Як і чому в 2017 році Росія не відзначила сторіччя революції

Як і чому в 2017 році Росія не відзначила сторіччя революції

1306
Ukrinform
В хаті повішеного не говорять про мотузку, а в нинішній РФ мовчать про революцію

В останні роки в Росії традиційно яскраво і весело відзначають колись трагічне «свято зі сльозами на очах» - пам'ятну дату 9 травня. Кожен рік. А вже раз на п'ять років, в ювілеї різної міри круглості, пишність цих урочистостей просто зашкалює. Століття вступу Росії у Першу світову війну в 2014 році було відзначено не так бурхливо, але теж вельми помітно, з концептуальними пам'ятниками і виступами. Щось подібне апріорі очікувалося і в 2017 році – до сторіччя Революції.

Але нічого такого не було і немає. Найкраща рефлексія з цього приводу описується словосполученням «безпритульна революція». Саме безпритульна, нинішній владі не потрібна, або й небезпечна. Адже цю революцію не можна засудити, як слід, оскільки з неї виростає радянський режим, ностальгічну любов до якого влада використовує. Водночас її не можна і звеличувати. І не тільки зі страху образити Поклонську та інших царебожників. Революцію в сьогоднішній Росії не можна хвалити за визначенням, оскільки вона завжди – підсумок краху режиму. А нинішній режим, впевнено йдучи до прірви, про це згадувати і думати не хоче.

Тому владі та контрольованим нею пропагандистам доводиться крутитися, мов вужеві на вилах, кажучи так, щоб нічого не сказати. А головне – не проговоритися про демократичні альтернативи Росії, що тоді в 1917-му, що зараз.

ЗАХОДИ БЕЗПЕКИ-2017

Після того, як у 2014 році Росія розв'язала війну в Україні і з Україною, порівняння з подіями столітньої давнини стали повсюдними і постійними. Як і очікування великої війни. Щоправда, до кінця року стало очевидно, що гібридна війна в світову все ж не перейшла. Однак традиція порівняння залишилася. І вже з 2015 року всі подумки почали приміряти до російських реалій революційні події. При тому, що підстав для цього було небагато. Але магія круглих цифр – 100 років – дуже дієва. Банальними стали слова про якийсь революційний дух, який в 2017 році неодмінно прокинеться в Росії. До того ж, пам'ятаючи про традиції пишних ювілеїв у РФ, всі тут чекали чогось надзвичайного від влади.

І ось 2017-й настав. Дивно, але знову щось трапилось в березні (якщо не за юліанським, а за григоріанським календарем, то Лютнева революція теж була в березні). 26-го числа на вулиці Росії тисячі людей вийшли на недозволені мітинги, ходи. Привід, по суті, був не такий важливий (зараз, коли пройшло вже більше півроку, здається, і не всі згадають, що це було – через медведєвські палаци, кросівки і «будиночок для качечки» на ставку). Відтоді подібні акції стали регулярними. Щоправда, якісного вибухоподібного стрибка не відбулося. Але й замирення, спаду активності немає.

Тож чи можна в підсумку говорити про особливий революційний дух, який мав прокинутися в Росії в 2017-му? І так, і ні. Він виявився приблизно тією же мірою, якою у 2014-му в світі повторилася світова війна. Тобто, в дуже-дуже полегшеному варіанті, не в гарячому, а холодному вигляді.

Відповідно – поки у кремлівського режиму все ніби під контролем. Особливо з появою Росгвардії. Тут уже ніяке «Поліція з народом» не спрацює. Схоже, влада ду-у-уже серйозно сприйняла розповіді покійного Нємцова і живого Навального про те, як легко піддаються пропаганді поліцейські різних звань, як легко вони вимовляють фразу, звернену до нинішніх опозиціонерів: «Коли ви прийдете до влади...».

Висновки були зроблені. Створена півтора роки тому Росгвардія вже перевірена в справі і показала свою надійність. Вона без розбору «гвинтить» тих і стільки, скільки накажуть. А дрібниці, формальні дурниці, на зразок оформлення паперів, пред'явлення обвинувачення залишають на поліцію, яка тепер лише в ролі підручної...

ТЕЛЕФАНТАЗІЇ ЗАМІСТЬ ОСМИСЛЕННЯ

Що ж до ідеології, то стратегія Кремля також стала зрозумілою майже відразу. Революційний ювілей не те, щоб замовчувався, але приглушувався. Тому що саме слово «революція» в сучасній Росії стало небезпечним для влади. Відповідно, і в російських ЗМІ, передусім на ТБ - найпотужнішій зброї масового ураження - воно стало непристойним. І зовсім не випадково, що найяскравішою подією у святкуванні 100-річчя Російської революції, особливо Жовтневого перевороту стали телепрем'єри на двох головних каналах. «Демон революції» на Росії-1, «Троцький» на Першому каналі. Телебачення, яскрава, придумана картинка – це єдине, що за нинішнього режиму вміють робити.

