5 вересня. Пам’ятні дати

Проголошений резолюцією ГА ООН від 17 грудня 2012 року (затверджений 7 березня 2013) з метою заохочення діалогу між людьми, що належать до різних цивілізацій, культур і релігій, а також солідарності зі знедоленими. Ініціаторкою Дня виступила Угорщина. Міжнародний день благодійництва співпадає й приурочений до Дня пам’яті Терези Калькуттської (встановлений Римо-католицькою церквою 19 жовтня 2003 року) – місіонерки Римо-католицької церкви, відомої своїм подвижництвом у справах доброчинності, однієї з засновниць (1950) і настоятельок Ордену милосердя, лауреата Нобелівської премії миру 1979 року «за допомогу стражденному людству». Злидні та пов’язані з ними проблеми продовжують залишатися в усіх країнах світу, незалежно від рівня їхнього економічного, соціального і культурного розвитку. В усіх країнах світу є люди з фізичними вадами, діти-сироти, безхатченки, ті, хто гостро потребує допомоги від інших членів суспільства – більш забезпечених і більш успішних. Вчасно надана допомога – будь-яка – велика, мала, фінансова, моральна, іноді рятує людське життя. Цього дня ООН пропонує всім державам-членам, організаціям системи ООН та іншим міжнародним і регіональним організаціям, а також громадянському суспільству, включно з неурядовими організаціями та окремими особами, відзначати Міжнародний день благодійництва відповідним чином, усіляко сприяючи благодійності, зокрема й шляхом проведення просвітницьких та пропагандистських заходів. Благодійність, як добровільність і філантропія, єднає людей і сприяє створенню інклюзивного і більш сталого суспільства. Благодійність доповнює діяльність державних структур у сфері охорони здоров’я, освіти, житлового будівництва і захисту населення, сприяє розвитку культури, науки, спорту і забезпечує охорону природи. Останнім часом у суспільстві точиться дискусія щодо того, чи варто називати імена благодійників, виводячи їхні добрі справи у площину публічності, чи варто їх якось ушановувати й відзначати. Єдиної думки тут немає й бути не може. Хоча, можливо, варто пам’ятати біблійне про «…нехай милостиня запотіє в руці твоїй», або ж: «нехай твоя права рука не знає, що робить ліва…»

Події дня:

40 років тому (1977) зі стартового комплексу на мисі Канаверал (США) був запущений космічний зонд Voyager-1. Він став другою космічною станцією NASA місії «Voyager» з дослідження Сонячної системи. Спочатку програма була розрахована на 5 років. Її першочергове завдання полягало в дослідженні планет-гігантів та їх супутників космічними апаратами Voyager-1 і Voyager-2, згодом зонди стали використовувати для вивчення меж Сонячної системи та міжзоряного простору. Адже поки станції летіли через Сонячну систему, їх функції були перепрограмовані, таким чином апарати одержали інші завдання, ніж ті з якими вони відправились у 1977 році. Стартувавши з різницею в 16 днів, Voyager-1 і Voyager-2 під час своєї космічної подорожі зібрали величезну кількість інформації про Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун, а також відкрили кілька нових супутників планет. Після вивчення планет апарати вирушили ще далі - до кордонів Сонячної системи, а потім за її межі. Нині Voyager-1 є найвіддаленішим від Землі космічним апаратом - він знаходиться на відстані близько 21 мільярда кілометрів. У 2013 році NASA остаточно підтвердила, що зонд вийшов за межи Сонячної системи. За розрахунками вчених, обидва зонди мають достатній запас палива, якого вистачить, принаймні, до 2025 року, а після цього вони будуть безкінечно дрейфувати в космічному просторі. До речі, кожен з цих космічних апаратів несе на борту золоту платівку, на якій записані координати Землі, а також привітання на 55 мовах, музика, звуки довкілля та зображення нашої планети.

