АТО, а не війна? Виявляється, за це треба платити. Дорого - 07.07.2017 16:34 — Новини Укрінформ
АТО, а не війна? Виявляється, за це треба платити. Дорого

АТО, а не війна? Виявляється, за це треба платити. Дорого

Аналітика
1700
Ukrinform
Скандальне рішення судді Ірини Литвинової спирається на невизначеність з війною на Донбасі

З подачі Печерського суду в Україні може початися шквал майнових позовів з боку переселенців, які втратили в зоні АТО житло та майно. Апеляційний суд підтримав рішення судді Ірини Литвинової, яка зобов’язала Україну відшкодувати переселенцям – подружжю літніх людей із Водяного Донецької області вартість їх зруйнованого будинку, що неподалік сумнозвісного аеропорту. Держава має сплатити сім’ї, не багато не мало - 6 млн 705 тис. грн. 61 коп., та ще по 10 тисяч гривень кожному – за моральну шкоду.

Це перше подібне рішення у вітчизняній судовій практиці, доведене до найвищої інстанції (Кабмін, очікується, оскаржить його у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ) та найбільше по сумі. Ще зо два десятки подібних майнових претензій меншого розміру наразі або вже прийняті, або тільки розглядаються іншими українськими судами.

Звідки «прилетіло», той нехай і платить

Як так? Перше ж питання, яке збурило суспільство після оголошення висновку апеляційного суду, який теж підтримав суддю Литвинову. Чому українські платники податків мають відшкодовувати збитки, заподіяні в результаті бойових дій з російсько-терористичними військами? І звідкіль така вартість втраченого (в еквіваленті складає майже $270 тис.) – за ціною мало не котеджу в елітній Кончі-Заспі під Києвом?

Намагаючись дати відповідь на ці питання, ми буквально що з лупою перечитали текст рішення. І мусимо визнати – це якраз той випадок, коли на одній шальці терезів Феміди лежить формальна логіка, а на іншій – здоровий глузд. Законодавці дійсно «прошляпили» кілька важливих юридичних моментів, які дозволили судді обґрунтувати саме таке рішення. Логіка проста - оскільки Україна бойові дії не визнає війною, а каже, що це АТО, то вона сама і повинна компенсувати всі збитки, нанесені людям в результаті обстрілів, які розглядаються як терроризм. Адже на цей випадок у нас є закон про боротьбу з тероризмом, відповідно до якого Україна зобов'язана відшкодовувати з державного бюджету шкоди, заподіяну терористичним актом.

Будинок-штаб: «повезло» стояти не в тому місці, не в той час

Потерпілі не побажали спілкуватися з пресою. Але ми віднайшли деякі цікаві подробиці справи в суддівському рішенні. І вони свідчать, що суддя, розглядаючи справу, не стала обтяжувати себе додатковою роботою. У якості свідків були допитані лише позивачі. А до справи долучені лише їхні фотоматеріали та докази. Ні сусіди, ні військові, які – це стверджують потерпілі – мають безпосереднє відношення до справи, ні представники місцевих органів влади навіть не були опитані. Хіба це не обов’язок суду?

З мотивувальної частини виходить, що у грудні 2010 року літня пара донеччан, щойно одружившись, купила чималеньке обійстя у селі Водяне в 3 км від Донецького аеропорту - 20 соток з триповерховим будинком та господарськими спорудами. А через чотири роки там почалася війна – Водяне, що перебуває на контрольованій території, опинилося на лінії бойового зіткнення українських військових з бойовиками. Позивачі були вимушені виїхати з будинку. Оселилися у Василькові під Києвом.

За словами чоловіка і дружини, у жовтні 2014 року у будинок влучив перший снаряд. Подружжя приїхало, відремонтувало пошкодження, але не змогли залишатися. (Далі – цитуємо). «Коли розпочалися активні бойові дії в районі аеропорту, українська авіація здійснювала бомбардування бойовиків (терористів так званої «народної донецької республіки») в селищі Опитне. Снаряди перелітали через Водяне. Нам зателефонував сусід і повідомив, що будинок зайняли військові і розмістили у ньому штаб. Військові належали до 93 військової бригади та батальйону «Запорізька Січ», - засвідчив на суді позивач. - У березні 2015 року ми побачили, що все майно зруйновано і побито. Що не розбито, то винесено на вулицю, килими розрізані та розвішані на вікнах, які закладені мішками з піском, на третьому поверсі стоїть танковий кулемет 12,7 мм, розвернутий в бік аеропорту, у гаражі - склад боєприпасів. У кожній кімнаті лежать гранати, а біля них - запали. Приїхавши до будинку у жовтні, ми побачили що він повністю зруйнований влучанням снарядів. Перший снаряд був направлений з Опитне, другий - Пісок. З Первомайського стріляли по Водяному, з Водяного по Первомайському, були розбірки між своїми».

