27 травня. Пам’ятні дати

27 травня. Пам’ятні дати

1784
Ukrinform
В останні вихідні травня кияни традиційно святкують День міста.

Цього року День Києва проходить вже 35 раз. Вперше його відзначали наприкінці травня 1982 року, і він був приурочений до святкування 1500-річчя української столиці. Офіційно ж в останню неділю травня відзначати цей день було запропоновано в 1987 році. Зазвичай заходи, присвячені Дню Києва, відбуваються протягом декількох днів (трьох-п’яти), які передують останній неділі травня. Цього року програма заходів до відзначення Дня Києва нараховує 30 загальноміських різноманітних мистецьких, культурно-освітніх і спортивних подій. Окрім того, заплановано 150 районних заходів. Головна локація святкування - Софійська площа, на якій виступатимуть колективи в рамках танцювальних конкурсів аматорів і професіоналів. Сьогодні ж пройде урочиста хода від парку Шевченка до Софійської площі. У цей день хором співатимуть гімн Києва і сподіваються перевершити рекорд 2015 року, коли найбільш масове виконання пісні «Як тебе не любити, Києве мій» було внесене в Книгу рекордів України. Після ходи, на сцені на Софійській площі відбудеться урочисте відкриття свята. Кульмінацією святкування Дня Києва-2017 стане день українського танцю та гала-концерт за участю українських зірок. Родзинкою програми на Софійській площі буде унікальний арт-об'єкт - ексклюзивний металевий «торт бажань» висотою 11 метрів. Окрім того цікаві заходи пройдуть і на інших майданчиках столиці по обидва боки Дніпра: Михайлівській площі, Пейзажній алеї, Контрактовій та Поштовій площах та Андріївському узвозі. У рамках Дня Києва на території міста відбудеться також низка спортивних акцій: спортивно-благодійна акція «Пробіг під каштанами» (це буде вже 25 пробіг), євромарафон, велогонка і змагання із сімейних видів спорту.

Разом з тим, сьогодні День працівників видавництв, поліграфії і книго розповсюдження, який відзначається в Україні, згідно з Указом Президента від 25 травня 1999 року, в останню суботу травня.

Події дня:

295 років тому (1722) була утворена Малоросійська колегія – центральний орган російської колоніальної адміністрації в Лівобережній Україні у ХVІІІ ст. Була створена за указом Петра І у гетьманській столиці Глухові (замість існуючого до цього Малоросійського приказу в Москві) з метою контролю за діяльністю гетьмана і українського уряду та поступового обмеження політичної автономії Гетьманщини. У цивільних справах Малоросійська колегія підлягала Сенатові, у військових – головнокомандувачу російськими військами в Україні (Голіцину). На колегію покладався нагляд за всією діяльністю гетьмана і козацької старшини, яких було позбавлено права видавати універсали, розпорядження тощо без її санкції. Вона була й апеляційною інстанцією в судових справах. У 1727 році у зв’язку з загостренням російсько-турецьких відносин царський уряд, намагаючись залучити на свій бік козацьку старшину, ліквідував Малоросійську колегію (Указ Петра ІІ від 29 вересня 1727 року) і поновив гетьманство. В 1734, після смерті Данила Апостола, гетьманство було тимчасово скасоване. У 1764 році Катерина ІІ своїм указом остаточно ліквідувала гетьманство і відновила Малоросійську колегію (так звана друга Малоросійська колегія) на попередніх засадах. Поступово відбулася узурпація всієї військової влади. Спочатку був ліквідований сотенно-полковий устрій Лівобережної України, лівобережні козацькі полки були перетворені у регулярні карабінерні кавалерійські частини російської армії, потім російський уряд запровадив намісництва, і на українських землях повністю поширилась система державного управління Російської імперії.

Ювілеї дня:

158 років від дня народження Панаса Карповича Саксаганського (справж. – Тобілевич; 1859-1940), українського актора і режисера, театрального діяча. Брат Івана Карпенка-Карого, Миколи Садовського, Марії Садовської. На сцені з 23 років. Грав у трупах Михайла Старицького, Марка Кропивницького, утримував власні трупи (1890–1910), виступав в інших трупах і театральних товариствах: «Товаристві українських артистів під орудою Івана Мар’яненка», «Товаристві українських артистів за участю Марії Заньковецької і Панаса Саксаганського». В 1918 році заснував у Києві Народний театр, на базі якого у 1922 було створено Український драматичний театр ім. М.К. Заньковецької (працював у ньому з перервами до 1932 року). Саксаганський утвердив на українській сцені соціально-психологічну драму, запровадив план постановки вистави. Грав Возного у «Наталці Полтавці» Котляревського, Стецька, Шельменка («Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Квітки-Основ’яненка), Голохвостого («За двома зайцями» Старицького).