Ювілеї дня:

449 років від дня народження Томмазо Кампанелли (1568–1639), італійського ченця-домініканця, філософа, письменника, політичного діяча. Прожив Кампанелла 71 рік, з них 33 роки провів у застінках інквізиції (27 років – безперервного ув’язнення). Він ледве уник вогнища й витримав тортури, після яких мало хто залишався живим. Найстрашнішими були «крокодиляча яма» в замку св. Ельма в Неаполі, де в’язнів день і ніч тримали по коліна у воді, та «велья», коли жертву протягом 40 годин повільно розтягували на дибі, то садовлячи на кіл, то знову підіймаючи. На застосування цієї тортури давався спеціальний дозвіл папського престолу – інквізиція була бюрократичною структурою, і свавілля там не вітали. Змінювалася варта, кати стомлювалися, або йшли обідати, приходили інші (це все зафіксовано і досить докладно), Кампанелла то втрачав свідомість, то знову приходив до тями, але в єресі так і не зізнався. Він писав після «вельї», що «…я під час цієї жахливої тортури, відчуваючи неймовірні страждання, зрозумів, що є в людини свобода, що можна свою душу вивести з тіла сповненого страждання і болю. Я знаю, таке можливе…» Втім він також добре розумів і те, що знаходиться на межі, тому вирішив симулювати божевілля. Це був єдиний шанс уникнути смерті. Робив він це попри страждання й муки яскраво і талановито, тому йому повірили. Серед потоку маячні, час від часу, він не забував згадувати папу римського, всіляко того вихваляючи, сподіваючись, що це допоможе. Зрештою, хитрощі вдалися. Під час ув’язнення псевдобожевільний Кампанелла створив десятки творів з філософії, політики, астрономії, медицини, які частково були опубліковані в Німеччині й розповсюджені у списках. Він мав феноменальну пам’ять і в неволі послуговувався власною головою, наче велетенською бібліотекою. Його, стражденного в’язня, знала вся Європа. У в’язниці він написав і свою знамениту утопію «Місто Сонця» – твір-мрію про комуністичний рай з казарменою дисципліною, спільними жінками та дітьми-вундеркіндами – річ наївну, цікаву, а часом і страшну. Лише в 60 років, завдяки покровительству папи Урбана VІІІ, котрий цікавився астрологією, а Кампанелла був ще й першокласним астрологом, умів складати гороскопи, його передали в розпорядження римської інквізиції. Через два роки його остаточно виправдали і звільнили. Одразу після звільнення він жив у Римі – спілкувався з папою, читав лекції, опікувався численними учнями і послідовниками. Єзуїтам це не подобалось. «Який сенс обурюватись на Лютера, коли Рим підгодовує зі своїх вуст набагато страшнішу змію…», - резюмували вони й шукали щонайменшу зачіпку, аби арештувати Кампанеллу. Довго чекати їм, звісно, не довелося: Кампанелла знову взяв участь у заколоті проти іспанського короля – він хотів бачити рідну Калабрію вільною і аж ніяк не хотів відмовлятися від мрії про ідеальне «місто Сонця». Коли його мали ось-ось схопити, він, завдяки знайомству з французьким посланцем, утік до Франції, де його зустрічали як героя. Йому  покровительствував кардинал Рішельє – людина, котра вміла помічати й цінувати талант в інших і оточувала себе непересічними особистостями; там він зміг опублікувати частину своїх творів і дожити віку (цілих п’ять років життя!), не боячись потрапити до пазурів інквізиції. «Я народився, аби боротися з трьома великими лихами: тиранією, софістикою й лицемірством», - сказав якось Кампанелла. Все його життя було підтвердженням щирості цих слів. Він і дійсно був стовідсотковим бунтарем, людиною, котра не кориться долі й обставинам до останнього, і виходить переможцем із найнеймовірніших пригод.

