20 січня. Пам’ятні дати

3741
Ukrinform
Цього дня у 1661 році заснований один із найдавніших вищих навчальних закладів України та Східної Європи – Львівський національний університет імені Івана Франка. 

Історія вишу розпочалась у XVII столітті: у 1608 році було засновано Львівську єзуїтську колегію, а 20 січня 1661 року польський король Ян Казимир підписав привілей, який надав колегії «гідність академії і титул університету». Впродовж усієї історії Львівський університет гідно ніс знамено справжньої науки, плекав визначних фахівців, які зробили вагомий внесок у європейську та світову цивілізацію. З університетом пов’язана діяльність багатьох видатних науковців, просвітителів і державних діячів. Це – фольклорист і музикознавець Філарет Колесса, історик літератури Михайло Возняк, історик Іван Крип’якевич, математик Мирон Зарицький та багато інших. Протягом двадцяти років у львівському виші працював видатний учений, президент УНР Михайло Грушевський. У 70-х роках ХІХ ст. на філософському факультеті Львівського університету навчався Іван Франко – український мислитель, письменник, учений, перекладач, політичний та громадський діяч. Його ім’я присвоєно університету у 1940 році. Статус національного виш отримав у 1999. Нині велика університетська родина об’єднує понад 19 тисяч студентів та понад 4 тисячі працівників, які гідно продовжують естафету своїх великих попередників, наслідуючи гасло «Patriae decori civibus educandis» («Освічені громадяни – окраса Батьківщини»), яке розміщене на фронтоні Франкового університету. Сьогодні у структурі навчального закладу функціонують 19 факультетів, 3 коледжі, 7 інститутів, 5 музеїв, Астрономічна обсерваторія, Ботанічний сад. Важливий науковий підрозділ вишу – Наукова бібліотека, одна з найдавніших книгозбірень України, яка у 2008 році відсвяткувала 400-річний ювілей. Сучасна діяльність Львівського національного університету ім. Івана Франка побудована на засадах збереження української культури, розвитку національної свідомості та ідентичності.

Події дня:

75 років тому (1942) у передмісті Берліна Гроссен-Ванзеє відбулась нарада нацистських керівників, на якій було ухвалене «остаточне рішення» про знищення європейських євреїв. Геноцид стає однією зі складових частин політичного курсу нацистів. 30 січня Гітлер публічно визнав існування програми знищення євреїв, а вже в квітні з’явилися перші газові камери у концтаборах на території Польщі. З усіх союзників Німеччини лише Болгарія не підтримала Гітлера у подібному вирішенні «єврейського питання».

45 років тому (1972), під час операції «Блок» (це була друга хвиля арештів після 1965 року) розпочатої 12-14 січня  КДБ УРСР, під час якої було арештовано чимало представників київської та львівської інтелігенції, був арештований священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир). У липні 1972 його засудили за статтею «антирадянська агітація і пропаганда» на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання; визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Відбував покарання у таборі села Соснова в Мордовії. Брав участь у голодуваннях у дні політв’язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.

Ювілеї дня:

115 років від дня народження Назима Хікмета Рана (1902–1963), турецького поета, драматурга, прозаїка, громадського діяча, одного з засновників сучасної турецької поезії. Автор збірок віршів, поеми-епопеї «Людська панорама», п’єс, романів («Кров промовляти не може», «Життя – гарна річ, мій брате»), казок, літературних мініатюр, кіносценаріїв тощо. Твори Назима Хікмета перекладені більш ніж на п’ятдесят мов світу. За членство у забороненій у Туреччині комуністичній партії, у 1938 році був засуджений турецькою владою до 28 років ув’язнення, і лише в 1950 році під тиском світової громадськості був звільнений. Через рік його позбавили турецького громадянства і змусили покинути батьківщину. 12 років провів Хікмет на чужині, в Радянському Союзі. Життя в радянській еміграції для Хікмета не було медом. Турецький поет, вихідець з аристократичної родини, онук суфія, був людиною прямою, чесною і безкомпромісною. Його прапрадіди по материнській лінії були іноземцями: один поляком, інший – німцем. Обидва затято воювали проти росіян, обидва прийняли згодом іслам та осіли в Туреччині. «Приютивши» вигнанця Хікмета, радянські можновладці досить швидко зрозуміли, що зробили помилку, але діватися вже було нікуди, тому й мусили терпіти гонористого турка. Визнання на батьківщині класик турецької літератури отримав лише у 1995, коли в Анкарі йому було урочисто відкрито пам’ятник. У 2000 році його ім’ям було названо один із бульварів Стамбула, а за результатами проведеного того ж року соціологічного опитування Хікмета названо одним із «видатних турків тисячоліття». І лише у січні 2009 письменнику посмертно повернули турецьке громадянство. Втім, Хікмет і по сьогодні залишатися у себе на батьківщині постаттю контраверсійною. Подразників існує чимало, але найголовніші такі: Хікмет захищав курдів і був першим із діячів культури (такого масштабу), хто відкрито говорив про геноцид вірмен в Османській імперії. Щоправда, це жодним чином не заважає політикам різних мастей під час виборів друкувати на агітаційних листівках вірші Хікмета, де оспівується любов до Туреччини. Цитата з Хікмета «Зрубаєш дерево – виросте нація» - була одним із лозунгів виступів на площі Таксім у центрі Стамбула навесні 2013 року.