Віднайти на карті хоча б умовно те місце, де могла би бути розташована зруйнована «вілла» (а з огляду на виставлену судом оцінку, це має бути досить помітна хатинка) сьогодні вже неможливо – Водяне в руїнах, і обстріли продовжуються. До речі військові 93 бригади, які на момент битви за Донецький аеропорт були у Водяному, у приватній розмові з корреспондентом Укрінформу не змогли пригадати бодай щось подібне.

До того ж, авіація під час боїв за Донецький аеропорт, наскільки нам відомо, не застосовувалась. Про те, які саме підрозділи ЗСУ перебували у Водяному на той час, і чи були у них там штаби, опорні пункти, тощо, і де саме, суддя Литвинова теж не поцікавилась. Хоча б для того, щоб визначити, як там могли виникнути, за словами позивачів, розбірки між «своїми». Хто і на основі яких розрахунків зробив «незалежну» вартісну оцінку зруйнованого майна, суддя в своєму рішенні теж не наводить.

Не важливо, хто стріляв – відповідатимуть українці

Між тим, юристи Української Гельсінської спілки з прав людини, які допомагали жителям Водяного судитися з державою пояснили –у цій справі вони доводили факт того, що житло: а) було зруйновано, і б) що воно було зруйновано внаслідок терористичного акту, під час проведення АТО. Тобто, неважливо, хто стріляв. Цих двох аргументів мало вистачити, щоб суд прийняв позитивне рішення. «Ми грунтувалися на законі про боротьбу з тероризмом, статті 19, і на Кодексі цивільного захисту населення. І це два основних нормативно-правові акти, які дозволяють людям отримати компенсацію за житло, зруйноване внаслідок антитерористичної операції», – повідомила адвокат УГС Юлія Науменко.

«На мій погляд, до таких правовідносин правильним є застосування саме ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», але для цього нам потрібен порядок, визначений законом», - зазначила Юлія Сегеда, волонтер, адвокат ЮК "Exante" (м. Дніпро). Не виключено, що подібне відшкодування захочуть отримати і ті, хто проживає на непідконтрольних територіях і тоді, прогнозуємо, почнеться саме цікаве. «Зрозуміло, що є багато недобросовісних випадків, коли особи, які закликають до сепаратизму, у той же час вимагають від України виплат та відшкодувань. Але наразі немає законодавчої норми, яка б дозволила врегулювати це питання», - прокоментувала Юлія Сегеда.

Самий гуманний суд у світі. Але осад залишається

Рішення Печерського суду до певної міри показове. Суддя однозначно стала на бік позивачів, які стверджували, що провина за завдану їм матеріальну та моральну шкоду повністю лежить на державі внаслідок проведення АТО. А все, що там відбувається – більше схоже на «розбірки між своїми», і тому всі претензії – до України (привіт законодавцям, які б мали передбачити подібну ситуацію). До того ж, цікавий репутаційний факт – у 2015 році суддю Ірину Литвинову звинуватили у винесенні завідомо неправосудного рішення. Вона зняла звинувачення і арешт з майна Галини Шепелєвої, підозрюваної разом зі своїм чоловіком, екс-депутатом та втікачем, Олександром Шепелєвим у розкраданні коштів "Родовід-банку. Пізніше кримінальну справу проти судді закрили. Але, погодьтеся, осад залишається…

І ще. Справа тут не лише в тих 6 мільйонах і в небезпечному прецеденті, а в тому, що Україна де-факто і де-юре має розплачуватися за наслідки війни, яку розв'язала Росія. Суддя, як відомо, виносить рішення, виходячи з норм закону і свого особистого уявлення про справедливість. Отак, виходить, уявляє собі справедливість суддя Литвинова…

Оксана Поліщук, Київ

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-
*/ ?>