6 червня. Пам’ятні дати

6 червня. Пам’ятні дати

1031
Ukrinform
Сьогодні українські працівники ЗМІ святкують своє професійне свято – День журналіста

День журналіста відзначається згідно з Указом Президента від 25 травня 1994 року щорічно в цей день. Саме цього дня, 6 червня 1992 року, Спілка журналістів України була прийнята до Міжнародної федерації журналістів, яка є найбільшою в світі організацією професійних працівників ЗМІ. Слово журналіст і журналістика походить з французької мови. Journal «газета» виникло як скорочення словосполучення papier journal і означає «щоденний папір (листок)», що в свою чергу походить від латинського «щоденна звістка». Тобто, журналісти – це вісники, ті, що оповіщають, приносять щоденні звістки. Прообразом газети вважають стародавні рукописні новини. Ще Юлій Цезар почав публікувати «Діяння сенату», а згодом «Щоденні громадські дощечки», на яких записували хроніку подій. Приблизно з 911 року в Китаї почав виходити «Цзінь бао» («Столичний вісник»). Вважається, що перша газета вийшла друком у 1605 році у французькому Страсбурзі. А от перше успішне щоденне видання з’явилося в Британії – газета The Daily Courant друкувалася з 1702 по 1735 рік. З часом і з розвитком суспільства преса сформувалася як впливовий соціальний інструмент під титулом «Четверта влада» (Fourth Estate – «четвертий стан»). Цей вислів, який згодом став терміном, приписують Томасу Карлейлю і Жан-Жаку Руссо. В Україні журналістика як професія виникла в ХІХ столітті. Наступні 100 років вона намагалася розвиватися, але шансів на те у неї було обмаль – журналістам дозволялося рухатися вузькоколійкою марксизму-ленінізму, агітації-пропаганди – все інше було полем суцільних табу. З початком незалежності відбулось відродження традицій української журналістики, але, знову ж таки,  на неї, як і на суспільство, чатували нові небезпеки і нові виклики – самоцензура, важкий спадок посттоталітарного минулого, продажність, сумнозвісні «темники», готовність писати замовні матеріали, прогинатися під замовника та ще багато чого іншого. Жорстокі реалії сьогодення, а саме війна на сході нашої країни, спонукають декого вдаватися до пропаганди та цензури, що для ЗМІ, які сповідують демократичні, а не тоталітарні цінності є доволі сумнівним кроком, адже журналістика повинна бути, передусім, вільною і чесною, а не «правильною». Крім Дня журналіста існують й інші професійні свята – Міжнародний день солідарності журналістів (8 вересня), Міжнародний день спортивного журналіста (2 липня), День україномовної преси (12 листопада, свято не офіційне), День працівників радіо, телебачення та зв’язку України (16 листопада). Втім саме День журналіста є чи не «найдушевнішим» святом української журналістської спільноти, адже засноване воно було на зорі незалежності нашої держави, в пору великих сподівань і світлої надії на зміни в суспільстві.

Сьогодні ж національне свято Королівства Швеції – День Шведського прапора. Офіційно як національне свято відзначається з 1983 року. Свято пов’язане з двома історичними датами: 6 червня 1523 року Густав Еріксон, що очолив у 1521 антиданське народне повстання, був обраний королем Швеції під ім’ям Густав І Ваза; 6 червня 1809 була прийнята нова конституція, що діяла до 1 січня 1975 року.

Ювілеї дня:

142 роки від дня народження Томаса Манна (1875-1955), німецького класика світової літератури ХХ ст., лауреата Нобелівської премії з літератури (1929). Автор роману «Будденброки» (Нобелівська премія, 1929), інтелектуально-філософського роману «Чарівна гора», в якому за допомогою розгорнутої метафори представлено життя інтелектуальної буржуазної верхівки напередодні Першої світової війни (роман називають «енциклопедією декадансу»), тетралогії «Йосиф та його брати», роману «Лотта у Веймарі» – про зустріч Гете з Шарлоттою Кестнер через 40 років після їхнього драматичного розлучення; і  роману-підсумку «Доктор Фаустус. Життя німецького композитора Адріана Леверкюна в розповіді його приятеля». Томас Манн є також блискучим майстром жанру новели.

108 років від дня народження сера Ісайї Берліна (1909–1997), британського філософа, одного з видатних ліберальних мислителів ХХ ст. («пророк лібералізму», як його інколи називали), історика літератури. Професор Оксфордського університету. Автор збірок філософських есе «Чотири есе про свободу», «Дві концепції свободи», «Проти течії», «Їжак і лисиця», «Поняття і категорії»; чудових спогадів про зустрічі з російськими письменниками (Ахматовою та Пастернаком). Народився Берлін в Ризі, в респектабельній і багатій єврейській родині. У 1920 сім’я емігрувала до Великобританії, де юнак здобув гарну освіту, закінчивши Оксфорд (він був одним з перших єврейських емігрантів, кому це вдалося; з цієї нагоди від імені єврейської громади Британії його привітав головний рабин, а родина Ротшільдів запросила до себе на гостину в США). Деякий час він був учнем знаменитого Людвіга Вітгенштейна, але згодом обрав більш легку і популярну соціальну філософію та історію культури. В 1941-1946 рр. Ісайя Берлін перебував на дипломатичній службі (в британських посольствах в США і СРСР). Його звіти з Вашингтона і Москви читав Уінстон Черчілль, і саме Берліну він довірив редагувати свої мемуари. Берлін гарно впорався з роботою, але мемуари політика йому не сподобалися. Після закінчення дипломатичної кар’єри очолював Британську академію, виступав з лекціями, викладав. Тема свободи була наскрізною в усіх його творах. «Маніпулюючи людьми, штовхаючи їх до цілей, які видимі нам, соціальним реформаторам, але не видимі їм, ми спілкуємося з ними як із безвільними об’єктами, а значить, - розтліваємо їх. І головне питання не в тому, у чиїх руках влада, а в тому, який її об’єм сконцентрований, адже необмежена влада у розпорядженні будь-кого, рано чи пізно когось знищить», - писав філософ.

