14 травня. Пам’ятні дати

Слава Стецько (1920-2003) – постать легендарна. Складається враження, що вона прожила декілька життів. Українська політична діячка, журналістка, політолог, голова проводу Конгресу українських націоналістів (КУН), дружина одного з ідеологів ОУН Ярослава Стецька. Народилася на Тернопільщині, з 1941 року перебувала в підпіллі, у 1943 році потрапила в німецьку катівню. 1944-го року познайомилася з Ярославом Стецьком. Закінчила юридичний факультет Мюнхенського університету. Співпрацювала зі Степаном Бандерою, Дмитром Донцовим. П’ятдесят років свого життя вона змушена була провести в еміграції, на батьківщину повернулася лише в 1991 році, та й то, під чужим ім’ям – її могли арештувати. Володіла польською, англійською, німецькою, французькою, іспанською, італійською, словацькою, білоруською мовами. Вона до останнього була трудоголіком, за часів депутатства ніколи не брала відпустку. Щоранку робила зарядку, плавала в басейні. В усьому відчувалася майже військова виправка – горда постава, акуратна зачіска, бездоганний макіяж, свіжий манікюр. З поганих звичок у неї була лише  одна – любила міцну каву. А жіночою слабкістю – біжутерія. Не могла спокійно пройти повз гарні коралі чи каблучки. Але діамантів ніколи не мала – була справжньою, а не вдаваною безсрібницею. У Києві, навіть, квартири не мала, мешкала у племінниці Лесі, а на зарплату (пенсію не отримувала) купувала дітям дарунки. Можна сказати, що їй поталанило. Пройти через надзвичайно важку епоху живою й майже неушкодженою (якщо не рахувати інфаркт). Дожити до української незалежності («Дотянутися», - так казала вона) і відійти у світлу вічність, не ставши свідком нової війни, на якій українцям знову доводиться проливати кров і віддавати життя за незалежність батьківщини. Хіба що з небес. «Нехай забудеться моє ім’я, але нехай у вічності й поступі залишиться Україна», - сказала якось Слава Стецько. Її ім’я, допоки житиме Україна, ніколи не забудеться.

Сьогодні Всесвітній день справедливої торгівлі. Відзначається щороку в другу суботу травня під патронатом Всесвітньої організації справедливої торгівлі.

Ювілеї дня:

245 років від дня народження Роберта Оуена (1771-1858), англійського соціаліста-утопіста. Автор праць «Новий погляд на суспільство, або Нариси про формування характеру», «Книга про новий моральний світ». Певного впливу ідей Роберта Оуена зазнали російські революціонери-демократи: петрашевці, Добролюбов, Чернишевський. Сни Віри Павлівни з роману «Что делать?» сягають своїм корінням в оуенівські так звані комуністичні колонії, створені англійським утопістом у США і Великобританії. Згодом досвід цих комун слугував прикладом для побудови перших комун в радянській Росії та кібуц в Ізраїлі. Роберт Оуен був не лише духовним творцем кооперативного руху. Він також стояв біля витоків профспілкового руху, вперше підняв питання боротьби з безробіттям.

145 років від дня народження Василя Семеновича Стефаника (1871–1936), українського письменника, визначного майстра психологічної новели, зокрема діалогу. Видав збірки новел: «Синя книжечка» (1899), «Камінний хрест» (1900), «Дорога» (1901), «Моє слово» (1905). Радянський уряд у 1928 році призначив Стефанику персональну довічну пенсію, в обмін за це всіляко намагаючись «пофарбувати» його в «червоного» письменника і зробити «полум’яним революціонером». Письменник не пручався. Він просто мовчав. Так само як і Ольга Кобилянська, але після 1917 року Стефаник майже нічого не написав.

