14 квітня. Пам’ятні дати

14 квітня. Пам’ятні дати

1419
Ukrinform
Цього дня народився український скульптор, кінорежисер і драматург Іван Кавалерідзе

Іван Петрович Кавалерідзе (1887–1978) – постать унікальна, можна навіть сказати, ренесансна, адже він був, подібно до творців доби Відродження людиною універсальною, фахівцем у багатьох галузях. Він був режисером Одеської, Київської кіностудій художніх фільмів, де поставив переважно за власними сценаріями, кінокартини: «Злива», «Перекоп», «Коліївщина», «Прометей», «Наталка Полтавка» (перший український звуковий фільм), «Запорожець за Дунаєм», «Повія», «Стожари». Він є автором п’єс, які йшли в театрах країни; пам’ятників княгині Ользі в Києві, Шевченку в Полтаві, Сумах (не зберігся) і Ромнах, Григорію Сковороді у Лохвиці та Києві. За його проектом у 1992 році в Харкові споруджено пам’ятник Григорію Сковороді, 1996 – пам’ятник Ярославу Мудрому в Києві.  Кавалерідзе був митцем вражаючого діапазону. Міг із геніальністю втілити в життя будь-який задум – чи то в кіно, чи в слові, чи в скульптурі. Мистецтво Кавалерідзе позбавлене вульгарності, фальшу, воно не банальне з однієї простої причини: крім свого безперечного таланту, даного йому Богом і батьками, Кавалерідзе завжди був справжнім, залишався самим собою за будь-яких обставин. Його формула була гранично ясна: в мистецтві половина успіху залежить від того, наскільки ти є людиною. Доля у Кавалерідзе була надзвичайно цікавою, але й важкою водночас. Він пережив стільки, що вистачило б не на один роман і не на один серіал. Бачив царя Миколу ІІ (уперше в Київській опері під час убивства Столипіна, вдруге – в 1917, коли командував запасним батальйоном стрілецького полку й відповідав за охорону заарештованого царя та його родини), ліпив Шаляпіна, товаришував (під час навчання в Парижі) з сім’єю Іллі Мечникова (дружина біолога – Ольга була колишня киянка, сестра відомого київського лікаря Білокопитного). Його могли розстріляти гітлерівці, або більшовики – так само, як вони розстріляли у 1938 його тестя, письменника Пилипа Капельгородського, про що родина дізналася аж наприкінці 1950-х років… Він зазнавав утисків з боку офіційної влади, яка не розуміла його мистецтва і панічно боялася, «как бы чего не вышло». Гостями його двокімнатної київської квартири, на третьому поверсі Червоноармійської 12, бувало багато митців – режисери Сергій Параджанов і Леонід Осика, художниця Тетяна Яблонська та багато інших.

Події дня:

248 років тому (1768) на Правобережній Україні розпочалася Коліївщина – одне з найбільших народно-визвольних повстань проти польсько-шляхетського гніту. Центром збору повстанців стало урочище Холодний Яр поблизу Мотронинського монастиря. А їх ватажками стали Максим Залізняк та Іван Гонта. 6 травня того ж року повстанське військо вирушило у похід по Правобережжю. Причиною повстання було непомірне гноблення польською шляхтою українського селянства та посилення національно-релігійних утисків. На початку 1768 року під тиском царського уряду польський сейм прийняв постанову про формальне зрівняння у правах з католиками населення православного й протестантського віросповідань. Це викликало протест з боку найреакційнішої частини магнатів і шляхти. Під гаслом захисту католицизму і шляхетських прав у місті Бар на Поділлі вони утворили конфедерацію. Дії загонів конфедератів на Київщині, Поділлі та Волині супроводжувалися катуванням і грабуванням населення, вигнанням православних священиків із приходів, руйнуванням їх будинків і церков. Це й переповнило чашу терпіння українців. До того ж, для боротьби з конфедератами царський уряд увів у Польщу, в тому числі на Правобережну Україну, свої війська. Українське населення витлумачило прихід російських частин як допомогу в боротьбі проти шляхти. Поширювалися чутки про те, що Катерина ІІ нібито видала «золоту грамоту», якою вона санкціонувала знищення шляхти, орендарів, польських і католицьких священиків. Проте, як виявилося згодом, українці вкотре стали лише «розмінною монетою» у великій політичній грі між Росією і Польщею.