100 років від дня народження Фернандо Рея (справж. – Фернандо Касадо Д’Арамбільє; 1917-1994), іспанського актора театру і кіно. Свої кращі ролі зіграв у фільмах Луїса Бунюеля - «Вірідіана», «Трістана», «Скромна чарівність буржуазії». Однією з найбільших робіт Рея була роль батька у фільмі Карлоса Саури «Еліза, життя моє» (1977, приз МКФ у Каннах). Знімався також у картинах «Зимовий щоденник» режисера Франціско Регейро і «Повітря злочину» (режисер Антоніо Ісасі-Ісасменді; приз за кращу чоловічу роль на МКФ у Сан-Себастьяні 1988). Широке визнання отримало виконання актором ролі Дон Кіхота в однойменному іспанському телефільмі. Фернандо Рей був президентом Іспанської академії кіномистецтва.

Цього дня народився Олександр Олексійович Шалімов (1918–2006), український хірург і вчений, один із засновників національної хірургічної школи. Дійсний член Академії медичних наук України (1993) і Нью-Йоркської академії наук, член міжнародного союзу хірургів. Першим провів успішну пересадку підшлункової залози хворому діабетом, розробив і впровадив нові методи операцій при онкологічних захворюваннях, органів травлення, серця, судин. Під його керівництвом проведена перша в Україні операція з пересадки серця. Засновник Інституту клінічної і експериментальної хірургії Національної академії наук України.

Роковини смерті:

15 років з дня смерті Івана Федоровича Карабиця (1945-2002), українського композитора, професора Національної музичної академії ім. П.І. Чайковського. Навчався в Київській консерваторії, учень Бориса Миколайовича Лятошинського. Автор трьох симфоній, двох ораторій, концертів для фортепіано з оркестром, декількох симфонічно-хорових опусів, серед яких такі перлини, як «Сад божественних пісень» на вірші Григорія Сковороди, «Vivere memento» на вірші Івана Франка, «Заклинання вогню», «Київські фрески», вокальних циклів «На березі вічності», «Мати»; крім цього написав понад 50 естрадних пісень, музику до художніх кінофільмів і театральних вистав. Для багатьох ім’я Івана Карабиця асоціюється, насамперед, з Міжнародним музичним фестивалем «Київ Мюзик Фест», автором ідеї і постійним директором і художнім керівником якого був композитор від 1990 року і до останніх днів свого життя. Він також був одним із засновників Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовиця (упродовж декількох років очолював журі), секретарем правління Національної спілки композиторів України, членом правління Українського фонду культури і національної комісії з питань культури при ЮНЕСКО.

5 років з дня смерті Етти Джеймс (1938–2012), американської блюзової та R&B співачки, примадонни поп-блюзу. Етта Джеймс записала 30 альбомів і отримала три премії «Греммі». В її репертуарі були сміливі блюзи 50-х і хіти в різних жанрах. В 1993 році ім’я співачки внесли до Зали слави рок-н-ролу – таким чином, вона стала третьою соло співачкою після Дженіс Джоплін і Лаверн Бейкер. В 2003 році в неї з’явилася зірка на Голлівудській алеї слави, в 2004 журнал «Rolling Stone» відвів Етті Джеймс 62 місце в списку 100 найвизначніших артистів усіх часів. У 2003 році їй вручили спеціальну премію Американської академії звукозапису за досягнення всього життя. Візитною карткою Етти Джеймс була прониклива балада «At Last». Вона виконувала її до останнього. Саме під цю пісню танцював Барак Обама зі своєю дружиною Мішель під час першої інавгурації на всіх 10 балах. 

Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-