55 років від дня народження Тіма Рота (справж. Тімоті Саймон Сміт; 1961), англійського кіноактора, режисера. Тіма Рота з Бредом Піттом жодним чином не сплутаєш. Амплуа цього британського джентльмена, звіяного з берегів туманного Альбіону й пересадженого волею долі на голлівудський ґрунт – усілякого роду покидьки і мерзотники. Єдина «світла» пляма в його творчій біографії – роль Вінсента Ван Гога у фільмі Роберта Олтмена «Вінсент і Тео». Хоча, якщо подумати, то самого Ван Гога, при всій геніальності, здоровою особистістю теж назвати важко – чого лишень відрізане вухо варте. Втім, фільм вийшов доволі посередній. Як велике непорозуміння виглядає Тім Рот і в ролі князя Реньє у «Принцесі Монако» 2013 року (режисер, мабуть, справжній збочинець). Народився Тімоті Саймон Сміт у Лондоні. Батько – журналіст, мати – художниця. Вчився на скульптора, але мріяв стати актором. Близькі й друзі відмовляли: «Хлопче, глянь-но на себе в дзеркало…» Втім, це не завадило йому здолати скепсис оточуючих – 21-річним він дебютував у кіно, і це була гідна роль – скінхеда-расиста у телефільмі «Зроблено в Британії». Тобто, як корабель назвеш, так він і попливе… Тім Рот перебивався випадковими заробітками і мріяв зніматися у Кубрика, Скорсезе чи Копполи. Він розсилав усім зворушливі листи і власні фото. «Шановний містере Коппола, я мав би за честь зніматися в одному з Ваших проектів. Якщо вам потрібен гарний британський актор, я завжди до Ваших послуг». Через багато-багато років Тім Рот зустрівся з Копполою – режисер запросив його на роль Вільяма Берроуза у фільмі «В дорозі», який, утім, так і не зняв. Якось Коппола дістав з сумки аркуш паперу і фотографію – то було послання Рота багаторічної давнини. «Я все зберігаю», - пояснив метр. Широку дорогу в Голлівуді британцю відкрив Тарантіно. Вперше Рот знявся у нього в 1992 році в «Скажених псах», а востаннє – в «Мерзенній вісімці». І всюди Тім Рот надзвичайно переконливий. «Яка в мене мрія? Зіграти когось з довгими вусами…», - говорив він в одному з інтерв’ю декілька років тому. Нині його (і наша) мрія справдилася – у «Мерзенній вісімці» він зіграв ката Освальдо Мобрея, у якого не лише вуса, але й борода.

41 рік від дня народження Святослава Вакарчука (1975), українського музиканта, композитора, фронтмена рок-гурту «Океан Ельзи», політичного активіста, громадського діяча, благодійника. «Каменяр» української рок-сцени народився у Мукачевому в сім’ї фізика Івана Вакарчука (згодом ректор Львівського університету, міністр освіти і науки України). Закінчив зі срібною медаллю середню школу, в 1991-1996 роках навчався у Львівському державному університеті ім. І. Франка за спеціальністю «Фізик, викладач фізики». У 1994 році створив гурт «Океан Ельзи». Серйозно займався музикою, випускаючи музичні альбоми, але й науки не кидав – закінчив аспірантуру Львівського університету за спеціальністю «Теоретична фізика», у 2009 році захистив дисертацію «Суперсиметрія електрона в магнітному полі». До того ж здобув другу вищу освіту (у тому ж таки рідному Львівському університеті) за  спеціальністю «Спеціаліст з міжнародних економічних відносин». За 20 років існування «Океану Ельзи» написав чимало популярних пісень і разом з колегами-музикантами випустив до десятка музичних альбомів («Там, де нас нема» (1998), «Янанебібув» (2000), «Модель» (2001), «Суперсиметрія» (2003), «Gloria» (2005), «Міра» (2007), «DolceVita» (2010)). Активний учасник Помаранчевої революції та революції Гідності. 2007-2008 – депутат Верховної Ради України. 2003-2007 – Посол української культури. 2005-2007 – Посол доброї волі програми розвитку ООН. У 2009 році заснував фонд «Люди Майбутнього». Заслужений артист України (2005); почесний громадянин Львова (2015).

Роковини смерті:

15 років з дня смерті Армандо Нануцці (1925-2001), італійського кінооператора, одного з найвидатніших майстрів італійського і світового кінематографа 1940-1990 років. Працював з режисерами Мауро Болоньїньї («Красунчик Антоні», «Неміч»), Лукіно Вісконті («Туманні зорі Великої Ведмедиці», «Загибель богів», «Людвіг»), П’єром Паоло Пазоліні («Свинарник»), Сергієм Бондарчуком («Ватерлоо»), Франко Дзефіреллі («Ісус із Назарета»), Етторо Сколою («Ніч Варенни»), Ліліаною Кавані («Шкіра») та ін.

10 років з дня смерті Роберта Брюса Мерріфілда (1921-2006), американського біохіміка, лауреата Нобелівської премії (1984)