95 років від дня народження Крістофера Лі (1922-2015), відомого британського актора, співака. На зорі своєї кар’єри Лі грав переважно лиходіїв. Слави він зажив завдяки ролі графа Дракули в серії фільмів студії Hammer Film Productions. Не менш відомими ролями Крістофера Лі стали ролі Франціско Скарамангі у фільмі бондіани «Людина з золотим пістолетом» (1974), Сарумана в трилогіях «Володар перснів» (2001–2003) і «Хоббіт» (2012–2014), а також графа Дуку у двох заключних фільмах трилогії-приквелу «Зоряних війн» (2002, 2005). Завдяки знанню декількох мов (крім рідної англійської вільно володів італійською, французькою, німецькою мовами, знав шведську, російську і грецьку), Лі брав участь в озвучуванні фільмів і відеоігор. У 2009 році за заслуги в драматичному мистецтві та благочинність його посвятили у рицарі, 2011 року він отримав премію BAFTA. Сам актор своєю найкращою кінороботою вважав роль засновника Пакистану Мухаммеда Алі Джинни в біографічному фільмі «Джинна», а своїм кращим фільмом – британську кінострічку жахів «Плетена людина». Крім акторської діяльності Крістофер Лі був відомий як співак. Він мав глибокий і сильний голос, записав оперні та різні музичні твори у проміжку між 1986 і 1998 роками, симфонік-метл альбом у 2010 році, а також співпрацював з декількома метал-брендами починаючи з 2005 року. Останній метл-альбом актора вийшов у 2013 році. За свої здобутки у царині «хеві метал» він навіть був удостоєний премії журналу Metal Hammer. Цікавий факт: Крістофер Лі, нащадок давнього військово-аристократичного роду, брав участь у радянсько-фінській війні 1939 року на боці фінів; потім пройшов усю Другу світову: Африка, Суецький канал, Лівія, Мальта, Сицилія, Мальта. Актор помер у Лондонській лікарні Челсі та Вестмінстера у віці 93 років.

Сьогодні виповнилося б 88 років від дня народження Романа Іваничука (1929-2016), українського письменника, патріарха української історичної романістики, знаного громадського діяча. За понад 60 років творчої діяльності Роман Іваничук написав 20 історичних романів («Мальви», «Вода з каменю», «Журавлиний крик», «Манускрипт з вулиці Руської», «Четвертий вимір»), якими намагався заповнити білі плями в нашій історії. Ці 20 романів охоплюють величезний часовий відтинок – від часів Київської Русі до Майдану. Його літературний дебют відбувся 1954 року, а свій останній роман – «Торговиця», присвячений рідній Коломиї, він видав у 2012 році. Чимало знайдеться тих, хто саме після прочитання якогось із романів Іваничука починав серйозно цікавився українською історією. Особливо важливо це було в часи брежнєвщини, коли влада робила все, аби відібрати національну пам’ять, адже без неї народ стає слухняною отарою, яку легше гнати «в свєтлоє будущєє». Іваничук належить до славетного покоління шістдесятників. І хоча він ніколи не сидів по радянських тюрмах і не зазнавав відвертих репресій з боку влади – на його людській і письменницькій репутації – жодної плями. Перший історичний роман письменника «Мальви» вийшов друком у 1968 році й був присвячений добі Хмельниччини. Червоною ниткою крізь твір проходить тема яничарства, відступництва й зради, що є надзвичайно актуальною для українців усіх історичних епох. «Чому людина стає манкуртом? Що штовхає її за гроші зраджувати собі, власному народу, вірі? Певною мірою це загадка, таємниця української душі, але я намагався в цьому розібратися», - зауважує письменник. Радянська цензура, яка прогледіла роман, намагалася його заборонити, вилучити з бібліотек, але було запізно – «Мальви» розійшлися 100-тисячним накладом. За це Романа Іваничука хотіли вигнати з роботи (він тоді працював у журналі), всіляко цькували. До одних із кращих творів письменника належить і роман «Четвертий вимір» про Миколу Гулака і Костомарова та діяльність Кирило-Мефодіївського товариства, а також роман «Журавлиний крик» – про зруйнування Запорізької Січі та про її останнього кошового отамана Калнишевського. Останній твір Романа Іваничука присвячений рідній Коломиї та УПА. Головний герой роману списаний з брата письменника – той 17-річним пішов воювати у лави повстанців, потрапив у радянський полон, 10 років провів у Воркуті. Роман Іваничук – лауреат Державної премії України ім. Т.Г. Шевченка та інших відзнак. У 2009 році він одержав звання Героя України – «за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження Української держави, плідну літературну і громадську діяльність». У період становлення української незалежності брав активну участь у національно-визвольному русі. Був одним із засновників Товариства української мови ім. Тараса Шевченка, Народного Руху України. Навесні 1990 року обраний народним депутатом УРСР, брав участь у підготовці і проголошенні Декларації про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акта про незалежність України 24 серпня 1991 року.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-