Ювілеї дня:

260 років від дня народження Антона Ангеловича (1756-1814), українського церковного діяча, митрополита, освітнього і політичного діяча, історика української церкви. Єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 25 вересня 1808 року Перший греко-католицький Митрополит Галицький, Архієпископ Львівський і Єпископ Кам’янецький – предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Перший ректор новозаснованої Греко-католицької духовної семінарії у Львові (1783, 1787–1796), професор догматики Львівського університету (1784–1787), ректор Львівського університету (1796–1797).

128 років від дня народження Володимира Івановича Нарбута (1888-1944), російського поета українського походження. Народився на Сумщині. З 1906 року жив у Петербурзі. Закінчив Петербурзький університет, публікував вірші в петербурзьких виданнях (журнал «Аполлон» та ін.) і провінційній пресі. Редагував «Воронежские известия» та «пролетарський» двотижневик «Сирена». У 1919–1922 рр. працював в Україні, зокрема директором «ЮгРОСТА» в Одесі та РАТАУ в Харкові. У 1922 році переїхав до Москви. Засновник і директор видавництва «Земля і фабрика», редактор кількох журналів. Автор збірок «Алілуя», «Любов і любов», «Плоть», «Олександра Павлівна» та ін. Книги Володимира Нарбута оформляв його брат, відомий український графік Георгій Нарбут. У 1936 році Володимира Нарбута незаконно репресували. Реабілітований у 1987.

128 років від дня народження Леоніда Арсенійовича Булаховського (1888-1961), українського мовознавця-славіста. Директор Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні АН УРСР (1944-1961). Завідувач кафедри Київського університету (1946-1960). Тисячі студентів, учителів, аспірантів вчилися на посібниках Булаховського: «Курс сучасної літературної української мови», «Нариси з загального мовознавства». Всього у вченого близько 400 наукових праць з мовознавства. Крім цього, йому належать статті і брошури про Потебню, «морально незвичайну людину», Чернишова, багатьох інших учених. Булаховський був справжнім подвижником науки, а в житті скромною, лагідною людиною, схильною до інтелектуальної іронії. Польський славіст Маріан Юрковський зауважував: «Хто хоч раз зустрічався з професором Булаховським, той назавжди збереже в пам’яті образ великого вченого і гуманіста з ясним розумом».

115 років від дня народження Юрія Олексійовича Мокрієва (1901–1991), українського драматурга. Виступав переважно як драматург (п’єси «Віддай партквиток», «Союз відважних», «Жита цвітуть», «Скрипка гуцула», «Рідна мати моя», «Проліски», «День у Веселівці»). Опублікував чимало гуморесок на злободенні теми (збірка «Усмішка Гордія Смішки», «Веселий салют», «Карась у сметані», «Сто колючок в боки»). За сценаріями Юрія Мокрієва поставлено художні фільми «Рейд», «В долині синіх скель», «Весела змова», кілька науково-популярних стрічок.

Роковини смерті:

30 років з дня смерті Сімони де Бовуар (1908-1986), французької письменниці, філософа, однієї з провідних теоретиків фемінізму в ХХ ст.; подруги Жана-Поля Сартра, авторки відомого вислову про те, що «жінкою не народжуються, а стають». Її публіцистична книга «Друга стать» давно стала програмним текстом другої хвилі фемінізму – перша – відбулась у ХІХ-ХХ столітті й пов’язана була з боротьбою за базові права жінок – виборчі, майнові, освітні. Друга ж хвиля (1960-1980), найяскравішою представницею якої і є власне Сімона де Бовуар, намагалася розібратися з «пастками» формального рівноправ’я, де крилося і криється чимало прихованих обмежень і заборон. Звісно «Друга стать» не гарантує приємного читання (можливо і навпаки), але вона залишається однією з головних книг 2-ї половини ХХ століття. У Сімони де Бовуар завжди вистачало відданих шанувальників, є вони і зараз. А от одним із тих, хто не схилявся перед нею у шанобливому реверансі був Чеслав Мілош. Нобелівський лауреат не міг перенести її буржуазності (називав її «дамою вищого світу»), показної інтелектуальності (вірніше «моди на інтелектуальність»), а також не міг пробачити Сартру і Бовуар підлого цькування Камю.


Розширений пошукПриховати розширений пошук
За період:
-