14 січня. Пам’ятні дати

14 січня (1 січня за юліанським календарем) православна церква відзначає Обрізання Господнє, Євангельську подію, коли восьмиденне Немовля принесли до храму для обрізання та назвали Ісусом. Водночас цього дня вірні вшановують пам’ять одного з найвідоміших святих – Василія Великого, архієпископа Кесарії Каппадокійської в Малій Азії, великого законодавця чернечого життя, одного з Отців Церкви, який жив у ІV столітті. Саме Василію приписується винайдення іконостасу, він є автором тексту літургії Василія Великого та автором молитов, численних проповідей і листів. Водночас, цього дня за тим же юліанським календарем настає Новий Рік, який в Україні називають Старим Новим Роком. В давнину у слов’ян, як і в багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства за греко-візантійським обрядом початком церковного та громадянського року стало 1 вересня. З 1700 року Петро І увів у Російській імперії січневе літочислення. Прикметно, що в Україні під впливом Литви й Польщі, традиція зустрічі Нового року 1 січня існувала ще з кінця ХІV-ХV століття, хоч і тривалий час не визнавалася широкими масами. Незважаючи на те, що протягом століть в українців декілька разів зміщувалися у часі Новолітування, загальна обрядовість у нашого народу залишалася більш-менш сталою. А Новий рік завжди був одним з найдавніших і найпопулярніших календарних свят, з яким пов’язували кращі сподівання. У перший день нового року за давньослов’янським звичаєм виконувався обряд засівання (посипання). Дорослі й діти чоловічої статі ходили від хати до хати, символічно засіваючи хлібними зернами і бажаючи господарям щастя, здоров’я і щедрого врожаю: «Сійся, родися, жито, пшениця, всяка пашниця! Зверху колосиста, зісподу корениста. Будьте зі святом здорові, З Новим роком!»

Ювілеї дня:

Сьогодні виповнюється 135 років від дня народження Івана Івановича Огієнка (церков. ім’я – Іларіон; 1882–1972), визначного українського церковного і громадського діяча.  Народився Іван Огієнко в містечку Брусилів Радомишльського повіту Київської губернії (нині Житомирська обл.). Він прожив довге життя – 90 років. І було в цьому житті стільки всього, що вистачило б на декілька непростих людських доль. Селянський син, що виховувався на «Житіях святих» - став студентом медичного факультету Київського університету, згодом перевівся на історико-філологічний. У юнацькому віці почав писати вірші російською мовою, але потім, завдяки виставам українського театру пережив «пробудження українського свідомості». 1915 року склав магістерські іспити – із церковнослов’янської, російської, польської, сербської мов, історії російської та європейських літератур і став приват-доцентом кафедри російської мови та літератури Київського університету св. Володимира. У квітні 1917 року одним із перших перейшов на викладання українською мовою. У 1918-1920 був одночасно ректором Кам’янець-Подільського державного університету та міністром освіти в уряді УНР, де підготував проект українського правопису, працював над впровадженням літературної мови в освіту, церковне життя, державні установи, торгівлю, медицину і військо. У 1919 році став міністром віросповідань, переклав українською мовою богословську літературу, наказав перевести богослужіння із церковнослов’янської на українську (наразився на шалений опір московських попів). Саме тоді майбутній митрополит вперше сформулював основи української автокефалії. Від імені уряду УНР він написав і обґрунтував вимогу до Вселенського патріархату про надання Українській церкві автокефалії. У 1920 разом з урядом емігрував до Польщі. 1940 року Огієнко прийняв чернечий постриг і отримав ім’я Іларіон. Був висвячений на архієпископа Холмського і Підляського, згодом – на митрополита. Сталося це саме в той час, коли польсько-український міжетнічний конфлікт на Холмщині та Підляшші сягнув свого дна. Закликів митрополита Іларіона з владичої кафедри в Холмі про припинення братовбивчої війни ніхто й чути не хотів… Під час Другої світової війни владика емігрував. У серпні 1951 року на Надзвичайному соборі в канадському Вінніпезі митрополит Іларіон обраний предстоятелем Української православної церкви в Канаді. Його зусиллями 1968 року реорганізований богословський факультет Манітобського університету в Колегію ім. св. Апостола Андрія. Відтоді вона готує православних священиків для українських громад у всьому світі. Наукову й творчу спадщину Івана Огієнка становлять майже 2000 праць із різних галузей знань. Серед них – «Історія української культури», «Український стилістичний словник», «Історія українського друкарства», двотомник «Українська церква» та ін. Переклад Огієнком Біблії, який було опубліковано 1962 року у Лондоні Британським біблійним товариством, визнано одним із кращих у світовій біблеїстиці. У Івана Огієнка було троє дітей: Анатоль, Юрій і Леся. Сини були інженерами, дочка – бібліотекарем. Юрій і Леся поховані коло батька. Їхніми могилами опікується православна громада Вінніпега. Одну з вулиць у Солом’янському районі міста Києва не так давно було перейменовано на вулицю Івана Огієнка. Прикро, але багато хто з киян, як то кажуть, «сном-духом» не знає про цю визначну особистість.