62 роки від дня народження Сема Саймона (1955-2015), американського продюсера і сценариста, одного з творців «Сімпсонів». Сем Саймон – лауреат дев’яти премій «Еммі» як сценарист, режисер і телепродюсер найдовшого ситкома (комедія ситуацій) на американському телебаченні, нагороджений також і за інші роботи на телебаченні. Мультиплікаційний серіал «Сімпсони», в якому йдеться про татуся Гомера та про його дещо дивакувату, але легко упізнавану американську сім’ю, вперше вийшов на екрани в 1989 році. Сем Саймон керував сценаристами цього серіалу, і саме він вигадав його головних персонажів. Саймон пішов із «Сімпсонів» через чотири роки після запуску ситкому, втім продовжував отримувати щороку від 20 до 30 мільйонів доларів, так як за умовами контракту, йому належав відсоток від прибутків. Після того, як він дізнався, що невиліковно хворий, Саймон віддав усі свої статки на доброчинність, зокрема на допомогу тваринам. У 2002 році він заснував Фонд Сема Саймона, який займався звільненням бездомних собак з собачих притулків та їхнім дресируванням у якості поводирів для сліпих. «Я дуже хочу допомагати тваринам, - сказав режисер у 2014 році в одному з інтерв’ю агентству Рейтер. – Це мої гроші, і я годен робити з ними все, що захочу. Наприкінці свого життя я знайшов для себе дороге хобі». Крім «Сімпсонів» Сем Саймон працював ще над декількома ситкомами і фільмами.

Роковини смерті:

56 років з дня смерті Карла Густава Юнга (1875-1961), швейцарського психіатра і психолога, філософа і культуролога, засновника аналітичної психології. Про рід Юнга, громадянина Базеля, відомо ще з ХVІІ століття. Його дід по батьковій лінії був відомим ученим-медиком, хірургом, анатомом, хіміком. Мешкав у Берліні, за бунтарські погляди був звідти видворений, на запрошення Александра Гумбольдта брав участь у реформуванні медичного факультету Базельського університету. Згодом цей виш закінчить Карл Юнг (і закінчить у рекордно короткі терміни – 5 років). Навіть тоді, коли діда не було в живих, а онук був студентом, про нього ходили різні оповідки й анекдоти. Не менш цікавою особистістю був й інший дід – по матері – доктор богослов’я, автор граматики давньоєврейської мови, окультист. Батько Юнга Пауль Юнг упродовж тривалого часу був протестантським пастором, обслуговував психіатричну клініку. Жили досить бідно. Коли Карл Юнг ходив до початкової сільської школи разом з сільськими дітьми, то різниця у статках не відчувалася, але коли пішов до однієї з кращих базельських гімназій, то одразу ж побачив і відчув інакшість нового світу від того, у якому він жив і до якого звик. Ці діти з прекрасними манерами й кишеньковими грошима, з поїздками взимку в Альпи, а влітку на море здавались йому «істотами з іншого світу». Він ріс замкненим, зосередженим на своєму внутрішньому світі підлітком. Тобто, являв собою класичний приклад того, що він сам назве згодом «інтроверсія». Після гімназії Карл Юнг у п’ятирічний термін закінчує медичний факультет Базельського університету й розпочинає медичну практику в одній з кращих на ту пору приватних психіатричних клінік Цюріха під керівництвом доктора Блейлера. Живе дуже скромно, майже аскетично, присвячуючи весь свій час науці. У 1906 році переходить на позиції психоаналізу, знайомиться з Фрейдом (у лютому 1907 року відбулась знаменита 13-годинна бесіда Юнга і Фрейда). У 1907-1912 рр. Юнг був одним із найближчих соратників Фрейда. Втім, у 1913 році їхні шляхи розійшлися – Юнг не погодився з рядом засадничих постулатів ортодоксального фрейдизму (ролі сексуального начала в психічному житті індивіда й трактовці природи несвідомого). Фрейд (а надто його віддані послідовники) так і не зміг пробачити цю своєрідну «зраду» молодшого колеги. Втім, Юнг завжди підкреслено шанобливо згадував Фрейда, наголошуючи, що в житті йому не доводилося зустрічати особистості більш потужної й цікавої, аніж Фрейд. Після розриву з Фрейдом Карл Юнг пережив майже 6-річну кризу, залишившись сам на сам з «останніми», чи то пак «проклятими питаннями», без друзів, без підтримки і без перспектив. Але, зрештою, зміг подолати депресію, вийшовши з неї переможцем, а набутий особистий досвід використати для подальших наукових висновків. Юнг – дослідник і першовідкривач. Він є автором концепції колективного несвідомого та архетипу. Саме йому належать такі терміни, як «інтроверсія-екстроверсія», «архетип», «Синхронія», «самість», «его-інфляція» та багато інших. Він одним із перших у психології заговорив про психологічний тип особистості: термін, який сьогодні використовується повсюдно (К.Г. Юнг «Психологічні типи», 1921). Його останні наукові праці мають переважно релігійно-філософський характер.  Впливу поглядів і наукових праць Юнга зазнали Томас Манн і Герман Гессе, фізики Вольфганг Паулі та Ервін Шредінгер, культурологи Карл Кереньї та Мірча Еліаде. Погляди Юнга стимулювали розвиток ряду напрямків психології творчості та психології особистості, а також сприяли становленню трансперсональної та міжкультурної психології.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-