Українці: про мир на Донбасі “за будь-яку ціну” не може бути й мови

Українці: про мир на Донбасі “за будь-яку ціну” не може бути й мови

2044
Ukrinform
“Укрінформ” розбирався, яка реальна картина суспільних настроїв в країні на початок 2018-го

Українці зустріли новий 2018 рік. І от яке спостереження – особисте і від друзів: багато хто вирішив відвідати центральні площі своїх міст – справити свято біля новорічних ялинок. Атмосфера була унікальна: в Києві – радісна, святкова, але люди нарікали на те, що замало салютів запустили. В Дніпрі – також святкували, але піротехніки було більше – кажуть, вона заважала. А в Одесі (автор це свідчить особисто), святкового настрою і не було – адже просто на Дерибасівській підривали потужні петарди, вибухи лунали ледь не щосекунди, - атмосфера була страшнішою, ніж спецефекти в “Кіборгах”.

Безумовно, такі спостереження не претендують на об’єктивність. Це ми лише для того, щоб підкреслити: настрої тих же киян і одеситів суттєво різняться, і не лише навколо святкування Нового року. Про це часто кажуть і соціологічні дослідження – наприклад, кияни зазвичай більш схильні до протестів, ніж одесити. Або ж політичні вподобання – у одеситів і киян вони відрізняються і сильно. Жовтневе “опитування імені Вакарчука” показало, що мешканці Києва надають перевагу або ж чинному президенту Порошенку, або ж Юлії Тимошенко, натомість одеситам здебільшого до вподоби Вадим Рабинович.

Але, схоже, соціологи самі не можуть визначитись: чи думки українців різняться, чи вони здебільшого однорідні? Наприкінці 2017-го з’явилась велика кількість досліджень, де йдеться про українців загалом – тобто усіх 40 з лишком мільйонів людей підвели під одну риску. Останній приклад – передноворічне опитування про рівень щастя, проведений українськими соціологами – Київським міжнародним інститутом соціології та Фондом “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва. Результати такі: більшість українців почуваються щасливими.

Відтак “Укрінформ” вирішив з’ясувати, яка ж реальна картина в країні – суспільство дійсно розподілене на безліч осередків чи такі припущення є помилковими?

Українське суспільство щасливе. Точніше – його половина…

Отже, чи щасливі українці? За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, 53% українців почуваються щасливими. Дивно, що на офіційному сайті інституту детальнішої інформації немає. Хто ті 53%? Які соціальні категорії були опитані? Яка можлива похибка? Невідомо. Схоже опитування проводив і Фонд “Демократичні ініціативи” імені Ілька Кучеріва – вони надали дещо більше інформації. Зокрема, зазначено, що на Заході щасливих українців налічується 68%, в Центрі – 57%, на Сході – 55% і на Півдні – 51%.

Задля того, щоб отримати більш детальну картину щодо емоційного стану суспільства, “Укрінформ” звернувся до Ірини Бекешкіної, директора Фонду “Демократичні ініціативи” та до Володимира Паніотто, генерального директора Київського міжнародного інституту соціології.

Бекешкіна: “Дослідження емоційного стану суспільства показало тенденцію: чим регіон ближчий до Заходу – тим населення оптимістичніше. Але в усіх регіонах переважають щасливі люди. Найпоширеніші відчуття – це надія (більш як 50%), оптимізм (третина) та тривога (близько чверті населення). Виняток – доступні соціологам райони Донбасу. Там картина зовсім інша – переважає тривога та розгубленість, і значно менше оптимізму та надії, аніж на решті території України”.

Паніотто: “Результати дослідження КМІС такі: західний регіон на запитання, “чи відчуваєте ви себе щасливими?” відповідає “так” і “скоріше так, ніж ні” - 59%. В центрі – 50%, на Півдні – 60%, а на Сході – 44%. В східному регіоні така цифра – через війну. На індекс щастя здебільшого впливає співвідношення сільського і міського населення, тому і результати відрізняються – східний регіон найбільш урбанізований. Впливає і рівень освіти – в містах освічених людей більше, до того ж вони мають вищий рівень добробуту. А це – безпосередньо впливає на щастя”.

Ну, добре. А хто ті майже половина українського соціуму, яка не відчуває себе щасливою? Хто ці люди? Де їм «життя тисне»?