80 років від дня народження Євгена Пилиповича Гуцала (1937–1995), відомого українського прозаїка, поета, журналіста, кіносценариста. Автор збірок оповідань «Люди серед людей», «Хустина шовку зеленого», «Скупана в любистку», «Пролетіли коні», «Запах кропу», повістей і оповідань «Бережанські портрети», «Полювання з гончим псом»; поетичних збірок. Євген Гуцало народився в с. Старому Животові Вінницької області. Як пізніше згадував письменник, у дитинстві він захоплювався читанням книг, бо йому цікаво було довідуватись із них про життя, якого він не знав і яке відкривав уперше. Про своє дитинство письменник розповідав у багатьох оповіданнях, у тому числі в повісті «Сільські вчителі», «Шкільний хліб», «У гаї сонце зацвіло». Повісті з життя сільських учителів були високо оцінені критикою, здобули широке читацьке визнання. Ці сповнені просвітленого ліризму, зажури й надії твори, здається, були написані для того, щоб відновити надломлену віру народу в незнищенність моральних цінностей, переконати, що завжди, за будь-яких обставин люди мають лишатися людьми. У 1959 році Євген Гуцало закінчив Ніжинський педагогічний інститут ім. М. Гоголя, але мріяв стати журналістом, тому якийсь час працював у редакціях газет, видавництві «Радянський письменник», а згодом повністю присвятив себе письменницькій діяльності. Активно друкуватися почав у 1960 pоці, а через два роки вийшла перша збірка його оповідань. Відтоді одна за одною виходили нові збірки письменника. Значну частку творчого доробку Євгена Гуцала становлять твори для дітей. У 1985 році письменника нагороджено Шевченківською премією. Фільм «Солом’яні дзвони» Юрія Іллєнка знято за повістю Євгена Гуцала «Мертва зона» та його оповіданнями.

Роковини смерті:

60 років від дня смерті Гамфрі Богарта (1899-1957), американського кіноактора, зірки «золотої доби» Голлівуда. Знімався у фільмах: «Безвихідь», «Бурхливі двадцяті роки» (у вітчизняному прокаті «Доля солдата в Америці»), «Мальтійський сокіл», «Касабланка» (один із кращих фільмів американського кіно), «Африканська королева» (премія «Оскар», 1952), «Сабріна». Американський інститут кіномистецтва назвав Богарта найвидатнішим актором в історії американського кінематографа. Всього за свою майже 30-літню кінокар’єру Богарт знявся у 75 повнометражних фільмах – переважно детективах і гангстерських бойовиках (знаменитий французький теоретик кіно Андре Базен цілком слушно зазначив, що Голлівуд створив два головних архетипи: самотній ковбой і трагічний гангстер). Богарт був чи не єдиним голлівудським актором, хто виглядав круто навіть без зброї. Актор помер рано – у 57 років. Разом з ним поховали і маленький золотий свисток, який він колись подарував своїй коханій, актрисі Лорен Беколл ще до того, як вони одружилися. Це був натяк на їх перший спільний фільм «Мати і не мати», де пролунала репліка: «Якщо тобі буде щось треба, лише свисни…»