21 березня. Пам’ятні дати

21.03.2017 08:00 1874

Сьогодні в Україні і світі відзначається Всесвітній день людей з синдромом Дауна. 

Вперше цей день був проведений у 2006 році, його ініціаторами стали Європейська асоціація Даун-синдром (EDSA) та Всесвітня асоціація Даун-синдром (ІDSA). У грудні 2011 року Генеральна Асамблея ООН оголосила 21 березня Всесвітнім днем людей з синдромом Дауна. Чому саме 21 березня? Тому що день і місяць символічно відображають природу виникнення патології. Березень обраний тому, що синдром Дауна являє собою трисомію (березень – третій місяць року) за 21 хромосомою (тому і 21 березня). Синдром Дауна – це генетична аномалія, якій притаманна додаткова хромосома 21. Люди з синдромом Дауна мають 47 хромосом у каріотипі замість звичних 46. Синдром відомий ще з 1866 року й названий за ім’ям англійського лікаря, який його відкрив і описав, але причини виникнення патології були відкриті вченими-генетиками лише у ХХ столітті. Синдром Дауна розповсюджений в усіх регіонах світу і часто призводить до змін моторики, фізичних характеристик і здоров’я людини. Життєво важливе значення для розвитку таких хворих має доступ до медичного обслуговування, програмам раннього втручання та інклюзивної освіти, а також проведення відповідних досліджень. Попри те, що діти з синдромом Дауна розвиваються дещо повільніше, ніж звичайні, пізніше починають ходити і розмовляти – вони здатні до навчання, багато з них може освоїти професію, досягти оптимальної якості життя і опікуватися собою без зайвої допомоги. Людина з синдромом Дауна може здобути вищу освіту, влаштуватися на роботу, мати сім’ю. Сьогодні в світі народжується від трьох до п’яти тисяч дітей з синдромом, в Україні – близько 400. Таких малюків називають ще дітьми Сонця, але проблеми, з якими стикаються вони та їхні батьки, зовсім не сонячні. Якщо в Англії 80 відсотків всіх дітей із синдромом Дауна навчаються разом із іншими школярами, то в Україні таких набереться ледве відсоток. Проблемою для цих діток є і відвідування дитячого садка, громадських, культурних закладів. Зазвичай українці з синдромом Дауна майже приречені на ізоляцію і асоціальність. Лише останнім часом, завдяки титанічним зусиллям батькам дітей з синдромом Дауна, що об’єднуються для вирішення спільних проблем та волонтерам, ситуація трохи зрушила з мертвої точки. Цього року відзначається 12-та річниця Всесвітнього дня людей із синдромом Дауна. Його гасло – «Мій голос, моє співтовариство».

Разом з тим, сьогодні Міжнародний день лісів. Відзначається щороку 21 березня з ініціативи 23-ї Генеральної Асамблеї Європейської конфедерації сільського господарства за підтримки Всесвітньої продовольчої програми ООН. Міжнародний день лісів має на меті донести до кожного інформацію про те, яким чином ліси і дерева захищають нас і що вони власне нам дають. 31 відсоток поверхні Землі вкрито лісами. Ліси – це не тільки краса і велич, найбільш біологічно розмаїта екосистема суші. Їхніми найважливішими функціями в біосфері є зв’язування вуглекислого газу, утворення біотопів, придатних для життя багатьох видів тварин, рослин та грибів, регулювання гідрологічного режиму, розвиток та підтримка ґрунтів. Вони є джерелом доходів для 1,6 млрд. мешканців планети, включно з понад 2 тисячами корінних етносів і народностей. Ліси – це також житло, робота і безпека для населення, чия доля, так чи інакше, з ними пов’язана. Але, попри це, глобальна вирубка лісів продовжує набирати обертів і прогресує катастрофічними темпами. Щороку на нашій планеті вирубується по 13 мільйонів гектарів лісу. Тема цьогорічного Дня лісів – «Ліси і енергія». Глобальний енергетичний потенціал лісів майже в 10 разів перевищує щорічний об’єм світового споживання первинних енергоресурсів. Тому їх можна розглядати в якості перспективного джерела відновлювальної енергії. Основним джерелом енергії в світі є не сонце, вітер і вода, а деревина, частка якої складає близько 40 відсотків поточного глобального об’єму виробництва відновлювальної енергії.

