Про що писав і про що думав Павло Шеремет...

Про що писав і про що думав Павло Шеремет...

3099
Ukrinform
Один з останніх постів відомого журналіста, який загинув 20 липня від рук убивць, був присвячений українській мові

... Він не вписувався в дискурс сучасної української журналістики. Він не віщав про зраду, але і не підлизувався до влади. Він прагнув бути над сутичкою і навіть намагався вчити українців життю. І це багатьом дуже не подобалося, тому, що не був громадянином України і довгі роки роботи в російських мас-медіа давалися взнаки. Його звинувачували в снобізмі і навіть називали агентом ФСБ ....

Втім, яке все це сьогодні має значення? Наш колега загинув, як гине солдат. І кожна фраза, слово, пост у ФБ, написані і вимовлені ним в останні роки, місяці і дні, сприймаються як заповіт, хочемо ми того чи ні.

Про що писав, думав, мріяв Павло Шеремет, чому радів, чим обурювався? Ми відібрали і наводимо нижче кілька його думок і суджень, сказаних в різний час і з різних приводів, але  таких, що здалися нам важливими.

1. «Два роки минуло після Майдану, і зараз триває тиха, але підла війна проти незалежних журналістів, тому що нові господарі життя такі само нетерпимі до правди, як і попередні.

Ну а ми просто продовжуємо робити свою роботу. Я щасливий, що доля привела мене до Києва. Україна - це проект свободи. Я вдячний долі, що вона дала мені можливість жити в Україні в цей час дуже важкий і фантастично цікавий час».

2. «Я насправді вдячний дуже багатьом українцям за те, що вони все ще проводять поділ між Путіним і росіянами, між Путіним, Росією і росіянами. Є ненависть до Путіна, є ненависть до Росії як до держави, але немає такої ж ненависті по відношенню до російських людей. Далі такий поділ українцям буде робити дедалі складніше й складніше, якщо не буде миру, ми повинні це розуміти. Росія втрачає щодня свого дружнього сусіда, прірва стає величезною. Підуть потім десятиліття на те, щоб відновити нормальні відносини».

3. «Тут, в Москві ось ці войовничі мракобіси повинні розуміти: вони можуть відкусити від України якусь ще частину, вони можуть ще відкусити Донбас, Харківську область, ще щось відкусити, призвести до загибелі десятків тисяч людей. Але Україну на коліна вони вже не поставлять. Всією Україною ці войовничі мракобіси вдавляться».

4. «Російські пропагандисти не тільки ганьблять, а й знищують саму Росію, тому що створюють вигаданий світ і переконують росіян і вище керівництво в його реальності. На основі цих казок приймаються важливі рішення, що потім призводить до скандалів, розчарувань і трагедій».

5. «Вбивство Бориса Нємцова означає оголошення війни. Російська влада оголосила війну російській опозиції, відмовившись від своїх традиційних методів протидії: пропаганди, підкупу і шантажу. Вона перейшла до силових акцій, до придушення. Вбивство Нємцова є показовим. Адже це була людина, яка дотримувалася виключно політичних методів боротьби. Він був відкритим політиком, не влаштовував жодних змов, не закликав до революцій, завжди був проти насильства і якихось партизанських методів боротьби за владу».

6. «Білоруси, які воюють за територіальну цілісність України, хоч і не люблять Лукашенка, але розглядають Білорусь як незалежну державу, яку теж вони будуть захищати. Але білоруси, які воюють на боці ДНР/ЛНР, не вважають Білорусь самодостатньою державою. Вони воюють за «рускій мір», за Путіна, і розглядають Білорусь як випадкову державу, а самі хочуть жити у великій імперії».

7. «...В українському суспільстві є здоровий стрижень і загострене почуття справедливості і рішучості. І суспільство чекає на прямих і чесних, а не підступних та розсудливих».

8. «Варто було Білецькому кинути клич, і в центрі Києва зібрався б натовп молодих людей, готових рвати ворогів України, агентів ФСБ та олігархів. Всі б були шуміли про зраду, про третій Майдан, про силовиків, які кришують кримінал на Донбасі і утискують справжніх патріотів. Але він вчинив як відповідальна людина і командир. І на таких добровольців, як "Азов" Білецького чи "Миротворець" Тетерука слід орієнтуватися, а не на тих дивних людей у камуфляжі, які в ці хвилини блокують роботу антикорупційних прокурорів під Солом'янський районним судом Києва».

9. «Старі не пропускають молодь вперед, намагаються зберегти колишню систему корумпованої влади. А країна змінилася і буде змінюватися далі. Поки що старі української політики сміються й ставляться до молодих політиків поблажливо. Скоро вони зрозуміють, як помилялися і почнуть з цими "дітьми" боротися. Їх вже атакують тролі і боти... Але це олігархам і старим не допоможе, змінився час, змінюється ядро української еліти. Я дуже хочу, щоб у цих хлопців все вийшло. Головне, щоб вони не загрузли в дрібних чварах через гроші та особисті амбіції».

