22 грудня. Пам’ятні дати

22 грудня. Пам’ятні дати

Укрінформ
Сьогодні українські дипломати відзначають своє професійне свято – День працівників дипломатичної служби.

Свято встановлено згідно з Указом Президента від 21 листопада 2005 року і відзначається щорічно в цей день. 22 грудня 1917 року Голова Генерального Секретаріату Української Народної Республіки, проголошеної III Універсалом Центральної Ради, Володимир Винниченко і Генеральний секретар з міжнаціональних справ Олександр Шульгін підписали «Законопроект про створення Генерального секретарства міжнародних справ», який цього ж дня був схвалений на засіданні Уряду УНР. Перебуваючи впродовж століть під владою найбільших європейських імперій, не маючи своєї суверенної державності, Україна не могла мати й власної зовнішньої політики як такої, а, відтак – й відповідних кадрів, і закладів для їх підготовки. Російський царат і австрійська корона не допускали українців, як і представників інших «малих народів», до терену дипломатії. Отож, органи зовнішньополітичних взаємин з навколишнім світом зароджувались в Україні в процесі національно-визвольної боротьби. А перший спеціальний навчальний заклад для підготовки дипломатичних кадрів в Україні було створено в кінці квітня 1918, він розпочав роботу у часи правління гетьмана Павла Скоропадського. Це були «Консульські курси» з 10-тижневою програмою, на які приймали осіб з вищою юридичною або економічною освітою. Першопроходцями української дипломатії були ще зовсім молоді за віком люди (першому міністру закордонних справ УНР Олександру Шульгіну було 28 років, його наступнику Всеволоду Голубовичу – 32, а студенту Миколі Любинському, який замінив його на цій посаді – 26). Вже перший вихід дипломатії України на міжнародну арену – участь у мирних переговорах в Брест-Литовському – завершився успіхом – підписанням мирної угоди з Центральними Державами. Це був перший мирний договір в ході світової війни, який засвідчив міжнародне визнання України як незалежної держави, проголосив вигідний для неї мир без анексій і контрибуцій. Потім, після втрати Україною незалежності, були десятиліття підпорядкування Москві, і лише після прийняття Акта проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року процес визначення пріоритетів зовнішньої політики держави, утвердження її самостійної дипломатичної служби та розвитку двосторонніх відносин набув системного й послідовного характеру. За перші роки незалежності Україну визнало понад 170 зарубіжних країн. Практично з усіма ними встановлені дипломатичні відносини та активно розвивається двостороннє співробітництво. Україна є членом понад 100 міжнародних організацій, членом глобальної антитерористичної коаліції. Наша держава уклала і виконує понад чотири тисячі міжнародно-правових документів. За роки незалежності представники України неодноразово очолювали і обиралися керівниками багатьох авторитетних міжнародних структур, насамперед органів Організації Об’єднаних Націй. Україна має посольства у 86 країнах світу (не включаючи посольства за сумісництвом) і генеральні консульства – в 38 країнах.

Разом з тим, щороку 22 грудня, коли дні найкоротші, а ночі найдовші – відзначається День енергетика – професійне свято працівників енергетики та електротехнічної промисловості України, встановлене на знак визнання їхніх заслуг в економічному розвитку, удосконалюванні й підтримці повсякденного життя населення. Свято відзначається згідно з Указом Президента від 12 листопада 1993 року.

Події дня:

100 років тому, у 1917, в Україні створено Головну скарбницю УНР (тепер - Державна казначейська служба України) та Український державний банк (тепер - Національний банк України). Саме цього дня Малою Радою ухвалено низку законопроектів, які поклали перші реальні законодавчі засади щодо започаткування в Україні власної фінансової системи. Обов’язки Головної Скарбниці УНР перебирала на себе, згідно Закону «Про Головну Скарбницю Української Народної Республіки», київська губерніальна скарбниця. А Київська Контора державного банка Росії перетворилася в Український Державний Банк. Очолив ці дві фінансові установи УНР Михайло Кривецький.

Ювілеї дня:

275 років від дня народження Данила Самійловича Самойловича (справж. – Сушковський; 1742-1804), українського лікаря, основоположника вітчизняної епідеміології, члена 12 іноземних АН. Закінчив Київську академію, Петербурзьку медичну школу та Страсбурзький університет. Був доктором Катеринославського намісництва на Україні; обіймав посаду карантинного лікаря та інспектора Чорноморської медичної управи. Очолював боротьбу з епідеміями чуми в Кременчуці, Єлизаветграді та ін містах.