Соціологи: можемо дати й точніші результати, але це - дорого

Виявляється, що соціологи вдаються до узагальнень здебільшого через безвихідь. Ірина Бекешкіна вважає, що було б добре проводити дослідження, щоб мати картину по кожній області окремо. “Ось ми узагальнюємо весь Захід країни в одному регіоні. Але зрозуміло, що Закарпаття істотно відрізняється від тієї ж таки Львівщини. А якщо в Закарпатській області опитати 70 осіб (як в опитуванні на 2000), це ж не покаже реальну картину в області. Тому ми й узагальнюємо в регіони. Щоб отримати картину по кожній області, треба опитувати мінімум 6 тисяч людей. А це вже зовсім інші гроші – від 100 000 доларів” - стверджує Ірина Бекешкіна.

Натомість Володимир Паніотто впевнений, що в узагальненні немає нічого поганого. “Соціологи завжди узагальнюють по країні - намагаються виділити групу людей, що мають однакову поведінку. Адже ми не можемо вивчати кожну людину. Попри це, узагальнення залежать від ситуації. Наприклад, поведінку електорату на виборах спрогнозувати легко – Захід і Центр схожі, як Схід з Півднем. Інша справа – наприклад, чи підтримують українці вступ до НАТО. Результати кажуть, що половина країни підтримує, а половина – ні. Багато людей відмовляються відповідати і, зважаючи на це, результати передбачити неможливо – ми не знаємо, як поведуть себе ті, хто не визначився” - вважає гендиректор КМІС.

Слова соціологів підтверджує і політичний консультант Андрій Демартіно – загальні уявлення про стан суспільства заслуговують на увагу. “Соціологія – це не різновид шаманства, а точна наука зі своїм розвинутим інструментарієм та методами дослідження. Одним із різновидів дослідження, які дають базові уявлення про стан громадської думки є всеукраїнські опитування з вибіркою, як правило, від 800 до 1200 респондентів. Коректність узагальнень залежить тільки від професійності організації, яка проводить таке дослідження. В Україні є авторитетні соціологічні центри з багаторічним досвідом роботи, висновкам яких можна цілком довіряти”, - стверджує пан Демартіно.

Соціологам властиві і помилки – як з “Брексітом”, Трампом чи Народним фронтом

Відтак, реальну картину по регіонах загальні дослідження показати не можуть. Були випадки, коли соціологи, не лише українські, а й зарубіжні, давали одні прогнози, а в реальності виходило зовсім інше. Яскравий приклад – президентські вибори в США. Усі були впевнені, що переможе Хілларі Клінтон, а Дональду Трампу пророкували ледь не на мільйон голосів менше.

Чому ж так вийшло? На думку Ірини Бекешкіної, соціологи тут ні до чого. “Я вас здивую, прогнози щодо кількості голосів – справдились, Клінтон дійсно набрала більше. Інша річ, що виборча система в США передбачає перемогу в кожному штаті окремо. Це той випадок, коли треба було проводити опитування в кожному штаті окремо”.

Фото: Xinhua/Укрінформ.
Фото: Xinhua/Укрінформ.

А ось у ситуації з виходом Британії зі складу Євросоюзу, на думку Ірини Бекешкіної, соціологи прорахувались. “Було помилкою вважати, що ті, хто не визначився, голосуватимуть так, як ті, хто визначився. І в Україні цим інколи зловживають. Наприклад, під час парламентських виборів 2014-го, за підрахунками, Блок Порошенка мав отримати більшість. А вийшло так, що більшість тих, хто не визначився, проголосували за Народний фронт” - зазначає соціолог.

Майдани соціологи спрогнозувати не в змозі

Водночас, такі розбіжності між прогнозами соціологів та реальністю показують, що суспільство, в тому числі і українське, розділено навпіл. А якщо ставити більш варіативні запитання – суспільство розділиться і на більшу кількість частин. Цілком логічно запитати, як у такому разі робити соціологічні заміри? Адже й зараз є кілька ключових питань, відповіді на які усім нам життєво необхідні – війна чи мир, остаточно геть від Росії чи треба примиритись, подальша еволюція чи чергова революція?..

