Щоб дитині не хотілося продати 5% печінки, її любити треба
Не встигли українці оговтатися від шоку через масове поширення наркотиків серед дітей, як були вражені іншою жахливою новиною. Днями у Києві правоохоронці затримали злочинну групу, що вербувала дітей та дорослих для трансплантації внутрішніх органів. Злочинців затримали у потязі, коли вони намагалися вивезти до Москви 32-річну жінку. Там їй мали видалити для пересадки 5% печінки, за що жінці обіцяли заплатити 250 тисяч доларів, хоча насправді планували віддати не більше 10% від цієї суми.
Трьох українських підлітків – 14-ти, 15-ти і 16-ти років – злочинці спокусили меншою сумою – їм обіцяли 30 тисяч доларів за операцію. І якщо жінка, судячи з оперативного відео, мала невирішені фінансові проблеми, то як злочинцям вдалося завербувати для цього підлітків, які, за словами правоохоронців, були з нормальних сімей? Адже далеко не кожна людина піде на таке. А тут ще й діти. Про те, що це за діти і як їх вербували, а також про подробиці затримання зловмисників, Укрінформ ексклюзивно дізнався у начальника Департаменту боротьби зі злочинами, пов’язаними з торгівлею людьми Національної поліції України Артема Крищенка.
Артем Крищенко: «Це були діти з прилеглих до столиці міст Київської області і причому з нормальних родин, тобто вони мають обох батьків, які працюють. До речі, у двох із цих дітей батьки викладачі.
Дітей планували вивезти на операцію для трансплантації печінки потягом, і вони вже здали у Києві необхідні аналізи – загальний аналіз крові, печінкові аналізи тощо. Оскільки вивозити дітей за кордон без довіреності батьків заборонено, злочинці для цього намагалися або зробити фальшиву довіреність, або взяти довіреності на інших дітей і підробити свідоцтва про народження потерпілих.
Вербували підлітків через знайомих або через соцмережу «Вконтакте» (таки недарма її в Україні офіційно заборонили! - Ред.) – вона хоч і заборонена, але ж цю заборону все одно навчилися обходити. Починали зі стандартного: «Привіт, як справи? хочеш заробити?» І коли бачили, що дитина майже на гачку, давали контакти іншої дитини, яка вже погодилася, щоб підлітки між собою поспілкувалися. Зараз ми вилучили техніку, яку використовували злочинці: канал вербування повністю ліквідовано. Наразі відстежуємо, з ким ще контактували зловмисники і, думаю, знайдемо набагато більше випадків подібного вербування. Наразі точно відомо, що вони намагалися завербувати ще трьох дітей, які відмовилися».
Артем Крищенко пояснив також і причини, які підштовхнули дітей на це піти: «Розумієте, коли 15- чи 16-річний хлопець, у якого за душею ні копійки (бо хоч живе у нормальній сім’ї, але не має особливого достатку), чує, що може одразу отримати 30 тисяч доларів, то він, буває, на це спокушається. І коли дитина вперше навіть по телефону почула про цю суму, то вже в думках вона потратила ці гроші – на MacBook, на новий iPhone тощо. Взагалі ж на моїй практиці це перший випадок, коли для трансплантації органів намагалися використати дітей. Цього року був лише один випадок, пов'язаний з «чорною» трансплантологією, коли працівники СБУ перехопили групу дорослих людей, яких хотіли вивезти на операцію в Туреччину. До цього незаконну трансплантацію органів було зафіксовано лише у 2010 році у клініці Шалімова».
На щастя, це історія зі щасливим закінченням. Але невже лише гроші спонукали дітей на такий крок та що робити батькам, аби вберегти дітей від подібних історій? Про це Укрінформ запитав у Володимира Савінова, соціального психолога, психотерапевта, наукового співробітника лабораторії соціальної психології особистості Інституту соціальної та політичної психології НАПН України.
«У глибинно-психологічному сенсі причиною такого вчинку дитини може бути те, що вона не відчуває від батьків того, що її цінують. Адже це відчуття вимірюється не тільки матеріальним забезпеченням дитини. А при тому, що її цінності розмиті, вона не так багато замислюється про здоров’я. Дитина думає: якщо мене не цінують батьки, то мене буде цінувати хтось інший. Лише 5-10% печінки коштуватимуть стільки, скільки тато за рік не заробить. І дитина може піти на такий відчайдушний злочин проти себе, аби таким чином довести свою цінність. До того ж, у підлітків є потреба у автономності і самодостатності. Якщо батьки не поважають їх самодостатність, заслуги чи досягнення, тоді вони шукають можливість зробити ці досягнення іншим шляхом.
Батьки зараз втомлені, вони намагаються фізично вижити, забуваючи про життя душі. Але психологічна складова поведінки дитини така ж важлива. Нехай у дитини будуть не такі гарні і сучасні речі, як у її однолітків, але в неї буде, натомість, психологічна гармонія. Вона полягає в тому, що батьки і дорослі дослухаються до думок дитини, поважають її майже як дорослу, запитують – що було в школі, про що вона думає, що в неї зараз на душі, спостерігають за її почуттями. Але для цього треба спочатку завоювати довіру дитини, а не контролювати її силою, чи, знаючи паролі, заходити в її аккаунт, коли вона спить. Потрібно поговорити, приміром, про цей випадок, висловити свою позицію. Бо якщо між батьками і дитиною немає довіри – їй важко щось донести, тоді вона може зробити все навпаки».
Юлія Горбань, Київ