Але невже ж це дійсно все, що зробила Росія до 100-річчя цієї події? Практично – так.

Ну, хіба що ще хода КПРФ – потішної зюгановської комуністичної опозиції.

Ну, хіба що став уже традиційним парад на Красній площі – на честь параду 1941 року, який проводився на честь «Великого Жовтня». Але це, скоріше, вже частина культу Побєдобесія, ніж відзначення власне революції. Чи треба уточнювати, що захід – з обов'язковим показом по телеящику.

Але повернімося до інших телефантазій. «Демон революції» і «Троцький» окремо – це не тавтологія, не повтор, хоча «Демоном революції» насправді називали саме Троцького. Те, що тепер у «демони» перейменували Парвуса (Олександра Гельфанда), який брав гроші на революцію у німців, у Другого рейху – дуже важливо. Як і те, що в одному серіалі Парвус – головний герой, а в іншому – один з героїв. Основна ідея, яку виробила нинішня Росія – це те, що головне у кожній революції – гроші, дані революціонерам для її здійснення якою-небудь ворожою державою (це сама суть «Демона революції»; в «Троїцькому» все хитріше, але і там ця тема – одна з провідних). А що ще могло з'явитися в країні, режим якої так злякався Революції Гідності в сусідній країні, що зі страху тут же оголосив її ворожою і фашистською.

ІСТОРІЯ ЯК «ГРА ПРЕСТОЛІВ РСДРП»

Названі телесеріали, самі по собі, не настільки важливі і значні, щоб говорити про них окремо. Але вони добре показують важливий елемент механізму влади в Росії – суть і стиль роботи її «творчої прислуги».

У цьому сенсі хотиненківський «Демон революції» – продукція більш банальна. Звичний історичний серіал. Ось вам план міста з висоти пташиного польоту, титр пояснює, що це за місто. І далі – зйомка в обмеженому наборі інтер'єрів.

Що характерно, Євген Миронов в ролі Леніна – це справжній "ідіот", в сенсі князь Мишкін (який і був раніше кращою роллю Миронова). Не думаю, що це якось співвідноситься з історичною правдою, натомість викликає політичні алюзії з сучасністю. Коли сьогодні в Німеччині, в Європі, в світі, масово і небезкоштовно вербують професійних «путіна треба зрозуміти», путінферштеєрів, у росіян хочуть посилити позиції ленінферштеєрів. Тобто людей, які розуміють безжального тоталітарного вождя і співчувають йому.

Є і приманка для глядачів: Ленін в кадрі цілується. Причому з цілком звабливою Інессою Арманд. Хоча з іншого боку, в деяких ракурсах «товариш Інесса» більше схожа на стару Шапокляк або депутатку Ярову.

Є і міра авторської сміливості: народу відкрили давно приховану від нього правду. З класики Ленін любив, виявляється, не тільки Бетховена, а й Вагнера (начебто, є цьому підтвердження). Більш, ніж логічно. Для владних виродків Вагнер – як спусковий гачок. (Констатація і показ цього, треба визнати, – очевидний плюс).

Слідом до глядача прийшов і «Троцький» від відомого продюсера, колишнього співака і коміка Цекало. За заставкою, за загальним змістом, сценарно-операторсько-режисерським напором я б його назвав «Бронепоїзд "Троцький"». Фільм пре на нас і агресивно змушує дивитися себе, ніби під загрозою децимації (розстріл кожного десятого в підрозділі, що відступив – одна із звичайних практик Троцького). І спочатку здається, що це крутіше за «Демона революції»: монтажна сміливість, чарівна, до гротеску, різкість акторів. Але так тільки до того моменту, поки не накопичаться достатньо нестиковки з реальною історією.

Знаменитий прозаїк і сценарист Юрій Нагібін говорив: щоб писати сценарій про когось, потрібно знати або все, або нічого. Нові російські сценаристи вибирають друге. Практично впевнений, що просунуті автори "Троцького" об'ємну його автобіографію не читали. А навіщо?

В одному з анонсів серіалу побачив «Троцький, бідний єврейський хлопчик». І з цієї напіванекдотичної фрази фактично виростає образ героя. Що є нісенітницею. Серіальний Троцький, до зустрічі з майбутньою дружиною Сєдовою – естетично незаймана, художньо незаймана людина – теж нісенітниця. Льовушка жив і дорослішав в Одесі, четвертому місті імперії. Він ходив там в театри, кафешантани і обчитав усі бібліотеки. Його батько був чималим землевласником на півдні України. Його одеський кузен, у якого він жив, був купцем другої гільдії і відомим видавцем (у тому числі літератури з науковим ухилом). Його племінниця (і майже ровесниця) була багатообіцяючою поетесою Вірою Інбер.