Андрій Демартіно вважає, що така різноманітність поглядів, думок та настроїв – природній стан будь-якого суспільства. “А одноманітність, коли хочуть зробити, щоб у всіх були одні "ідеологічно правильні" настанови – це неприродньо. Ми це проходили, і нічого доброго в результаті не вийшло. В будь-якій країні є різновекторні уяви про те, яким чином вона має розвиватися. Наприклад, хтось хоче відкрити кордони для мігрантів, а хтось - поставити бетонні паркани. А вправним диригентом цього різноманіття думок і поглядів має бути держава. Знати і володіти інформацією про те, чим дихає суспільство і вчасно коригувати державну політику з урахуванням тих, чи інших настроїв. Якщо за останніми даними близько 70% українців оцінюють ситуацію в державі, як напружену, і тільки 6%, як стабільну – це привід для серйозних роздумів і управлінських рішень. Сучасний соціологічний інструментарій дає всі необхідні можливості для проведення замірів будь-якого рівня складнощів і точності, головне щоб отримана інформація була використана за призначенням”, - вважає політичний консультант.

Погоджується з Андрієм Демартіно і соціолог Володимир Паніотто – за допомогою комп’ютерного моделювання можна спрогнозувати будь-які варіанти розвитку подій, і на це не треба багато грошей. “Але я не певен, що об’єктивні дані навіть з найважливіших для країни питань зараз когось цікавлять. Скажімо, в 2014 році витрачались величезні кошти на передвиборчі дослідження, а не на дослідження напруження на Сході. Натомість коли ми провели дослідження картини в Донецькій та Луганській областях на замовлення “Дзеркала тижня”, це спричинило інформаційний вибух – суспільство зацікавилось. Але подібних замовлень ані від уряду чи Міноборони не було. Тому навряд чи владу це цікавить і зараз”, - стверджує директор КМІСу.

Проте соціологи не всесильні – тому проґавити важливу подію можна і маючи необхідні дослідження. Володимир Паніотто зазначає, що ні Помаранчовий Майдан-2004, ні Революцію Гідності спрогнозувати не вдалось. “Ми отримали дані щодо соціального напруження в день, коли Азаров (прем’єр-міністр режиму Януковича. - Авт.) заявив, що ми не йдемо в Європу. Тоді кількість людей, які готові були до протестів була вдвічі меншою, аніж в 2004 році. Проблема в тому, що ми ставили абстрактне запитання: “Чи готові ви вийти на вулицю, якщо ваші права будуть порушені?” Ми ж не питали: "Чи вийдете ви на вулицю, якщо поб’ють студентів і відженуть їх до Михайлівського монастиря?..” - зазначає соціолог.

Миру в країні бажають усі, але і на компроміс з ворогом не згодні

Схожа ситуація розгортається і зараз – навколо проблеми окупованих частин Донбасу. Помітно, що частина людей, відверто кажучи, від війни втомилася. Натомість інша частина ще знаходить і знаходитиме в собі морально-вольові ресурси, щоб продовжувати спротив або підтримувати його, чим можливо. Але нас цікавить принципова конкретність: кого і наскільки більше – прихильників компромісу чи війни до перемоги?..

Ірина Бекешкіна вважає, що чим далі від лінії фронту, тим люди налаштовані більш войовничо. “На Заході таких людей відносно небагато – до 25%, а загалом по країні прихильників воєнного способу встановлення миру – 18%. Що цікаво, коли ми питаємо, на які ж можна піти компроміси, то будь-які рішення не є прийнятними. Єдиний можливий компроміс – позаблоковий статус України”, - зазначає соціолог.

Дослідження громадської думки українців щодо Донбасу, яке було проведене Фондом “Демократичні ініціативи”, свідчить, що “мир за будь-яку ціну” підтримують також 18% українців. Проте, як і зазначала пані Бекешкіна, більшість суспільства – 56% - хоч і готові йти на компроміси з окупантами, але не на всі. Найменший, між іншим, відсоток людей готовий дозволити проведення виборів на окупованих територіях. Отже, якщо скласти чисельність тих, хто виступає за війну до перемоги, і тих, хто згоден на мир, але за беззастережного врахування українських інтересів – виходить 74%. Три чверті українців!

Звісно, суспільна думка українців щодо більшості питань – різноманітна. І це добре, адже «єдінообразіє» думок і поглядів – це не наш шлях. Натомість щодо нинішнього ключового для країни питання – що і як робити з окупованими територіями, як закінчувати війну українці мають здебільшого тверду позицію – нам не треба миру “за будь-яку ціну”, так, ми згодні піти на компроміс, але на наших умовах.

Микола Романюк, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>