4 вересня. Пам’ятні дати

4 вересня. Пам’ятні дати

1804
Ukrinform
Сьогодні день пам’яті Василя Семеновича Стуса (1938-1985), українського поета, перекладача, літературознавця і правозахисника

Народився Василь Стус у селянській родині на Вінниччині, але дитинство і юність минули на Донеччині – краї, який дав нам Івана Світличного, Івана Дзюбу, Василя Голобородька, Миколу Руденка, Олексу Тихого. Навчався в Донецькому педагогічному інституті (нині Донецький університет), трохи вчителював на Кіровоградщині, потім - армія. Під час навчання і служби став писати вірші. Його перші публікації з’явилися в 1959 році в «Літературній Україні». Напутнє слово до них написав Андрій Малишко. Восени 1963 року вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка Академії наук УРСР. У вересні 1965 року під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків»  у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьом закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відрахували з аспірантури, за ним почало стежити КДБ. Попри схвальні рецензії на його поезії, ані перша («Круговерть»), ані друга («Зимові дерева») Стусові збірки так і не були надруковані. У січні 1972 року його вперше арештували. Впродовж майже 9 місяців поет перебував у слідчому ізоляторі. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Більшість віршів, що Стус писав у таборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. Після повернення восени 1979 року до Києва він приєднався до гельсінської правозахисної спілки. Попри те, що його здоров’я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі: спочатку формувальником II-го розряду ливарного цеху на заводі ім. Паризької комуни, а після цього і до другого арешту – в цеху № 5 промислового об’єднання «Укрвзуттєпром» фабрики взуття «Спорт». У травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Покарання відбував у таборі особливо суворого режиму ВС 389/36 у с. Кучино Чусовського району Пермської області. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари (хоча це й не порушення режиму; офіційна причина, за свідченням співв’язнів поета, була наклепом). На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Загинув у ніч з 3 на 4 вересня, в карцері, можливо, від переохолодження. Офіційна версія смерті поета  - зупинка серця. Василь Стус був похований спочатку на табірному кладовищі  і лише у 1989 році разом із побратимами - Юрієм Литвином і Олексою Тихим був перепохований на Байковому кладовищі Києва. Останнім часом на передній план виходить передусім героїчна біографія Стуса та його національне подвижництво (він і дійсно був «людиною морального абсолюту», як зауважує Іван Дзюба), але не варто забувати, що Стус – передусім поет. І до того ж, поет найвищого ґатунку. Поет європейського класу, ні на кого не схожий, надзвичайно глибокий і самобутній. А найбільшою шаною в день пам’яті поета є, перш за все, читання його творів. Або слухання – їх чудово виконує актриса Галина Стефанова.

Традиційно у першу неділю вересня в Україні відзначається День підприємця. День встановлений згідно з Указом Президента № 1110/98 від 5 жовтня 1998 року.

У Білорусі сьогодні свято – День білоруської писемності. Відзначається у першу неділю вересня.

Події дня:

235 років тому (1781) іспанськими колоністами на американському узбережжі Тихого океану було засноване перше поселення з назвою «Місто Богоматері, Цариці Ангелів» (у 1848 р. приєднане до США; 4 квітня 1850 р. отримало статус міста). Нині – Лос-Анджелес, найбільше місто штату Каліфорнія і друге за численністю населення у США.

97 років тому (1919) Уряд УНР, який знаходився у Кам’янці-Подільському, звернувся з нотою «До держав світу», у якій висловив протест проти захоплення денікінцями Києва. У документі вказувалося, що українське командування вживає заходів до стратегічного порозуміння з Денікіним та з усіма силами, які активно борються проти більшовиків.

88 років тому (1928) було затверджено новий український правопис (т.з. скрипниківський), що діяв до 1933 року. Він передбачав, зокрема, літеру ґ для іншомовних слів, запозичених після 1860 р., позначення м’якості іншомовного л (аероплян, бльокада, блюза) та ін. У 1933 році цей правопис було переглянуто і значно перероблено (вилучено літеру ґ, змінено правило вживання роду в деяких іншомовних словах, скасовано пом’якшення іншомовного л тощо.