Сьогодні Міжнародний день Новруз, який з 2009 року включений до Списку нематеріальної спадщини ЮНЕСКО. Міжнародний день Новруз проголошений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 19 лютого 2010 року з ініціативи Азербайджану. Відзначається іранськими і тюркськими народами в день весняного рівнодення, що на Сході є символом початку нового року, оновлення природи й початку нового життя. До ісламських звичаїв свято не має відношення, в арабських країнах його не відзначають. Коріння цього свята надзвичайно глибоке, й сягає дописемної доби людства. Воно було одним із головних свят стародавньої релігії зороастризму, яке народи, завойовані згодом арабами, продовжували святкувати попри те, що прийняли іслам. Символ Новруза, який з перської перекладається як «новий день» – вогонь і молода зелень пророщеного зерна (пшениці або ячменю). На честь цього свята запалюють вогнища, готують різні солодощі, фарбують варені яйця. Одним із атрибутів Новруза у багатьох тюркських народів та іранців є хонча – спеціальна таця чи кошик (подібний до того, який українці готують до Великодня), де красиво викладають усілякі ласощі (одним із головних є пахлава), семені (пророслу пшеницю), горіхи, яйця, ставлять свічечки і прикрашають квітами. Новруз відзначають в Азербайджані, Албанії, Боснії та Герцоговині, Туреччині, Ірані, Пакистані, Казахстані, Туркменістані, Таджикістані та в багатьох інших країнах світу. В Україні Новруз (Наврез-байрам) святкують кримські татари.

Ювілеї дня:

85 років від дня народження Уолтера Гілберта (1932), американського біохіміка, лауреата Нобелівської премії з хімії (1980, спільно з Фредеріком Сенгером і Полом Бергом), розробника методів дослідження первинної структури ДНК.

80 років від дня народження Романа Теодоровича Гром’яка (1937-2014), українського літературознавця, громадського діяча, доктора філологічних наук, професора. Завідувач кафедри української літератури Тернопільського педагогічного інституту. Від 1992 року – професор Українського вільного університету (Мюнхен). У 1997–1999 роках працював у Яґеллонському університеті (Краків). Досліджував проблеми естетичного сприймання художньої літератури, методології літературно-художньої критики, історії естетичної думки (естетичні погляди Івана Франка). Роман Гром’як – перший голова обласної Ради Всеукраїнського товариства української мови імені Тараса Шевченка «Просвіта».

70 років від дня народження Іржі Кіліана (1947), всесвітньо відомого чеського танцівника і хореографа. Іржі Кіліан народився в Празі. Навчався в балетній школі Празького національного театру, згодом у Паризькій консерваторії. Отримав стипендію Британської ради, стажувався в школі Королівського балету в Лондоні. В 1968 році на запрошення одного з найвідоміших хореографів того часу Джона Кренко вступив до трупи Штутгартського балету, де залишався в ранзі соліста – до 1975 року. В 1975 році був призначений одним із артистичних директорів цієї трупи і творцем її репертуару. В 1978 році після показу на Міжнародному фестивалі Сполето балету «Симфонієтта» на музику Леоша Яначека до нього прийшла світова слава. Найвідоміші постановки митця: «Симфонія псалмів» на музику Стравінського, «Забута земля» на музику Бенджаміна Бріттена, «Дитя і чари» на музику Моріса Равеля, знаменита серія «Чорно-білих балетів» (на музику Моцарта, Антона Веберна, Арво Пярта). Іржі Кіліан виробив свій власний фірмовий стиль, що вийшов далеко за рамки класичного «канону». Митець зажив слави хореографа-філософа, дослідника глибин людської особистості, аніж фізичні можливості тіла, і славиться своєю феноменальною музикальністю. «У Іржі Кіліана, я б сказав, «золоті» вуха. Він перетворює метафори в рух. Кіліан чує музику і бачить рух», - так відгукнувся про хореографа Рудольф Нурєєв. Сам митець живе за принципом: «Минуле – це історія, майбутнє – таємниця, а теперішнє – подарунок».

