанні незчисленних щоденних театральних конфліктів, суперечностей, він і тут зберігав урівноваженість, почуття гумору. Одна актриса не першої молодості забажала неодмінно грати Анну Кареніну. – Будь ласка! – «захоплено» мовив Юра. – Але ж на Вронського доведеться вам дати Ватулю! (акторові Ватулі тоді вже було за шістдесят). Більше про своє бажання зіграти Анну Кареніну актриса не згадувала…

76 років від дня народження Стівена Гокінга (1942), відомого англійського фізика-теоретика, професора математики Кембриджського університету, популяризатора науки. Автор праць з релятивіської астрофізики, зокрема наукового бестселера «Коротка історія Часу»; довів теореми сингулярності в космології. Висунув теорію утворення чорних дір (1971). Загалом Гокінг продав більше книжок про фізику, ніж Мадонна про секс. Він здобув визнання й особистою мужністю; в результаті хвороби, втратив здатність говорити й рухатись (ще на початку 60-х років), але, навіть у такому стані, прикутий до інвалідного візка, продовжує наукові дослідження. Вчений вважає, що наукова і дослідницька діяльність приносить набагато більше задоволення, ніж заробляння грошей. А ще вчений мріє написати таку книжку, яка б продавалася в аеропортах і супермаркетах. Втім, для цього, на думку вченого, видавцю довелось би помістити на обкладинці голу жінку. І прибрати майже всі рівняння. Гокінг доволі позитивно ставиться до фантастики – і в літературі, і в кіно, вважаючи, що вона дає змогу позбавитися людям від страхів і стимулює уяву. Але наукові факти і відкриття у змозі «переплюнути» «найфантастичну фантастику». Головним ворогом знання вчений вважає не невігластво, а ілюзію знання. У Стівена Гокінга троє дітей. Старший Роберт – програміст, працює в Майкрософт. Донька Люсі – журналістка, крім англійської чудово володіє французькою і російською, а наймолодший син Тім – студент. А ще у Гокінга є онук Вільям, котрий, звісно, обожнює комп’ютери.

Фото: twitter
Фото: twitter

71 рік від дня народження Девіда Боуї (1947-2016) британського рок-музиканта, співака, композитора, кіноактора, продюсера, однієї з найважливіших постатей сучасної музики і поп-культури. Знімався у фільмах: «Людина, яка впала на землю», «Голод», «Щасливого Різдва, містер Лоуренс», «Твін Пікс. Вогонь, ходи за мною», «Остання спокуса Христа». Написав музику до фільмів: «Ласкаво просимо до Сараєво», «Крижаний шторм», «Шосе в нікуди». Лауреат почесної нагороди «Греммі» за визначний внесок у розвиток музики (2006). Протягом своєї кар’єри співак продав понад 136 мільйонів пластинок, тим самим увійшовши в десятку найуспішніших артистів в історії популярної музики Великобританії. Шість його альбомів входять у список «500 найкращих альбомів усіх часів» за версією журналу Rolling Stone (до того ж три з них вийшли підряд – з 1972 по 1973 рік, решта – в 1976 – 1977). У 2004 році журнал Rolling Stone поставив його на 39-е місце в списку «100 найвидатніших виконавців рок-музики всіх часів» і на 23-є місце в списку «100 найбільших вокалістів усіх часів». Митець, котрого за часту зміну музичного іміджу називали «хамелеоном», помер 10 січня 2016 року на 70 році життя від раку. За два дні перед смертю вийшов останній альбом артиста «Blackstar», де він знову неперевершений. «Хто я?... Вічний мім», - сказав про себе в одному з інтерв’ю Боуї.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-