24 червня. Пам’ятні дати
Головне свято давнього канадського міста Квебек – колиски французької цивілізації на північноамериканському континенті, столиці однойменної канадської провінції. Квебек був заснований французькими переселенцями в 1608 році на чолі з мандрівником і гідрографом Самюелем де Шампленом, який стане згодом першим губернатором Нової Франції (так тоді називали Канаду). У 1665 році у місті було лише 70 будинків і мешкало 550 чоловік, переважно представників різних релігійних груп. Нині у місті живе понад 500 тисяч мешканців, переважно франкомовних (тільки 1,5% жителів розмовляють англійською мовою); Квебек є одним із найбільш економічно успішних міст Канади після Калгарі, Едмонтона і Саскатауна, у ньому найнижчий рівень безробіття і найнижчий рівень злочинності по всій країні, а ще його по праву називають «Містом театрів». День Жака-Батиста є національним святом і офіційним вихідним днем у Квебеку. Це свято, яке радше можна назвати фестивалем франко-канадської культури, відзначають і в інших провінціях Канади, а також у США. Відзначається з 1636 року.
Події дня:
65 років тому (1952) в Німеччині вийшла друком щоденна газета-таблоїд Bild – найуспішніший і найсуперечливіший медіапродукт Німеччини, яка є на сьогодні справжнім феноменом німецької преси і політики. Одним із засновників газети був медіамагнат Аксель Шпрінгер. Проплачені, замовні матеріали не є прерогативою цього видання. Мета Bild і його редакції в іншому: визначати особисті та суспільні поля активності, призначати політичних соратників-противників і формулювати теми загальнонімецької політичної дискусії коротко і доступно. Проникнення в особисту сферу життя протагоністів є головним предметом регулярної критики газети Bild з боку Німецької ради з питань преси. Тут будь-яке інтерв’ю має суто ринковий і політичний характер і функціонально редуковано до декількох ключових висловлювань протагоніста. Bild читають понад 12 мільйонів німців (і це – лише паперову версію). У 2016 році газета заявила про бойкот російської збірної на Олімпіаді в Ріо, а в грудні 2016 року головний редактор видання назвав міністра закордонних справ Росії Сергія Лаврова воєнним злочинцем.
Ювілеї дня:
144 роки від дня народження Івана Матвійовича Стешенка (1873–1918), відомого українського громадсько-політичного діяча, літературознавця, педагога, письменника. Родом з Полтави. Закінчив історико-філологічний факультет Київського університету (зі срібною медаллю). Викладав у Фундуклеївської гімназії. У Києві познайомився з родинами Старицьких, Лисенків і Косачів, брав активну участь у літературному гуртку «Плеяда». З 1900 р. до революції 1905 р. Стешенко друкувався в багатьох галицьких часописах і журналі «Киевская Старина»; після 1905 р. разом з однодумцями видавав гостросатиричні журнали «Шершень» і «Ґедзь», а пізніше у 1913 р. організував і редагував двотижневик «Сяйво». У 1917 р. Стешенко виступив одним із організаторів Української Центральної Ради, керував роботою шкільної і редакційної комісій УЦР, входив до складу Малої Ради. В 1917 – 1918 рр. він очолював рух за українську школу, здійснював керівництво діяльністю Товариства поширення шкільної освіти в Україні. З червня 1917 призначений генеральним секретарем освіти. Перебуваючи на цій посаді, Стешенко досить рішуче проводив українізацію шкільництва, сприяв виданню українських підручників і навчальних програм, організації українських гімназій та курсів українознавства. Поряд з тим Стешенко підкреслював потребу повної справедливості відносно всіх національних меншин в Україні, «права яких повинні бути пошановані автономією України». Підтвердженням цих слів служила поява в Україні державних єврейських шкіл. Але, не дивлячись на це, шовіністичні кола постійно звинувачували Стешенка в «примусовій українізації міст». Після відставки кабінету В. Винниченка працював головним інструктором Міністерства освіти. У липні 1918 р. був застрелений невідомим на вокзалі у Полтаві, куди він приїхав для підготовки до лекційних занять.