Роковини смерті:

75 років тому, в окупованих гітлерівцями Чернівцях, на 79 році життя померла Ольга Юліанівна Кобилянська (1863-1942), письменниця, класик української літератури, чиє ім’я поряд з іменами Лесі Українки, Наталії Кобринської, Софії Окуневської, Августи Кохановської – плеяди українок, котрі є гордістю української культури і науки. Вони – яскраві, надзвичайно талановиті та цілеспрямовані, стояли біля витоків феміністичного руху, доводячи, що жінка нічим не згірша за чоловіка у будь-якій професії. Ольга Кобилянська починала писати свої перші твори німецькою, але під впливом Софії Окуневської-Морачевської (перша жінка-лікар Австро-Угорщини) перейшла на українську. Німецький вплив видно чи не в усіх подальших творах Кобилянської. Її проза надзвичайно експресивна, потужна, але в ній майже немає «води», «порожнин», від яких текст просідає, робиться крихким. Кобилянська писала так, як би хотіли, мабуть, писати чимало тогочасних українських письменників-чоловіків, але не могли, не вміли. Рівним їй був хіба що Стефаник – геній української новели. До речі, і Кобилянська, і Стефаник, чудово розуміли якість таланту один одного й спілкувалися на рівних. Їхні листи читаються як запаморочливий любовний роман – сплав чуттєвості на межі еротизму, проза найвищого ґатунку. Осип Маковей (при всіх його талантах) – кохання чи не всього життя Кобилянської, був як письменник на голову нижчий за Ольгу Юліанівну. Звісно, він не міг не відчувати цього, тому це, власне, і стало однією з причин того, чому на освічення Кобилянської він сказав «ні» й узяв шлюб з іншою. Кобилянська дуже переживала той розрив, її утішала вірна подруга – Леся Українка, яка в листі писала, що «…Коли хто нещасний, то мусить бути гордим, інакше не витримає з честю. Хтось має мати одвагу до життя, ту найвищу людську одвагу… Не всі мають те, що хтось має, хтось має іскру в серці, огонь в душі, се, може, не дає щастя, але дає щось більше і вище від того людського щастя, щось таке, чому назви нема в людській мові… Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось плаче, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь іншому болить від того, дуже болить…» Так утішала подругу Леся Українка в одному з листів у серпні 1901 року (подруги називали одна одну «хтось, хтосічок»: Кобилянська була «чорненьким хтосічком», а Леся Українка – «біленьким»). Кобилянська так і не вийшла заміж. Тим, хто подобався їй, не подобалася вона, ті ж, хто пропонував їй власні серце і руку, не подобалися їй. У 1927 році з нагоди 40-річчя літературної праці Кобилянської уряд Радянської України призначив їй пенсію. Кобилянська прийняла й подякувала за увагу. Що їй залишалося? Вона хворіла й жила у племінниці, яка її доглядала. Влада одразу ж назвала її «радянською» письменницею, «буковинською горлицею», хоча за великим рахунком Кобилянська нічого не писала. Геніальна «Земля» була написана у 1902, вишукані за стилем, чудові новели – з 1893 по 1917… Суть творчості Ольги Кобилянської найкраще визначив той-таки Василь Стефаник: «Ви вмієте писати так, що прочитавши Вашу робітку, в мене очі добріють, як у дитини. Всі вістря, що могли б ранити людей, Ви ховаєте в себе…» 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-