Чи має це щось спільне з серіальними "Троцьким" в косоворотці, провінційним і зашуганим на початку життєвого шляху, Льовчиком, якого напористий хуліганський Ленін мало не спускає з даху. Ні! Але авторам так потрібно. Навіщо? Щоб Парвус на німецькі гроші почав ліпити свій варіант Франкеншт... тобто вибачте, Броншт... тобто вибачте – Троцького.

І далі відкривається ще один неприємний момент... А саме – мотиваційна, психологічна примітивність інших героїв, всіх без розбору – хулігана Леніна, старого ідіота Плєханова, бандита Сталіна, хитрого циніка Парвуса. І це приводить до сумного висновку, що ми дивимося нісенітницю, пустушку – в яскравій, привабливій, шарудливій обгортці. То що ж це, біс забирай таке?

А це «Гра престолів РСДРП». І все! Не чекайте осмислення і розуміння чогось після закінчення фільму. Вас тільки непогано розважать. І крапка. А ви, дурні, чого ще чекали від російського телебачення?..

АНАРХІЯ ЧИ ДИКТАТУРА – ПОМИЛКОВИЙ ВИБІР ДЛЯ РОСІЇ

Після цих серіалів багато що стає ясніше і щодо розлогої журавлини "Матільди". Я б взагалі об'єднав "Матільду", "Демона революції" і "Троцького" в трилогію «Наздоженемо і переженемо Голлівуд і Netflix». В межах лояльності Кремлю, звісно.

І все, нічого іншого там немає. При цьому не виключаю, що творча інтелігенція на цей самодур яскравого лушпиння попадеться. Надихнувшись кількома великими планами улюблених акторів, вона сама багато довигадає, захопитися, вжахнеться. Тобто наповнить показану розважальну порожнечу сенсом.

Втім, ні. Про повну порожнечу і безглуздя я погарячкував. Повторюся – Парвус! На наших очах виростає нова титанічна фігура світового революційного руху (за версією Російської Федерації). Ось вже історична знахідка для Кремля – революціонер-комерсант, патологічно любив гроші і брав їх, не озираючись на принципи. Думаю, негативний культ Парвуса в Ерефії тільки зростатиме. Він так добре вписався в кремлівське пояснення всіх подій російської історії: і колишніх, і теперішніх, - що загрожує вирости в її головного співгероя: Парвус-Березовський.

Найстрашніше, що ці серіали не роблять щеплень проти тоталітаризму. Замість Леніна, який сльозливо слухав Вагнера з Крупською, так легко уявити Гітлера з Браун. А замість стильного Троцького у всьому чорному і в крутому бронепоїзді – Гіммлера у всьому чорному і в крутому замку. Етика представлених серіалів так рухлива, що вона не дає елементарного розуміння: людяність – це добре, а розлюдяність – це огидно.

І в цих серіалах, і в іншій сьогоднішній телепродукції російському глядачеві не показують позитиву демократії, ховають від нього демократичну альтернативу Росії (за одниму з радянських апокрифів-1937 колеги по видавництву Academia Каменєв і Бухарін незадовго до арешту і розстрілу говорили один одному: «А може, й не варто було нам розганяти Установчі збори...»). У підсумку російському телеглядачеві дають такий оманливий вибір: або безмежна анархія при безпорадному Керенському, або сильна влада під жорсткими царями/жорстокими більшовиками. Вибирайте, хлопці, і не кажіть потім, що у нас немає демократії.

Найдивовижніше, що більшість російських критиків з аналітиками, не завжди навіть куплених, вибирають. Схоже, що відучування від системного мислення в Росії дає свої все більш зрілі плоди...

У відмові від спроб рефлексації революції Кремль відвернувся і від Лютого, і від Жовтня. Як чогось сутнісного, усвідомленого, для Кремля немає ні того, ні іншого. Тому що для нинішнього російського режиму вони – по ситуації – можуть бути поганими, можуть бути хорошими. Або, ще краще, ніякими – не бути... Зняли два дорогих серіали, зняли п'ять документальних фільмів. І все – забули, проїхали, більше ніяких революцій. На Рос-ТБ вже прийшов новий наказ – напередодні «Виборів-2018» показувати більше позитиву. Дивіться і радійте.

Всі зрозуміли, все зрозуміли?! Якщо ні, то є Росгвардія.

Олег Кудрін, Рига.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-