Цього дня народилась Марко Вовчок (справжнє прізвище – Вілінська Марія Олександрівна; 1833-1907), відома українська письменниця. Її батько був армійським офіцером, мати походила із збіднілого дворянського роду. Майбутня письменниця виховувалась у приватному пансіоні в Харкові, потім оселилася в Орлі в сім’ї багатої тітки, де познайомилася з відомими культурними діячами, письменниками, знавцями фольклору – Якушкіним, Киреєвським, Лєсковим та Опанасом Марковичем, з яким у 1851 році одружилася і виїхала в Україну. До літературного доробку Марка Вовчка і до неї як особистості досить трепетно ставився Тарас Шевченко. Поет присвячував Марку Вовчку вірші, а також висловлювався і в тому дусі, що «…якщо порівняти Жорж Санд і нашого Марка Вовчка, то я рішуче віддаю перевагу нашому автору». Коли ж Іван Тургенєв, маючи намір вивчати українську мову, звернувся до Шевченка, аби той порекомендував якогось із авторів, той без жодних вагань відповів: «Марка Вовчка! Він один знає нашу мову». Пантелеймон Куліш, прочитавши рукопис «Народних оповідань», писав Шевченку, який повертався із заслання: «Московка преобразилась в українку, да такі повісті вдрала, що хоч би й тобі, мій друже, то прийшлось би в міру». Існує маса схвальних відгуків сучасників Марка Вовчка про її творчість. Крім Шевченка й Куліша можна згадати Івана Франка, Герцена, Проспера Меріме. Померла Марко Вовчок у Нальчику, де вона жила зі своїм другим чоловіком, відставним морським офіцером Михайлом Лобачем-Жученком. Письменниці було 72 роки.

136 років від дня народження Олександра Сергійовича Грузинського (1881–1954), українського філолога і палеографа. Був професором вищих навчальних закладів Ніжина, Харкова, Києва. Автор праць із давньоруської та староруської літератур, про мову, графіку й орнамент староукраїнських писемних пам’яток. Завдяки Грузинському зберігся текст найдавнішого з відомих досі київських підручників поетики «Liber artis poeticae», з якого він зробив власноручну копію.

Роковини смерті:

В цей день 2014 року пішов з життя Джо Кокер (1944-2014), англійський співак, один із найяскравіших і самобутніх музикантів британського року завдяки неповторній манері виконання і незабутньому хрипкому голосу гіпнотичної сили (хтось із критиків дуже влучно назвав його «наждачним»). Кожна кавер-версія відомого хіта лунала у виконанні Джо Кокера неперевершено. Кокер вважався одним із найбільш вокально сильних виконавців останнього півстоліття – у 2008 році журнал «Rolling Stone» включив його до свого списку «100 найвидатніших співаків в історії». Музикант провів на сцені 40 років, і записав за цей час понад два десятки альбомів. Найбільш відомі композиції в його виконанні – блюзові  балади «My Father’s Son», «Unchain My Heart», «You Can Leave Your Hat On», «Now That the Magic Has Gone» і «N'oubliez jamais». Джо Кокер починав на початку 60-х як естрадний виконавець під псевдонімом Vance Arnold, потім виконував рок і блюз у пабах рідного Шеффілда як вокаліст команди Grease Band. У 1963 році Кокер і його команда виступили на сцені Шеффілдського сіті-холу перед концертом Rolling Stones. Світової слави Кокер зажив завдяки чужій пісні – він геніально переспівав бітлівську композицію «With A Little Help» (рідкісний приклад пізньої співпраці Леннона і Маккартні). 24-річний музикант радикальним чином переосмислив пісню, змінив її ритм, увів довжелезний інструментальний вступ з гітарним соло тоді ще мало відомого сесійного музиканта Джиммі Пейджа, привнісши у неї небачену блюзовую експресію і свою неповторну жестикуляцію. У серпні 1969 року його виступ став одним із найяскравіших на фестивалі у Вудстоку, після чого він став одним із «завсідників» цього фестивалю. Хіт «Up Where We Belong» приніс Кокеру нагороду Grammу. У 2007 році він отримав Орден Британської імперії. Останній концерт Джо Кокера відбувся в червні 2013 року. Музикант декілька разів бував з гастролями і в Україні.

Приєднуйтесь до наших каналів Telegram, Instagram та YouTube.

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-