Цього дня народився Фредді Мерк’юрі (справжнє ім’я Фаррух Бульсара 1946-1991), британський рок-музикант, лідер рок-гурту Queen, легенда музики 80-х. У 2008 році Мерк’юрі посів 18 місце списку «100 найвидатніших співаків усіх часів» за версією американського журналу Rolling Stone. Мерк’юрі відомий, передусім, не лише своїм неповторним голосом, але й надзвичайно яскравими концертними шоу, які збирали стадіони по всьому світу. Так, одним із найпам’ятніших є «Live Aid» – виступ Мерк’юрі з Queen, що відбувся 13 липня 1985 року в Лондоні, під час якого вся, понад 70-тисячна аудиторія стадіону плескала, співала та колихалась в унісон музиці. У концерті також узяли участь Пол Маккартні, Ерік Клептон, Девід Боуї, Мадонна, U2, The Who, Стінг та інші тогочасні рок-зірки. 12 супутників транслювали шоу для 1,6 мільярдів телеглядачів у всьому світі. Цей виступ Queen був згодом оголошений музичними експертами найвеличнішим шоу за всю історію рок-музики. Протягом своєї кар’єри Мерк’юрі дав разом з Queen майже 700 концертів у різних країнах по всьому світі. Queen був першим гуртом Заходу, який грав на південноамериканських стадіонах, побивши світові рекорди з відвідуваності концертів у Сан-Пауло у 1981 році. Музиканти гурту також були першими, хто зіграв за «Залізною завісою» - сталося це в 1986 році, коли вони виступили перед 80-тисячною аудиторією в Будапешті. Останній живий концерт Мерк’юрі з Queen відбувся 9 серпня 1986 року в Англії. Девід Боуї, що виступав на благодійному концерті Фредді Мерк’юрі й записав пісню «Under Pressure» разом із Queen, сказав про Мерк’юрі: «З усіх найбільш театральних рок-виконавців Фредді пішов найдалі… Я бачив його на концерті лише раз, і, як то кажуть, він, безперечно, був людиною, яка могла тримати аудиторію на своїй долоні». А про себе Фредді казав наступне: «Господи, дожити до сімдесяти? Це так нудно!.. Про що я шкодую? Про те, що нас так і не впустили до СРСР – боялися, що ми розбестимо їхню молодь…» Музикант помер 45-річним у Лондоні.

Роковини смерті:

115 років із дня смерті Рудольфа Вірхова (1821–1902), німецького вченого-патолога і громадського діяча. Засновник сучасної патологічної анатомії й теорії целюлярної патології. Закінчив Берлінський університет, з 1856 – професор цього ж університету та директор Інституту патології, почесний член майже всіх наукових медичних товариств та академій світу. Дав опис патологічної картини всіх відомих на той час захворювань, вивчив механізми розвитку більшості з них. Учений зробив великий внесок у науку, проте, поряд з цим, висловлював антиімперіалістичні ідеї, був антидарвіністом. Відомий також як археолог, антрополог і палеонтолог. Засновник (1899) на території клініки Шаріте (де він працював упродовж останніх 46 років свого життя патологом) Патологічного музею, на основі якого в 1998 роцы був створений Берлінський музей історії медицини. Один із засновників (1861) і лідерів німецької буржуазно-ліберальної прогресивної партії, з 1884 року – Партії вільномислячих. 

33 роки із дня смерті Юрія Тимонович Литвина (1934–1984), українського поета, журналіста, правозахисника. З 1978 року – член Української Гельсінської Спілки. У 1953-1955 роках відбував покарання на будівництві Куйбишевської ГЕС, потім були ув’язнення 1956 року (на 10 років), 1974, 1977, 1979 (уже тяжко хворого – на 10 років ув’язнення і 5 років заслання). Помер у Пермському таборі особливого режиму. У листопаді 1989 року (через п’ять років після смерті) прах Юрія Литвина, Василя Стуса і Олекси Тихого був перевезений до Києва і з почестями похований на Байковому кладовищі.