Закон про освіту – підписувати. Невдоволеним – пояснювати

Ситуація довкола нового закону про освіту, який зокрема врегульовує використання української мови в галузі освіті для дітей з національних меншин, продовжує напружуватися, і навіть стає кризовою. Своє занепокоєння щодо мовної статті в законі одразу висловили кілька країн – Угорщина, Румунія, Молдова, Польща.

Через ухвалений Верховною Радою закон «Про освіту» Президент Румунії Клаус Йоганніс навіть скасував офіційний візит в Україну, а керівник Міністерства людських ресурсів Угорщини Золтан Балог ініціював особисту зустріч з міністром освіти й науки України Лілією Гриневич. Поки закон «Про освіту» ще не підписаний Президентом, Україна направила на експертизу до Ради Європи статтю 7 цього закону, яка і спричинила таку бурхливу міжнародну реакцію. А тим часом Укрінформ поцікавився у експертів, як у такій напруженій ситуації має поводитися Україна?

Микола Скиба, експерт освітнього напрямку «Українського інституту майбутнього»:

Гостра реакція зумовлена не тим, що ущемлені чиїсь права, а тим, що Європа переживає різкий ухил «вправо»

«Сам по собі закон прогресивний, його безумовно треба підписати. Але варто зробити ремарку, що мовне питання в українському політикумі дуже часто є інструментом мобілізації електорату і суто партійної боротьби. На жаль, так в Україні триває більше 15 років, і це прикро, що інструментарій політиків досі залишається на тому ж рівні.

Загострена реакція з боку Центрально-Східної Європи зумовлена не тим, що ущемлені чиїсь права, а тим, що зараз Європа переживає різкий ухил «вправо» – це відбувається в Польщі, Угорщині, Словаччині, та й навіть у Франції і Німеччині... І така різка реакція, як скасування візиту президента Румунії в Україну, зумовлена теж політичними настроями, а не питанням прав людини. Тобто і з одного, і з іншого боку політики використовують маски замість реального вирішення освітніх питань.

Українським політикам зараз слід зважати на контексти, адже в такій ситуації не можна воювати на два фронти – навіть «правих» в Центрально-Східній Європі треба робити своїми спільниками, бо на сьогодні вони й так багато в чому підтримуються Кремлем.

Перший крок уже зроблено, Лілія Гриневич заявила про експертизу в Раді Європи, що є добрим сигналом. Позиції української сторони достатньо сильні, нова версія мовної статті закону не дискредитує права меншин – право на використання і вивчення мови меншин залишається. Звісно, має місце звуження попередніх прав, а звуження уже наявних прав завжди сприймається як зазіхання на дискримінацію. Хоча запропонований довгий перехідний період статті до 1 вересня 2020 року, і це вагомий аргумент на нашу користь. Крім того, запропонована норма поширюється на державні і комунальні заклади, тому якщо громади забажають мати альтернативу, вони можуть заснувати приватний навчальний заклад, де діти будуть вивчати всі предмети лише мовами нацменшин.

Повторюся ще раз, закон насправді компромісний, ця стаття була результатом тривалих дебатів. Ухвалення закону опинялося під загрозою депутатів від «Батьківщини», радикалів, які живляться консервативними настроями виборців і на цьому роблять свій піар.

Україні слід виступати з позиції сильного – ми в такій ситуації, коли потрібно утверджувати права української мови, але все ж у майбутньому я би пропонував цю статтю переглянути у бік лібералізації. Можливість навчання багатьма мовами – хороший бонус, адже якщо якість освіти в нас підвищуватиметься, то студенти з інших країн зможуть долучатися до наших вишів, а ті своєю чергою зможуть конкурувати на рівні з начальними закладами Румунії, Польщі, Угорщини.

Зараз же потрібно роз’яснювати, що склалася відповідна ситуація, ми реагуємо на відповідні заяви сепаратистського змісту, сигнали з того боку про якісь претензії на територію, і коли країна перебуває в стані війни, такий закон є захисним жестом».

Богдан Яременко, експерт з питань зовнішньої політики і політики безпеки, голова правління ГО «Майдан закордонних справ»:

Влада правильно вчинила, направивши закон на експертизу до Венеціанської комісії

«Україна повинна, по-перше, вирішувати питання власної ідентичності, а воно є найгострішим, і по-друге, знімати напругу в мовному питанні з тими країнами, в дружніх відносинах з якими зацікавлена, зокрема йдеться про Румунію, Грецію, Болгарію, Молдову, Угорщину. Необхідно при цьому задовольняти культурні освітні потреби усіх своїх громадян, зокрема і тих, які є представниками нацменшин.

У питанні підписання закону Президент має виконувати законодавство України, яке встановлює певні часові обмеження, впродовж яких потрібно або накласти на нього вето або підписати. В даному випадку я не бачу підстав для вето. Влада правильно вчинила, запевнивши, що закон буде направлений на експертизу до Венеціанської комісії. Це треба зробити якнайшвидше, щоб якнайшвидше отримати її висновки. Після чого - або вносити зміни до закону, або, якщо зауважень не буде, в індивідуальному порядку вести діалог з державами, які хотіли розширення прав відповідних етнічних груп, про встановлення паритетних умов для національних меншин цих держав».

Олеся Яхно, політолог:

Треба максимально спокійно роз’яснювати, що ця стаття, як і квоти на радіо і ТБ, не стільки для обмеження інших мов, скільки для захисту української

«Позиція України має бути спокійно-впевнена, потрібно реагувати на зауваження, але оскільки ми вже прийняли цей закон, слід проявляти стійкість і впевненість у своїй позиції, а також аргументовано пояснювати його сутність і можливі ризики.

Якщо порівняти законодавство України з тими ж країнами, які висловлюють стурбованість, зокрема Румунії і Угорщини, то наше законодавство набагато ліберальніше, ніж законодавство цих країн стосовно нацменшин.

Якщо поверхово прочитати новий закон, то схоже, що він не суперечить Хартії регіональних мов, але якщо виникають певні зауваження – до них треба уважно поставитися. Мовне питання дуже чутливе, і ми звикли, що воно чутливе з точки зору проблем російськомовності, зокрема східних чи південних регіонів, а виявилося, що нині воно чутливе і західних регіонах. Я не розділяю позицію правоорієнтованих партій, як от «Свободи», які наполягають на більш жорсткішій позиції. Треба максимально спокійно і аргументовано роз’яснювати тим країнам, які висловлюють стурбованість, що ця стаття, як і квоти на радіо й телебаченні, і будь-які інші мовні пункти стосуються не стільки обмеження інших мов, скільки захисту власне української мови. Не треба недооцінювати проблему захисту української мови в західних регіонах, хоч там зараз і немає політичної складової».

Юлія Горбань, Київ

Перше фото: alebloshka/Depositphotos