120 років від дня народження Івана Макаровича Лютого-Лютенка (отаман Гонта; 1897-1989), військового та громадського діяча, підприємця, мецената. Старшина Запорізької дивізії, повстанський отаман Холодного Яру (1919–1922); військові звання – сотник Армії УНР. З 1947 року – в діаспорі. Жив у Мюнхені, в Марокко, США. Брав активну участь у церковних і громадсько-політичних організаціях, багато жертвував на українські та американські інституції, а також на Українську церкву. Народився Іван Лютий-Лютенко на Звенигородщині. Закінчив чотирикласну земську школу, гімназію в Москві та Омську школу прапорщиків. Учасник Першої світової війни. Старший унтер-офіцер 8-го Московського гренадерського полку. Лютневу революцію зустрів на посаді помічника командира 12-ї роти 290-го полку російської царської армії, що дислокувався в Черкасах. У 1918 році у складі Армії УНР брав участь у боях проти більшовиків. За Директорії Лютий-Лютенко був призначений командиром 25-го Черкаського куреня, що дислокувався у Смілі. Служив у Запорізькій дивізії під командою Олександра Загродського, старшина 3-ї Запорозької дивізії (до літа 1919). З 1919 року – в повстансько-партизанському русі. Спочатку очолив загін звенигородських повстанців, сформований Семеном Гризлом. В різні часи загін складався з 500–800 козаків та старшин. Отаман Холодного Яру. За деякими джерелами, на нараді в с. Матвіївці наприкінці осені 1921 року його було обрано Головним отаманом Холодного Яру. Можливо, Головним отаманом Холодного Яру він був короткий час і радше формально, оскільки відразу після обрання відійшов на Звенигородщину, а головні сили холодноярців під проводом Пилипа Хмари і Ларіона Загороднього провели окрему нараду, на якій вирішили пробитися на захід, до Польщі чи Румунії. У березні 1923 емігрував до Польщі. Під час Другої світової війни допомагав землякам – військовополоненим Червоної армії. Багато українців за його сприяння було звільнено з концтаборів. 4 червня 1942 року заарештований гестапівцями. Відбув півроку тюрми в Любляні (Польща). Після Другої Світової війни жив у Мюнхені (Німеччина), згодом у Рабаті (Марокко). Пізніше переїздить до США. Автор книги «Вогонь з Холодного Яру» (Детройт, 1986).
30 років від дня народження Ліонеля Мессі (1987), аргентинського футболіста, нападаючого футбольного клубу «Барселона», з 2011 року – капітана національної збірної Аргентини. Кращий бомбардир в історії «Барселони» і збірної Аргентини. Вважається одним з кращих футболістів сучасності й одним із кращих гравців за всю історію футболу. Народився в Аргентині, з 11 років мешкає з родиною в Барселоні. У 13 років почав грати в молодіжній збірній «Барселони», у 17 – виступати за її основний склад. Відтоді разом з клубом виграв 8 титулів чемпіона Іспанії, чотири Ліги чемпіонів УЄФА, п’ять Кубків Іспанії, сім Суперкубків Іспанії, три Суперкубки Європи і три чемпіонати світу серед клубів. П’ять разів Мессі ставав найкращим бомбардиром Ліги чемпіонів і чотири – чемпіонату Іспанії. В 2005 і 2007–2013, 2015–2016 роках був визнаний кращим гравцем року в Аргентині. П’ятиразовий володар «Золотого м’яча», чотириразовий володар «Золотої бутси» (2010, 2012, 2013, 2017). Мессі встановив чимало рекордів – зокрема, 25 листопада 2014 року побив рекорд результативності в Лізі чемпіонів – 71 забитий м’яч. У квітні 2017 року він забив 500-й гол за «Барселону» в офіційних матчах і став першим гравцем в історії іспанського футболу, який здолав цю позначку за один клуб в офіційних зустрічах. В 2005 році дебютував за збірну Аргентини. Кращий бомбардир збірної Аргентини за всю її історію (58 м’ячів). Мессі – посол доброї волі ЮНІСЕФ. Футболіст не в шлюбі, але виховує двох синів. На початку літа 2013 року його разом з батьком визнали винними у несплаті податків. За версією іспанської влади, Мессі приховував доходи і ухилявся від сплати податків з 2006 по 2009 рік. Торік його разом з батьком засудили до 21 місяця тюрми, але замінили ув’язнення чималими штрафами. Щороку доходи Мессі сягають 80 мільйонів доларів, з яких понад 50 мільйонів становлять зарплата і бонуси від клубу. У списку найвисокооплачуваніших футболістів світу – він другий після нападаючого іспанського «Реала» Кріштіану Роналду.