Ювілеї дня:

120 років від дня народження Антонена Арто (1896-1948), французького письменника, поета, драматурга, актора театру і кіно, новатора театральної мови, засновника «Театру жорстокості». «…Арто передусім був поетом. З таких, кого Рембо називає ясновидцями… Його життя було пожежею. Пожежею, якою нікому, навіть ліпшим друзям і найвідданішим подругам, виявилося не під силу загасити; її не можна було жодним чином здолати, але й витримати її теж було неможливо. Лише трохи пізнавши Арто, я одразу ж зрозумів, що він приречений на самотність – мертву самотність, безлюддя, у пітьмі якої не розгледіти навіть простягнутої руки. Єдиним виходом був бунт: щоденний, всеосяжний. Саме поезія Арто підказала нам цей вихід; вона знову кличе нас до бунту сьогодні, а пам’ять про нього обпікає – як і колись» (Філіпп Супо).

110 років від дня народження Макса Дельбрюка (1906-1981), американського біофізика німецького походження, лауреата Нобелівської премії з фізіології і медицини (1969; спільно з Альфредом Херші і Сальвадором Лурія «за відкриття, що стосуються механізму реплікації та генетичної структури вірусів»). Починав свою наукову кар’єру як фізик; він, зокрема, першим передбачив один з нелінійних ефектів квантової електродинаміки – так зване дельбрюківське розсіювання.

108 років від дня народження Едварда Дмитрика (1908-1999), американського кінорежисера українського походження. Поставив кінофільми: «Перехресний вогонь», «Молоді леви», «Міраж», «Синя борода», «Зламаний спис» та ін. У його стрічках знімались Хамфрі Богарт, Марлон Брандо, Шон Коннері, Грегорі Пек, Брижіт Бардо, Кірк Дуглас, Елізабет Тейлор. Батьки Едварда Дмитрика були бідними селянами з Тернопілля. Після еміграції до США вни довго мандрували по країні, аж поки не осіли в Сан-Франциско. З дитинства Едвардові довелося заробляти на шматок хліба. Він продавав газети, потім влаштувався на кіностудію «Парамаунт» - працював кур’єром, помічником по світлу, монтажером, оператором і зрештою помічником режисера. Здобув і освіту, закінчивши Каліфорнійський технологічний інститут. Перший свій фільм зняв у 1935 році, але відомим став завдяки антифашистським кінострічкам «Діти Гітлера» (1943) і «Перехресний вогонь». І все було б добре, якби у США не почалось «полювання на відьом» – сумнозвісна «маккартиська кампанія», спрямована проти лівих інтелектуалів. Потрапив під цькування й Едвард Дмитрик, який був не тільки голлівудським кінорежисером, але й членом компартії США. 25 листопада 1947 року керівники голлівудських студій оприлюднили «чорний список» із десяти відомих кінематографістів, котрі відмовилися давати свідчення Комісії Конгресу з розслідування антиамериканської діяльності (комісія Маккарті). Прізвище Дмитрика теж було у списку. «Голлівудська десятка» була засуджена на тюремний термін до 1-го року. Вийшовши з в’язниці, Дмитрик збагнув, що став справжньою парією – «червоним», «неблагонадійним»; його звільнили з роботи, влаштуватися на нову він не міг, засобів до існування не було. Саме тому режисер перебрався до Великобританії. Втім на чужині довго не затримався, зняв лише один фільм – «Даждь нам днесь» (присвячену знайомій важкій долі мігрантів) і повернувся в Америку. Зневірений, морально зламаний, Дмитрик вирішив дати свідчення Комісії з розслідування антиамериканської діяльності. Лише після цього йому дозволили знову знімати кіно. Він зняв ще 25 кінофільмів – доволі непоганих «середніх» фільмів, адже ніколи не дозволяв опускатися нижче певного рівня, ніколи не робив відверту халтуру. В 1970 р. залишив кінорежисуру, зайнявся викладацькою діяльністю, написав декілька книжок про кіномистецтво.

Роковини смерті:

Сьогодні виповнюються другі роковини смерті Олега Задоянчука (1971-2014), журналіста Укрінформу, який загинув у ніч на 4 вересня в результаті артобстрілу системами «Смерч» під Луганськом. Олега мобілізували 29 серпня. 2 вересня у числі ще 16 новоприбулих бійців він прийняв присягу у 12 батальйоні територіальної оборони Києва. У ніч на 4 вересня ворожа артилерія знищила їхній табір у селі Дмитрівна Новоайдарського району. Олег Задоянчук народився 10 липня 1971 року у Хабаровську. У 1995 році закінчив Київський університет імені Шевченка. Працював на телевізійних каналах 1+1, «Новий канал», «Сіті», «5 канал», в інформагентствах УНІАН та Укрінформ. Загиблому журналісту було лише 43 роки.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-