10. «Події в Мукачевому прискорять процес оновлення української держави і її очищення від злодіїв, зрадників та ідіотів. ...Якщо не мобілізувати у спецслужби відважних і чесних, то болото корупції та імпотенції засмокче всю нинішню владу».

11.  «Україна - дивовижна країна. При всьому нехлюйстві, корупції і бездоріжжі обов'язково натрапиш на незвичайні рукотворні місця - цікавий музей, парк, гарний готель чи незвичайний ресторан. І я завжди намагаюся поділитися з друзями своїми несподіваними і приємними відкриттями».

12. «Одещина - унікальні землі, виноград тут не гниє. Але місцеві чинуші з Білгород-Дністровська, злодії і рвачі намагаються знищити виноградники і на березі лиману побудувати котеджні селища. Вони підсилають негідників, які спалюють виноградники, і роблять інші гидоти. Але поки що винороби не здаються».

13. «Femen - чудові дівчата. До зустрічі з ними я теж, як і багато хто, дозволяв собі зарозумілі і сексистські висловлювання на їхню адресу, на кшталт баби-дурепи. Але вони жороші й добрі. Вони нагадують мені мою дочку-підлітка. Такі ж радикальні і колючі».

І одне з останніх його одкровень:

14. «Життя в Україні змінило моє ставлення до рідної мови. Я все частіше переходжу на українську, нехай вона і звучить у мене кострубато, але я живу в україномовному середовищі. Спочатку ви говорите українською з поваги до тих людей, хто поруч з вами. Потім це стає чимось природним.

...Я живу в Києві вже п'ятий рік. Я не збираюся змінювати громадянство та не зображую з себе українця. Цього ніхто і не вимагає. Але я бачу, як багато людей дбайливо ставиться до своєї рідної, української мови, що і сам починаю переходити на українську».

* * *

Павло Шеремет народився в 1971 році в Мінську.

У журналістику прийшов на початку 90-х років, почав працювати на Білоруському телебаченні, і вже незабаром був названий кращим тележурналістом Білорусі.

З 1996 року Шеремет переходить на «Громадське російське телебачення», стає завідувачем білоруським бюро, згодом власним кореспондентом ГРТ в Білорусі.

Широкій громадськості Павло Шеремет став відомим після скандалу, що розгорівся з приводу його арешту білоруськими спецслужбами. У липні 1997 року, коли Шеремет разом з оператором ГРТ Дмитром Завадським знімали репортаж про ситуацію на білорусько-литовському кордоні, їх заарештували за звинуваченням у незаконному перетині державного кордону Білорусі. Крім того, Шеремету інкримінували отримання грошей від зарубіжних спецслужб і незаконну журналістську діяльність. На думку журналіста, справу було ініційовано президентом Білорусі Олександром Лукашенком. На захист Шеремета навіть виступив тодішній президент Росії Борис Єльцин. В результаті журналіст був засуджений до двох років позбавлення волі умовно і до одного року випробувального терміну. Загалом Шеремет провів у в'язниці три місяці.

З 1998 року почав працювати в Москві на ГРТ - спеціальним кореспондентом програм «Новости» і «Время», а в січні 1999 року зайняв посаду шеф-редактора російської та зарубіжної кореспондентської мережі ГРТ. Деякий час був ведучим аналітичної програми «Время» та авторської недільної «Інформаційної програми з Павлом Шереметом» на каналі ГРТ. Цікаво, що за два тижні до президентських виборів у Росії в 2000 році він залишив програму, пояснивши це тиском, який чинило на нього керівництво каналу.

З весни 2000 Павло Шеремет працював у відділі спеціальних проектів ГРТ, який займався виробництвом фільмів і програм у жанрі документалістики й журналістського розслідування.

Шеремет часто фігурував у ЗМІ як представник опозиції режиму білоруського президента Лукашенка. У 2005 році журналіст був ініціатором створення інформаційно-аналітичного сайту «Білоруський партизан».

У другій половині 2000-х років Шеремет також згадувався в пресі в якості керівника видавництва «Партизан», яке, крім його власних книг, випустило, зокрема, одну з книг російського опозиційного політика Бориса Нємцова. Водночас Шеремет був політичним оглядачем журналу «Огонёк».

У 2010 році Павла Шеремета позбавили громадянства Білорусі. В якості офіційної причини в документах вказувалася наявність у журналіста громадянства РФ, хоча, як зазначалося у пресі, білоруські закони не забороняли друге громадянство Шеремета.

З 2012 року журналіст жив в Україні. Співпрацював з «Українською правдою», а останнім часом і з Радіо «Вести».

Євген Якунов, Світлана Карабань, Валентина Сямро. Київ.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-